Ухвала суду № 59166334, 10.05.2016, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/3397/16-а

2-а/442/129/2016

У Х В А Л А

іменем України

"10" травня 2016 р. Суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Нагірна О.Б.., розглянувши матеріали позовної заяви Комунального підприємства «Туристичний комплекс «Дрогобич» до Дрогобицької місьської ради, третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до відповідача, третіх осіб, в якому просить скасувати рішення 65 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради №1765 від 16 жовтня 2015 року «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (пункт рішення 1.4).

Вивчивши позовну заяву та долучені до неї документи, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Питання здійснювати розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, виконувати проектно-вишукувальні роботи із землеустрою з метою розробки технічної документації, надання земельних ділянок державної або комунальної власності безоплатно у приватну власність фізичній особі для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будинків і споруд та для ведення особистого селянського господарства регулюєтьсяЗемельним кодексом УкраїнитаЗаконом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «субєкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший субєкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження міської, сільської ради у сфері земельних відносин.

При цьому, як вбачається зі змісту зазначеної статті, міська рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Таким чином, при здійсненні повноважень власника землі рада є не субєктом владних повноважень у тому значенні цього терміну, в якому його вжито у п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС, а рівноправним субєктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію свого права розпоряджатися землею. Що б за інших підстав - стосовно вільного вибору відповідачем як власником землі субєкта щодо надання йому певного права земельної ділянки в порядку, встановленому законом, але лише у випадку, коли відповідач не здійснював владних управлінських функцій, дозволяє розглянути справу у межах цивільного судочинства, та слід також з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач. Така позиція, також закріплена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 року №21-291а11.

Так, позивач просить скасувати рішення Дрогобицької міської ради Львівської області 65 сесії шостого скликання Дрогобицької міської ради №1765 від 16 жовтня 2015 року «Про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (пункт рішення 1.4) з тих підстав, що зазначена земельна ділянка передана на праві постійного користування Державному комунальному підприємству «Тустань», про що було видано державний акт на право постійного користування землею ІІ-ЛВ №003115, правонаступником якого є Комунальне підприємство «Туристичний комплекс «Дрогобич».

Так, оспорюється прийняття субєктом владних повноважень рішення про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), тобто набуття спірної земельної ділянки, що регулюється нормами земельного та цивільного законодавства, і предметом даного судового розгляду є наявність чи відсутність порушеного права, що дозволяє вирішити спір у порядку господарської юрисдикції (висновок щодо застосування вищезазначених норм матеріального права міститься у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року (справа № 21-493а14), від 9 грудня 2014 року (справа № 21-308а14), від 24 лютого 2015 року (справа № 21-34а15), від 06 жовтня 2015 року (справа № 21-1306а15 саме лише перевірки правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що в даному випадку оспорюється позивачем ).

Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що дані позовні вимоги ( за сформульованих у них підстав) випливають із відносин, що мають приватноправовий характер, а тому міська рада в цих відносинах виступає як субєкт права власності, а не як субєкт владних повноважень. Прийняття зазначеним органом рішення є етапом реалізації волі власника на передачу земельної ділянки, змінює правову природу спірних відносин і перетворює цей спір у приватно - правовий.

Таким чином, предметом позову є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, тому спір є господарським, оскільки вимоги позивача стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері приватно-правових відносин від порушень з боку міської ради, а міська рада у спірних правовідносинах не набуває визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст. 3 КАС України

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому ст. 152 ЗК України, з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами ч. 2 ст. 55 Конституцій України і ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідност. 15 ГПК Українигосподарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 109 КАСУкрайни суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, з урахуванням наведеного у відкриті провадження за даним позовом слід відмовити.

Відповідно до ч. 5ст. 109 КАС Україниповторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Окрім цього, позивачу слід повернути сплачений судовий збір, так як у відповідності із ст.7 ч.1 п.2 Закону України „Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі повернення заяви.

Сплачена сума судового збору повертається фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого воно надійшло, на підставі поданої платником заяви на протязі одного року з дня зарахування суми в бюджет.

Керуючись ст.17, ст.109 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Комунального підприємства «Туристичний комплекс «Дрогобич» до Дрогобицької місьської ради, третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, повернувши такий.

Зобов'язати Дрогобицьке УДКС повернути КП «Туристичний комплекс «Дрогобич», сплачений судовий збір у розмірі 1378,40 грн. на рахунок 31213206700014 ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача 825014, код отримувача 38007496, згідно платіжного доручення № 78 від 23 березня 2016 року.

Розяснити позивачу про право звернення з позовом до господарського суду.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд протягом пяти днів з дня її отримання.

Суддя Нагірна О.Б.