Рішення № 59173985, 21.07.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3431/16 Справа № 175/4074/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Гайдук В.І.

Категорія 31

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Гайдук В.І.,

суддів Калиновського А.Б., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря Черкес Є.О.,

представника позивачів ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про відшкодування шкоди, в якому посилалась на те, що 23 березня 2014 року водій ОСОБА_3 керуючи автомобілем HYUNDAI MATRIX держ.н. АЕ7471СК, рухаючись по автодорозі «Київ-Луганськ-Ізварино» зі сторони вул. Березинської, в напряму м.Підгороднє на 218 км. + 500 м. здійснив наїзд на пішохода (доньку позивача) ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

06 квітня 2014 року не приходячи до свідомості ОСОБА_7 померла в лікарні ім. Мечникова м. Дніпропетровськ.

За фактом даної дорожньо-транспортної пригоди СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області було відкрито кримінальне провадження №12014040440000630 за ч.2 ст.286 КК України.

Постановою слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 25 червня 2014 року кримінальне провадження було закрито у звязку із відсутністю в діях водія складу кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 1-11 ,т.2 а.с. 211-212).

Внаслідок загибелі доньки позивач зазнала моральної шкоди та значних матеріальних витрат, а тому, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь витрати на лікування та придбання медикаментів у сумі 6839,63 грн., середній заробіток за період перебування в лікарні 609,00 грн., витрати на поховання у сумі 9705,40 грн, витрати на спорудження надгробного памятника 18340,00 грн., моральну шкоду 1000000,00 грн., витрати на правову допомогу 15 000,00 грн., а також стягувати довічно із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 щомісячні платежі у звязку зі смертю потерпілої у розмірі 3045,00 грн. починаючи з 06 квітня 2014 року.

Посилаючись на ті ж самі обставини, у жовтні 2014 року батько загиблої ОСОБА_6 звернувся з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду 1000000,00 грн., витрати на правову допомогу 8000,00 грн.; стягувати довічно із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 щомісячні платежі у звязку зі смертю потерпілої у розмірі 3045,00 грн. починаючи з 06 квітня 2014 року (т.2 а.с. 2-9, 211-212)

Ухвалою від 19 листопада 2014 року вказані позови були об'єднанні в одно провадження (т.1 а.с. 139).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої смертю потерпілого внаслідок ДТП джерелом підвищеної небезпеки - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду 23464,03 грн., моральну шкоду 409266,00 грн., правову допомогу 11200,00 грн., а всього 443 930,03 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду 409266,00 грн. правову допомогу 4000,00 грн., а всього 413 266,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 6890,00 грн.

В задоволенні решти позовних ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - відмовлено (т.2 а.с. 244).

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» за їх заявою залишено без розгляду (т. 3 а.с. 38).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на неповне зясування судом обставин у справі, неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення, у звязку з чим ставить питання про його скасування (т.3 а.с. 1-4).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 березня 2014 року водій ОСОБА_3 керуючи належним йому автомобілем HYUNDAI MATRIX держ.н. АЕ7471СК, рухаючись по автодорозі «Київ-Луганськ-Ізварино» зі сторони вул. Березинської, в напрямку м. Підгороднє на 218 км. + 500 м здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди остання отримала значні ушкодження. 06 квітня 2014 року ОСОБА_7 померла в лікарні ім. Мечникова м. Дніпропетровськ.

Постановою слідчого відділу розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області від 25 червня 2014 року кримінальне провадження було закрито у звязку із відсутністю в діях водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 119).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала , якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Як зазначено в абз. 1 п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі - Постанова Пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року) - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187ЦКшкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

В п. 7 Постанови Пленуму ВССУ від 01 березня 2013 року роз'яснено, що при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.

Правила частини четвертої статті 1193 ЦК про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину, застосовуються у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище. Крім того, зменшення розміру відповідальності особи, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, можливе за її письмовою вимогою, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (стаття 1204 ЦК). При цьому порядок доведення таких обставин є аналогічним порядку, передбаченому для визначення втрати працездатності.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 ЦК, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання (частина третя статті 1193 ЦК).

Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що ОСОБА_3, як володілець джерела підвищеної небезпеки повинен нести відповідальність за шкоду, в тому числі й моральну, завдану таким джерелом незалежно від наявності його вини.

При цьому, посилання апелянта в скарзі на те, що пригода сталася саме внаслідок винних дій померлої ОСОБА_7, не можуть враховуватись судом, оскільки, під час розслідування кримінальної справи вину чи грубу необережність ОСОБА_7 встановлено не було, що підтверджується постановою про закриття кримінального провадження від 25 червня 2014 року (т. 1 а.с. 119).

Разом з тим, стягуючи з відповідача на користь ОСОБА_5 суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 23464,03 грн. суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 1201 ЦК України особою, яка завдала шкоди смертю потерпілого, відшкодовуються необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.

При цьому під витратами на поховання маються на увазі витрати на забезпечення комплексу заходів та обовязкових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству, що передбачено статтею 2 Закону «Про поховання та похоронну справу». Зазначення в абзацах 8-10 сполучення слів «поховання та поминання» свідчить про те, що ці церемонії є різними стадіями процесу, пов'язаного зі смертю особи.

Крім того, Верховний Суд України в ухвалі від 29 вересня 2010 року по справі № 6-35316св10 зазначив, що витрати, понесені на організацію поминального обіду, не відносяться до витрат з поховання. Тому вимоги позивача ОСОБА_5 про стягнення коштів на організацію поминального обіду не підлягають задоволенню.

Крім того, не підлягають задоволенню вимоги позивача ОСОБА_5 про відшкодування витрат на спорудження надгробного памятника вартістю 18340 грн., оскільки відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6, судам потрібно врахувати, що витрати на виготовлення памятників і огорож визначаються виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних памятників і огорож у даній місцевості.

Вказана у позові вартість пам'ятника є вищою ніж гранична вартість стандартних пам'ятників у відповідній місцевості визначеної у постанові правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про витрати на поховання та пов'язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» №45 від 03.10.2008 р., що для Дніпропетровської області складає 2 000 грн.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивача ОСОБА_5 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди підлягає стягненню 5536,88 грн., враховуючи витрати на лікування загиблої ОСОБА_7 в сумі 6809,63 грн. (т.1 а.с. 34-37); витрати на спорудження памятнику 2000 грн., витрати на поховання 8118,25 грн. (т.1 а.с. 37, 39-41); втрачений заробіток у розмірі 609,00 грн. (загалом 17536,88 грн.), а також сплачені відповідачем кошти в сумі 12000 грн. згідно наявних в матеріалах справи копій розписок (або 17536,88 грн - 12000 грн = 5536,88 грн.)(т. 1 а.с. 44-45).

Що стосується встановлення розміру відшкодування моральної шкоди, то він визначений судом першої інстанції без належного врахування фактичних обставин справи.

Так, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" враховуються стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власної ініціативи чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК).

Зважаючи на наведене, та враховуючи, що джерело підвищеної небезпеки, в даному випадку, використовувалось правомірно, відповідно до встановлених правил і нормативів, володілець, який керував автомобілем не порушив правил дорожнього руху, однак не мав можливості уникнути ДТП із-за дій самої потерпілої, розмір стягнутої моральної шкоди 409266,00 грн., близько 315 мінімальних заробітних плат на користь кожного з позивачів, є значно великим.

Судова колегія вважає, що для особи, яка діяла правомірно та відповідно до встановлених правил використовувала джерело підвищеної небезпеки не можуть наступати такі значні несприятливі наслідки, тому розмір моральної шкоди, яку необхідно стягнути з відповідача підлягає зменшенню до 180000 грн., при цьому колегія вважає, що розмір моральної шкоди завданий позивачу ОСОБА_5 становить 100000 грн., а позивачу ОСОБА_6 80000 грн., оскільки загибла ОСОБА_7 була зареєстрована з матір'ю, підтримувала з нею більш тісні стосунки.

Зазначені обставини, відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення та стягнення розміру матеріальної та моральної шкоди.

Підлягає зміні і рішення суду в частині стягнення судових витрат, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачам надавалась правова допомога адвокатом ОСОБА_2

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Як розяснено в п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84,88,89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року «East/West Alliance Limited» проти України» у п.268 зазначено наступне, згідно з практикою ОСОБА_5, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У п.269 рішення ЄСПЛ, Суд зазначає, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобовязання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обовязковою для ОСОБА_5, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Враховуючи наведені правові позиції, участь адвоката під час судового розгляду (в судових засіданнях 19 листопада 2014 року, 22 січня 2015 року, 23 жовтня 2015 року та 16 лютого 2016 року), а також результат вирішення справи, судова колегія вважає за можливе присудити ОСОБА_5 - 5000 грн. компенсації витрат на оплату правової допомоги, а ОСОБА_6 3000 грн.

За результатами вирішення справи, зміні підлягає також стягнутий з відповідача на користь держави судовий збір до 1935,37 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_6 матеріальної та моральної шкоди, а також судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду 5536,88 грн., моральну шкоду 100000,00 грн., витрати на правову допомогу 5000,00 грн., а всього 110536,88 грн. (сто десять тисяч п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят вісім копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду 80000,00 грн., витрати на правову допомогу 3000,00 грн., а всього 83000,00 грн. (вісімдесят три тисячі гривень).

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору змінити, зменшивши суму стягнутого судового збору до 1935,37 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: