Ухвала суду № 59174367, 20.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/2104/16-ц Головуючий в суді першої

Провадження 22ц/774/1515/К/16 інстанції - Чайкін О.В.

Категорія № 26 (1) Доповідач - Ляховська І.Є.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Ляховської І.Є.

суддів - Барильської А.П., Михайлів Л.В.,

із секретарем - Петренко К.І.,

за участю - представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 08 червня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - ФССНВ в м. Кривому Розі), в якому просив суд стягнути з відповідача на його корить 275 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої втратою професійної працездатності. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював в період з 19 червня 1981 р. по 07 березня 1997р. на ВО «Кривбасруда» ш. ім. «Артема-1» РУ ім. Кірова, з 31 березня 1997 р. по 01 червня 2004р. в ш. «Родіна» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», та отримав професійне захворювання, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 29 вересня 2002 року йому первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності безстроково.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 08 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, на його користь стягнуто з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області моральну шкоду у розмірі 12 000 грн. та судовий збір в сумі 551,20 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ФССНВ в м. Кривому Розі ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд не звернув увагу на те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року, право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності, але ЦК та КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого органу. Крім того, посилається на неврахування судом того, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди висновками відповідних медичних установ. Також зазначає, що позивачем позов поданий у 2016 році та вважає, що право ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди могло би виникнути лише у 2016 році за умови наявності встановлення факту про моральну шкоду органами МСЕК. Зазначає, що відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України та роз'яснень, викладених у п. 16 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4, термін позовної давності у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, становить три місяці. Посилається й на неврахуванння судом тієї обставини, що з 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до частини 8 ст. 36 якого, - відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Також, вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, є необґрунтованим та значно завищеним, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості.

У письмових запереченнях представник позивача ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 працював в період з 19 червня 1981 р. по 07 березня 1997р. на ВО «Кривбасруда» ш. ім. «Артема», з 31 березня 1997 р. по 01 червня 2004р. в ш. «Родіна» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» (а.с. 6-7).

Відповідно до п. 12 Акту розслідування хронічного професійного захворювання № 13/2002 від 19 липня 2002р. ОСОБА_3 встановлено наявність професійного захворюванні з діагнозом: вібраційна хвороба першого-другого ступеню з вегетативно-сенсорною полінейропатією, зовнішнім епікондилезом плечей з вираженим больовим синдромом та попереково-крисцовим радикулярним синдромом.

Згідно з Актом розслідування хронічного професійного захворювання № 13/2002 від 19 липня 2002р., причиною професійного захворювання позивача стала робота впродовж 21 року в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на ш. ім. «Артема-1» РУ ім. Кірова та в ш. «Родина» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» (а.с.8-9).

Згідно з випискою з акту освідування МСЕК № 00016889 від 29 вересня 2002 року позивачу первинно встановлено 25% втрати професійної працездатності безстроково (а.с 10).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилався на те, що у зв'язку із встановленням йому ступеня втрати професійної працездатності, йому спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 21, 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з втратою ним професійної працездатності.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12, і в силу ст.ст. 214, 360-7 ЦПК Україну, яка має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та пов'язана з цим діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України регулюється, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1105-XIV завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Згідно з підп. «Е» п.1 ч.1 ст.21 Закону № 1105-XIV, у редакції від 31.03.2005 року, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Частиною 3 ст. 28 цього Закону, у редакції від 31.03.2005 року, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, зазначено, що при наявності факту спричинення моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.

У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 року визначено, що в аспекті конституційного звернення положення ч.3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності. Зазначене положення не виключає обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, в інших випадках, коли здійснення права застрахованих на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, має забезпечуватися Фондом на підставі статей 1, 5, 6, 13, 21 та частини третьої статті 28 цього Закону всім потерпілим, у тому числі в разі тимчасової, стійкої часткової чи повної втрати професійної працездатності.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати) визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 року N 2272-III, пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року N 717-V, якими внесено зміни до статей 1, 21, 28, 34, 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV. У мотивувальній частині вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Зважаючи та те, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди, а право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що так як позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності з 23 вересня 2002 року, то він на підставі ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції від 31.03.2005 року, яка була чинна на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача - Відділення Фонду.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у рішенні Конституційного Суду України від 08.10.2008 року вказано, що право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення працездатності, однак положеннями ЦК України та КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу, оскільки вони зводяться до довільного тлумачення відповідачем вказаного рішення Конституційного Суду України.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що відповідно до ч.ч. 7, 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності 01.01.2015 року, передбачено, що відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві незалежного від часу настання страхового випадку не є страховою виплатою, то відсутні підстави для покладення на Відділення Фонду обов'язку здійснювати таку виплату, колегія суддів не може взяти до уваги, виходячи з наступного.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено у частині 1 статті 58 Конституції України.

До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Тому колегія вважає, що право на звернення з позовом у ОСОБА_3 виникло у 2002 році, а зміни до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» набрали чинності 01 січня 2015 року, тому положення ст.ст. 7,8 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З цих же підстав, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що рішення Конституційного Суду України від 08.10.2008 року повинно застосовуватись до осіб, які втратили працездатність з 01 квітня 2001 року по 08 жовтня 2008 року, тобто до ухвалення цього рішення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_3, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з втратою професійниї працездатності встановлений висновком МСЕК від 29 вересня 2002 року. Так, позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, був змушений пройти курс лікування, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності позивачем факту спричинення йому моральної шкоди висновками відповідних медичних установ, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи містять докази щодо спричинення позивачеві ОСОБА_3 в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди.

Не можуть бути взятими до уваги й посилання відповідача на те, що Відділення Фонду є суб'єктом владних повноважень, тобто органом державної влади, який здійснює владні управлінські функції, та категорія справ, де відповідачем є суб'єкт владних повноважень повинна вирішуватись судами адміністративної юрисдикції, оскільки якщо орган державної влади (суб'єкт владних повноважень) бере участь у справі не на виконання своїх владних повноважень, а з інших підстав і не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого учасника спору, то залежно від змісту вимог і суб'єктного складу сторін, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК України.

Враховуючи положення статті 1 ЦПК України та статті 2 КАС України, не є публічно-правовим і розглядається у порядку цивільного судочинства спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб'єктом владних повноважень) як суб'єктом публічного права та суб'єктом приватного права - фізичною особою, в якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи (права на відшкодування моральної шкоди). У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права. (п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ»)

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом вимог ст. 233 КЗпП України та роз'яснень, викладених у п. 16 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4, згідно з якими термін позовної давності у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, становить три місяці, також є безпідставними, оскільки вони суперечать положенням п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України, які встановлюють, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним з урахуванням роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, а також обсягом фізичних та душевних страждань позивача. При постановленні рішення суд першої інстанції врахував

тяжкість фізичних і моральні страждань позивача за наслідками професійного захворювання, їх тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках та конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської областівідхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 08 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий І.Є.Ляховська

Судді: А.П.Барильська

Л.В.Михайлів