Рішення № 59168623, 22.07.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.07.16р.

Справа № 904/4186/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Приват Дівелопмент", м. Дніпропетровськ

про стягнення 5 049,07 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Приват Дівелопмент", м. Дніпропетровськ про стягнення 469,65 грн 3% річних та 4579,42 грн інфляційних нарахувань на суму боргу, який стягнутий рішенням суду від 22.07.2014 у справі № 904/3216/14 та непогашений відповідачем.

Відповідач участь свого повноважного представника у судовому засіданні не забезпечив та витребуваних судом документів не надав, про дату, час і місце проведення судових засідань відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Від відповідача повернулися рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень до господарського суду Дніпропетровської області з відміткою про їх отримання.

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Згідно з ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

21.11.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (на цей час Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - позивач, продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Перспектива Приват Дівелопмент" (відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №12/1180-ТЕ-4, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору. Згідно з п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 2.1. договору сторони погодили термін передачі газу з 01 листопада 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Згідно з пунктом 11.1 договору він набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.11.2012 і діє в частині поставки газу до 31.12.2012, в частині розрахунків – до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивачем у листопаді, грудні 2012 року було передано, а відповідачем прийнято природний газ в обсязі 41,62 тис. куб. м. на загальну суму 54488,92 грн.

Факт поставки природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2012, 31.12.2012.

За умовами п.6.1.договору відповідач мав оплатити поставлений природний газ в листопаді 2012 року на суму 13977,03 грн - в строк до 14.12.2013 включно, в грудні 2012 року на суму 40511,89 грн - в строк до 14.01.2013 включно.

Зобов'язання з оплати відповідач виконав не в повному обсязі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.07.2014 по справі № 904/3216/14 з відповідача на користь позивача стягнуто 20854,26 грн, 1536,87 грн пені, 737,92 грн інфляційних втрат, 782,62 грн 3% річних, 1827,00 грн судового збору.

Нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснено по 14.04.2014.

24.05.2016 позивач звернувся до суду з цим позовом та зазначив, що стягнута вищевказаним рішенням суду заборгованість в сумі 20854,26 грн відповідачем сплачена 13.01.2015, тому він нарахував та заявив до стягнення 469,65 грн 3% річних за період прострочки з 15.04.2014 по 13.01.2015 та 4579,42 грн інфляційних нарахувань на суму боргу за період з квітня по грудень 2014 року.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом матеріали не надав, позовні вимогн не оспорив.

Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного Кодексу.

У ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що вказану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Отже, з вимог ст. 625 ЦК України випливає обов’язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахованими процентами річних за прострочку виконання грошового зобов’язання, однак при цьому позивач не взяв до уваги той факт, що вищевказані положення ст. 625 Цивільного кодексу України застосовуються виключно щодо вимог кредитора до боржника щодо сплати саме суми основного боргу, а не на всю заборгованість з урахуванням уже попередньо стягнутих судовим рішенням інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 09.04.2013 у справі № 40/5005/8435/2012 та від 10.03.2015 у справі № 912/2562/14.

Відповідно до п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до приписів постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, за яким нарахував інфляційні втрати на суму саме основного боргу за зобов'язанням за договором у розмірі 20854,26 грн, яке виникло за грудень 2012 року у період з квітня 2014 року по грудень 2014 року. Розмір інфляційних втрат за цей період складає 4423,28 грн.

Розрахунок 3% річних позивач здійснив за період з 15.04.2014 по 13.01.2015, проте, відповідно до п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно інформації позивача борг повністю сплачений 13.01.2015, тому інфляційні втрати підлягають нарахуваню за період прострочки з 15.04.2014 по 12.01.2015 і складають за розрахунком суду 467,94 грн.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині інфляційних нарахувань у сумі 4423,28 грн та 3% річних у сумі 467,94 грн, в решті позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у сумі 1334,92 грн.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 610, 611, 625, Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 4, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Перспектива Приват Дівелопмент", (49027, місто Дніпро, вулиця Володимира Вернадського (Дзержинського), будинок 35-Б, корпус 2, код ЄДРПОУ 33971939) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) інфляційні нарахування на суму боргу у сумі 4423,28 грн, 3% річних у сумі 467,94 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1334,92 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 25.07.2016.

Суддя В.Д. Воронько