Постанова № 59167626, 19.07.2016, Підгаєцький районний суд Тернопільської області

Справа № 605/222/16-а

ПОСТАНОВА

Іменем України

"19" липня 2016 р. Підгаєцький районний суд Тернопільської областіу складі: головуючої: судді Ігнатової Г.В..при секретарі Лежигубській О.В..В.за участі позивача ОСОБА_1. відповідача Мороз В.В., представника третьої особи ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Підгайці адміністративний позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Голгочанської сільської ради третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання дій, щодо відмови у встановленні межових знаків неправомірними та зобов'язати вчинити дії щодо встановлення межових знаків,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Голгочанської сільської ради третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_4 , в якому просила суд: - визнати протиправними дії Голгочанської сільської ради, щодо відмови у встановленні межових знаків між господарством ОСОБА_1 та господарством ОСОБА_5; - зобов'язати відповідача відновити межу між господарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 згідно даних земельно-кадастрової документації

На аргументацію адміністративного позову, позивач вказала на те, що після смерті чоловіка ОСОБА_9 одержала в спадщину житловий будинок з надвірними будівлями та продовжує користуватись присадибною земельною ділянкою розміром 0.23, який підтверджується даними аерозйомки за 1962 рік. Для оформлення технічної документації по приватизації земельної ділянки позивачу необхідно було мати рішення Голгочанської сільської ради про передачу цієї землі їй у власність та дозвіл на таку приватизацію. Вказує, що відповідач відмовив у видачі такого рішення з підстав відсутності відомостей про розмір присадибної земельної ділянки та відсутності відповідної межі між суміжними господарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Згодом, Підгаєцькою РДА, за зверненням позивача щодо вирішення питання межових знаків між суміжними господарствами, було створено комісію, яка провела обміри суміжних земельних ділянок та було встановлено що фактичний розмір обох земельних ділянок є дещо змінений . Однак дана комісія не встановила межових знаків між спірними земельними ділянками.

З приводу цих обставин, позивач вже звернулась до відповідача про прокладання спільної межі сусідніх земельних ділянок, розташованих за адресою її місця проживання та третьої особи ОСОБА_4

Позивач вказує що відповідач не встановив таких межових знаків , тим самим не виконує вимог передбачені ст. 158 Земельного Кодексу України і в такий спосіб порушуються її права. а тому вона вимушена звернутися в суд із цим позовом.

При судовому розгляді справи позивач свої вимоги підтримала та прохала позов задоволити. В частині що стосується позовних вимог викладених у другому пункті позовної заяви суд просив позивача уточнити вимоги, конкретизувати їх, позивач дані звернення залишила поза увагою .При цьому в судових дебатах позивач також просила зобов'язати Голгочанську сільську раду Підгаєцького району прийняти рішення та передати їй у власність земельну ділянку.

Відповідач , сільський голова Голгочанської сільської ради позов не визнав . в просив відмовити в його задоволенні за безпідставністю вимог. При цьому вказав. що документів на право користування чи право власності на присадибну земельну ділянку позивач немає. Відповідно до даних земельно- облікових документах земельна ділянка надавалась батькові чоловіка позивачки ОСОБА_6 і жодного рішення про надання цієї спірної земельної ділянки в користування позивача ОСОБА_1 в сільській раді немає. При вирішенні питання щодо встановлення межових знаків між суміжними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 сільська рада діяла відповідно до норм діючого земельного законодавства і жодних порушень не допустила, так як правових підстав для встановлення таких межових знаків за зверненням позивача не було.

Представник третьої особи ОСОБА_3 позов не визнала в його задоволенні просить відмовити за безпідставністю вимог. Вказуючи на те. що межові знаки були встановлені між господарствами ОСОБА_6, якому була надана дана земельна ділянка та господарством ОСОБА_7. Встановлені межові знаки існували декілька років , понад 40 років, та саме позивач не зруйнувала їх. А згодом . позивач, не допустила членів комісії здійснити належні обміри та повторно встановити такі межові знаки.

Вислухавши сторони,свідків, дослідивши обставини справи , суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Так, судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_6, було відведено земельну ділянку з колгоспного фонду ім. «Франка» під будівництво житлового будинку, що на даний час розташований за адресою АДРЕСА_1.

У матеріалах справи знаходиться схема відведення земельної ділянки в постійне користування ОСОБА_6 та план зовнішніх меж земель, перенданих у користування. Відповідно до відомостей земельно- облікових документах під НОМЕР_1, яка відповідає номеру земельної ділянки зазначеної на картографічних матеріалах 1962 року, внесено прізвище ОСОБА_6 та вказано площу земельних ділянок, які перебували в його користуванні , зокрема загальна площа по земельно- облікових документах 0.25 га, а відповідно до карти аерозйомки 0, 23 га, з них площа ділянок по угіддях, включаючи город 0.16 га., багаторічні насадження 0.03 га та під будівлею на присадибній ділянці 0,014 га, з них під житловими будівлями 0.006 га.

В цих же документах відображені відомості щодо суміжної земельної ділянки, яка була надана в користування ОСОБА_8.а на сьогоднішній день використовує гр..ОСОБА_4

Таким чиному, суд приймає до уваги доводи відповідача проте. що право користування земельною ділянкою у позивача по документах відсутнє, оскільки вона не є належним землекористувачем і дана земельна ділянка рішенням сесії сільської ради в її користування , а також в користування її чоловіка ОСОБА_9 ненадавалась. Ціобставини не спростовані позивачем.

Питання переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду регулювалось ст. 30 Земельного кодексу Української РСР (в редакції Закону України N 2196-XII від 13.09.92), згідно якої при переході права власності на будівлю чи споруду разом із цими об'єктами переходить і право користування земельною ділянкою, посвідчене державним актом, який видається та реєструється відповідною радою.

Аналіз наведених положень Земельного кодексу України від 1990 року, дає підстави зробити висновок, що майнові права (в т. ч. право користування) відносно конкретно визначеної земельної ділянки, виникають у будь-якої особи лише з моменту вчинення повноважним органом дій щодо визначення такої земельної ділянки в натурі і посвідчуються певним право установчим документом, що має законодавчо встановлену назву, форму та зміст. Будь-які інші документи, що не визначені законом як такі, що посвідчують (засвідчують) виникнення прав щодо певної земельної ділянки не створюють юридичних наслідків для особи по відношенню до відповідної земельної ділянки.

Такі ж положення містяться і в Земельному кодексі України від 25.10.2001 р., зокрема, в ст. ст. 125, 126 Кодексу. Так в п. 1 ст. 126 Земельного кодексу України зазначено, що єдиним документом, який посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного користування нею, є державний акт.

Доводи позивача проте, що її чоловік ОСОБА_9 в порядку спадкування після смерті свого батька ОСОБА_6 прийняв автоматично, тобто одночасно в користування так і у власність спірну земельну ділянку, а також те що, ця земельна ділянка в порядку спадкування перейшла згодом у її користування , після смерті її чоловіка ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, суд не приймає до уваги, оскільки вони є помилковим,так як не узгоджується із нормами земельного законодавства

В матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на підтвердження права землекористування попереднього власника будівель та споруд, які перейшли до позивача у власність, а тому безпідставні твердження позивача, що до неї перейшло право користування на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість.

Суд констатує, що земельне законодавство ні раніше, ні зараз не передбачають правонаступництва у землекористуванні, тому доводи позивача щодо правонаступництва землекористування є неправомірним.

Позивач вказує що вона тривалий час користується спірною земельною ділянкою. Згідно ст.119 Земельного Кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Але з такою заявою позивач не зверталась і ці обставини нею підтверджено в судовому засіданні .

Однак, застосування на даний час ч.1 ст.199 ЗК України є неможливим, так як вказані правила у відповідності до вимог ст.119 ЗК України та розділу IX ЗК України «Прикінцеві положення», не застосовуються раніше ніж з 01.01.2017 року.

Виходячи з даної норми закону, суд не приймає до уваги доводи позивача в цій частині, так як правила щодо набувальної давності можуть бути застосовані тільки за клопотанням особи, а не самостійно органом місцевого самоврядування.

Таким чином, з наведених правових норм та наданих позивачем доказів в справі, не вбачається, що ОСОБА_1, відповідно до закону та у визначеному ним порядку набула права користування зазначеною вище земельною ділянкою.

Дійсно, позивач має право на передачу їй у власність земельної ділянки, але в порядку відведення з земель державної або комунальної власності в порядку визначеному ч.6-10 ст.118 Земельного кодексу України (2001р.) ( далі ЗК України)

Як встановлено частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Також відповідно частини 3 цієї статті безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 ЗК України передбачено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, відповідно до частини 1 цієї статті громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Згідно з частинами 6, 7 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об»єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб»єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Статтею 186 ЗК України встановлено, що розгляд і затвердження землевпорядної документації проводиться в такому порядку: прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель і схеми землеустрою після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування; проекти створення нових землеволодінь і землекористувань після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування; проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки; проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами; робочі землевпорядні проекти, пов»язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їх використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.

Пунктами 8, 9 статті 118 ЗК України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов»язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Як встановлено статтею 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, крім поділу та об»єднання земельних ділянок, включає: пояснювальну записку; технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; кадастровий план земельної ділянки; перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.

Отже, одним із складових технічної документації із землеустрою є план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки.

Кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.

Таким чином, прийняттю рішення про передачу земельної ділянки у власність, передує наявність вказаних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Однак, такі документи позивачем до теперішнього часу до Голгочанської сільської ради не надані,тому відсутні підстави вважати протиправними дії відповідача при розгляді заяви позивача про приватизацію земельної ділянки. Як видно з пояснень позивача, нею надано відповідачу тільки копію заяви, про надання земельної ділянки у власність інших документів до заяви додано не було. Цей факт щодо подачі такої заяви не підтверджено в судовому засіданні .

Отже, виходячи з того, що рішення про надання земельної ділянки позивачу на сесіях Голгочанської сільської ради не розглядались і не приймались, проект відводу земельної ділянки не розроблявся, так як не було самого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою; немає акту виносу межових знаків у натурі та немає підтвердження щодо факту подачі заяви про надання у власність земельної ділянки . За вказаних обставин , відповідач діяв у відповідності до приписів ч.7 ст.118 ЗК України. та в межах своїх повноважень.

Поряд з цим, суд зауважує, що, у разі надання земельної ділянки відповідно до частини 1 статті 118 ЗКУ ця земельна ділянка мала б перебувати у користуванні заявника, а згідно частини 6 цієї ж статті земельна ділянка надається із земель державної або комунальної власності за відсутності у заявника права користування нею.

З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що вирішення питання про надання земельних ділянок відноситься до внутрішньої компетенції колегіального органу, у зв'язку з цим в суду відсутні підстави для задоволення вимог адміністративного позову про зобов'язання Голгочанської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області передати позивачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, оскільки суд, в силу положень ст. 162 КАС України, не вправі перебирати на себе компетенцію цих органів шляхом зобов'язання вчинити вищевказані дії.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач не позбавлена права звернення до Голгочанської сільської ради Підгаєцького району з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту відведення щодо надання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах чинного законодавства щодо земельної ділянки що за адресою АДРЕСА_1 Одночасно суд не вбачає підстав для визнання неправомірними дій Голгочанської сільської ради, оскільки ніяких порушень з їх боку не встановлено

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування» відповідно доКонституції України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон України № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Відповідно до ст. 107 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відповідно до статей 106,107 Земельного кодексу України, статей 14,55 Закону України «Про землеустрій» наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376 затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

При цьому суд звертає увагу, що відновлення меж та встановлення меж - різні за своє суттю юридично значимі дії.

Так, відповідно до підпункту 2.1. Розділу І Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі по тексту - Інструкція), встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розроблених та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України:

- технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натуру (на місцевість) та закріплення їх межовими знаками;

- технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (частини перша та друга статті 56 Закону України «Про землеустрій») або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (частина 3 статті 56 Закону України «Про землеустрій») - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

З огляду на наведене, суд вважає, що встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) може проводитись лише на підставі технічної документації коли власнику (користувачу) земельної ділянки видано документ, що посвідчує право на земельну ділянку, без виносу меж такої ділянки в натурі або на підставі технічної документації для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Згідно положень підпункту 2.8. Розділу І Інструкції, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), серед інших документів, має включати копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

Вирішуючи спір щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі, обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо наявності правових підстав володіння (користування) земельною ділянкою відносно якої встановлюються межі.

Пунктом 4.1 зазначеної інструкції передбачено те, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Згідно з п. 4.3 вказаної інструкції відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 Земельного кодексу України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Як вбачається з матріалів справи ОСОБА_1 вже зверталася до Голгочанської сільської ради із заявою про встановлення межових знаків між дворогосподарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_4, але у зв'язку з створеними перешкодами самою ОСОБА_1 комісія незмогла провести відповідні роботи по відновленню межових знаків встановлених раніше 23.11.2010 року, про що свідчить акт від 17 вересня 2014 року.

Згідно акту від 05.11.2014 року вбачається, що комісією за участю представників сільської ради та ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було виявлено дійсні межі земельних ділянок з врахуванням відстаней та площ в тому числі згідно картографічних даних за 1962 р. відповідно даного акту вирішено, залишити межі земельних ділянок гр.-ки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за фактичним використанням. Даний акт був затверджений рішенням сесії сільської ради 10 березня 2015 року При цьому це рішення ради не скасовано і залишилося чинним.

Як встановлено судом, акт обстеження земельної ділянки, від 05.11.2014 року , який був затверджений рішенням сесії сільської ради 10 березня 2015 року, яке позивачем не оскаржується є не скасовано і залишилося чинним, не є документацією з землеустрою в розумінні Земельного кодексу України та Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками.

Також, суд звертає увагу на те, що повноваження органу місцевого самоврядування в сфері земельних відносин визначені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Земельним кодексом України, якими не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування щодо прийняття рішення про затвердження акту обстеження земельної ділянки та про відновлення її порушених меж.

Акт обстеження земельної ділянки є частиною землевпорядної документації, фіксує фактичний стан земельної ділянки та її розміри, не створює для учасників правовідносин жодних правових наслідків, а відтак окремому затвердженню органом місцевого самоврядування не підлягає.

Згідно з п. 1.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, замовниками вказаних послуг визначено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, власник (користувач) земельної ділянки, який замовляє роботи із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а виконавцями - юридичну особу, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів - землевпорядників або фізичну особу - підприємця, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером -землевпорядником.

Отже, у вказаних правовідносинах орган місцевого самоврядування може бути, виключно замовником послуг з відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, та не наділений повноваженнями вчиняти вказані дії самостійно.

Разом з тим, як вбачається з доводів викладених в змісті адміністративного позову та пояснень позивача наданих в процесі судового розгляду, ОСОБА_1 вважає дії відповідача неправомірними саме з підстав відмови сільської ради встановити межові знаки між двома суміжними господарствами, а також просить зобов'язати відповідача відновити межу між господарствами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 згідно даних земельно-кадастрової документації 1962 року.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, визначений законодавством, з відповідною метою та обгрунтовано. Тому доводи позивача є безпідставними та суд їх не приймає до уваги, як помилкові. Отже, тільки після подання позивачем заяви про виділення земельної ділянки на підставі проекту землеустрою, відповідач може прийняти рішення про можливість її виділення в тих чи інших розмірах та межах. Межа між земельними ділянками буде визначатися у землевпорядній документації, а рада буде її затверджувати. І коли селищною радою буде прийнято рішення з цього питання, то можна буде зробити висновок щодо правомірності дій відповідача і в разі незгоди з прийняти рішенням оскаржити в судовому порядку. При цьому вирішити таке питання на користь позивача не вбачається за можливе через невідповідність вимогам чинного законодавства поданих останньою документів, зокрема, відсутність проекту землеустрою

Щодо вимог позивача про зобов'язання сільської ради встановити та відновити тверді межові знаки між господарством позивача по АДРЕСА_3, та господарством третьої особи - ОСОБА_4, що по АДРЕСА_2 згідно даних земельно- кадастрової документації по всій довжині їх земельних ділянок, то суд зазначає, що суд не наділений повноваженнями у даній спірній ситуації встановлювати межі між господарствами.

Що стосується доводів позивача стосовно того, що земельна ділянка площею 0,11786 га. за адресою АДРЕСА_2, яка була раніше виділена гр.-ці ОСОБА_8. в розмірі 0.11 га. ,а на теперішній час є у використанні третьої особи ОСОБА_4, донарізана останньому, і на думку позивача є частиною земельної ділянки, яка раніше була виділена ОСОБА_6, ( раніше становила 0.23га) , а на даний час фактичний розмір її становить 0.2154 га. суд вважає їх безпідставними виходячи з наступного.

Суд встановив, що ні зі змісту позовних вимог, ні доводів наданих при судовому розгляді справи, ні зі змісту акту встановлення в натурі (на місцевості) меж цієї ділянки від 05.11.2014 року не вбачається, що зазначена земельна ділянка третьої особи землекористувача ОСОБА_4 якимось чином збільшена за рахунок суміжної земельної ділянки, яку використовує позивач ОСОБА_1не маючи на те, відповідних правовстановлюючих документів.

Твердження в цій частині щодо запису про розмір земельної ділянки в погосподарських книгах, відповідно до картографічних матеріалів аерофотозйомки 1962 року, на які безпосередньо покликається позивач,як на підставу своїх вимог, то суд звертає увагу на те, що дані записи, відповідно до діючого земельного законодавства не є правовстановлюючим документом та не підтверджує право користування (або власності) на земельну ділянку, а отже і не тягне за собою юридичних прав та наслідків для позивача.

З огляду на зазначене позовні вимоги, задоволенню не підлягають в зв'язку з необґрунтованістю та їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 11, 49, 51, 158-163 КАС України, Законом України «Про місцеве самоврядування», ч. 2 ст. 19,22 Конституції України,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Голгочанської сільської ради третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_4 про визнання дій, щодо відмови у встановленні межових знаків неправомірними та зобов'язати вчинити дії щодо встановлення межових знаків відмовити .

. Судові витрати на підставі ч.4 ст. 94 КАС України із відповідача не стягуються.

Постанова набирає законної сили після строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Постанову може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її отримання через Підгаєцький районний суд

Головуюча підпис Г.В.Ігнатова

Суддя: Г. В. Ігнатова