Ухвала суду № 59164994, 20.07.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/582/2016(м)

264/6871/15-ц

Головуючий у 1-й інстанції Харитонова Г.Л. Категорія 43

Суддя-доповідач Сорока Г.П.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

20 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сорока Г.П.,

суддів - Попової С.А., Принцевської В.П.,

секретаря - Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, діючої в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, до ОСОБА_4, третя особа Орган опіки та піклування Іллічівської районної адміністрації Маріупольської міської ради, про вселення за апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючої в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

12 жовтня 2015 року позивачка ОСОБА_2, діючи в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_4 та просила вселити її разом з неповнолітньою донькою в АДРЕСА_2.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 2008 року разом з чоловіком ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_3 мешкала у даному будинку. Будинок належав ОСОБА_6 Згоду на вселення та реєстрацію надавала представник ОСОБА_6 - відповідач ОСОБА_4 За час проживання у будинку вони разом з чоловіком відремонтували будинок, привели його до житлового стану, погасили борги за комунальні послуги, утримували його весь час. В 2014 році її чоловік помер і відповідач стала вимагати її звільнити будинок, оскільки вважала себе власницею цього будинку. 15 липня 2015 року біля 18 години відповідач разом з невісткою та двома незнайомими чоловіками увірвалися до будинку та, застосовуючи фізичну силу, примушували її з дитиною звільнити будинок. Після повторного нападу на неї, який стався 31 липня 2015 року, вона, побоюючись за життя та здоров'я доньки, вимушена була піти з будинку. Іншого житла у неї з дитиною немає. До спірного будинку вона з донькою вселялися за згодою ОСОБА_4 як члени сім'ї наймача, тому мають право користування житловим приміщенням будинку.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_4, 3-я особа орган опіки та піклування Іллічівської райадміністрації Маріупольської міської ради, про вселення відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому посилається на необґрунтованість і незаконність рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.

Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, подав до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутності, справу вирішити в інтересах дитини. Тому, керуючись положеннями ст.305 ЦПК України, з урахуванням думки учасників процесу колегія суддів розглянула справу у відсутності представника органу опіки та піклування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_7, які доводи апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, заперечення відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_8, які просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі договору купівлі-продажу від 24.11.1980 року ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6, придбав ? частину домоволодіння АДРЕСА_2. За даними спадкового реєстру відсутні відомості щодо відкриття спадкових справ та виданих свідоцтв про спадщину, заповітів, спадкових договорів після його смерті. Відповідач ОСОБА_4 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6, не була власником житла, мешкала в ньому з дозволу ОСОБА_6, в період часу з 02.10.1993 року по 02.10.1996 року на підставі довіреності мала право ним розпоряджатися. В 2007 році відповідач надала дозвіл своєму брату ОСОБА_5 вселитися і мешкати в будинку. Позивач з донькою вселилася у спірне приміщення до свого чоловіка ОСОБА_9 у 2008 році. Відповідач на той час в будинку не проживала. За таких обставин, виходячи з того, що позивач та її чоловік ОСОБА_9 ніколи не були членами сім'ї власника житла ОСОБА_6, а відповідач ніколи не була та не є власником спірного приміщення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач з неповнолітньою донькою не набула самостійного права користування спірним жилим приміщенням, тому підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 про вселення немає.

З такими висновками суду першої інстанції колегія судів не може не погодитись, оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Права власника житлового будинку визначені ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, якими передбачено право власника використовувати житло для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї і право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім'ї власника будинку на користування жилим приміщенням будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів його сім'ї на користування цим будинком.

Таким чином, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Частина 4 ст.156 ЖК України передбачено збереження права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Відповідно до ст.ст.150,158-161 ЖК України, ст.ст.759-761,793 ЦК України право передачі жилого будинку в найом належить власнику цього будинку, права наймача жилого приміщення та членів його сім'ї виникають на підставі договору найму жилого приміщення, укладеного у письмовій формі та зареєстрованого у встановленому порядку.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією , законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

У відповідності до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 24 листопада 1980 року ОСОБА_6 придбав у власність 1\2 частку домоволодіння АДРЕСА_2 (а.с.12-13).

Згідно нотаріально посвідченої довіреності від 2 жовтня 1993 року ОСОБА_6 надав ОСОБА_4, яка проживає АДРЕСА_1, повноваження користуватися та розпоряджатися на свій розсуд належним йому жилим будинком, розташованим в АДРЕСА_2, у тому числі дарувати, продавати, міняти. Довіреність видана строком на три роки та дійсна по 02 жовтня 1996 року (а.с.14).

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 помер, місце смерті м.Крефельд Федеративної республіки Німеччина (а.с.80-81). Його дружина ОСОБА_17 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 місце смерті м.Мерс Німеччина (а.с.78-79).

За даними Третьої маріупольської державної нотаріальної контори у спадковому реєстрі відсутня інформація щодо спадкових справ після смерті ОСОБА_6 та виданих на їх підставі свідоцтв про спадщину, заповітів, спадкових договорів (а.с.82-84).

Згідно довідки Комітету самоорганізації населення «Садки» від 27.11.2015 року відповідач ОСОБА_4 проживає у АДРЕСА_2 з 26.01.1981 року (а.с.46).

Відповідно до довідки Комітету самоорганізації населення «Курчатово» від 25.04.2013 року ОСОБА_4 зареєстрована та проживає з 10.04.1998 року в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.15).

З оглянутих апеляційних судом паспортів ОСОБА_4 та її чоловіка ОСОБА_10 вбачається, що вони з 14.02.1990 року зареєстровані в АДРЕСА_1, а з 08.10.2013 року в квартирі №36 цього ж будинку.

В 2007 році за згоди ОСОБА_4 в будинок АДРЕСА_2 вселився її брат ОСОБА_5 та був зареєстрований в ньому 18.08.2007 року, де проживав по час смерті, тобто по 14.12.2014 року, що підтверджується копією домової книги, свідоцтвом про смерть (а.с.9,10-11) та не оспорювалось сторонами.

У 2008 році позивач ОСОБА_2 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_3 вселилися в даний будинок до свого чоловіка ОСОБА_5 та проживала разом з ним, зареєструвалась в будинку, що підтверджується копією домової книги та посвідки про постійне проживання згідно Закону України «Про міграцію» (а.с.10-11,7).

За таких обставин, виходячи з того, що позивач з донькою та її чоловік ОСОБА_5 ніколи не були членами сім'ї власника житла ОСОБА_6, а відповідач ОСОБА_4 ніколи не була та не є власником, не є законним володільцем спірного приміщення та спадкоємцем померлого власника ОСОБА_6, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог до ОСОБА_4 про вселення.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд не взяв до уваги, що вона вселилась в будинок не самовільно, а з дозволу ОСОБА_4 як член сімї ОСОБА_5, який вселився в будинок в 2007 році та став проживати в будинку як брат ОСОБА_4, яка залишила будинок для проживання брата, а сама виїхала з цього будинку, колегія суддів вважає безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_4 не є власником, законним володільцем будинку, не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6, а тому вона не може розпоряджатись будинком, в тому числі передавати в користування іншим особам, а відповідно не мала правових підстав на вселення в будинок ОСОБА_5 та позивача з донькою. Сама відповідач заперечувала, що вона давала згоду на вселення в спірний будинок позивача з донькою, пояснювала, що надала згоду брату на вселення в будинок тимчасово. Дані обставини в суді першої інстанції підтвердили свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 Свідок ОСОБА_12 також пояснив, що він є рідним братом позивача, що його сестра вселялась в будинок на умовах тимчасового проживання до придбання нового житла, що на момент вселення їй було відомо про те, що відповідач не є власником будинку.

Відповідач в судовому засіданні пояснила, що у ОСОБА_6 є два рідних сина, один з яких проживає в м.Маріуполі. Разом з тим, законні спадкоємці ОСОБА_6 в ході розгляду справи не були встановлені та не залучені до участі у справі.

Зі справи також вбачається, що ОСОБА_6 на підставі договору-купівлі продажу набув у власність ? частину будинку АДРЕСА_2. В державному реєстрі прав власності та речових прав на нерухоме майно відсутня інформація щодо власників будинку АДРЕСА_2. Між тим, згідно інвентарної справи Маріупольського БТІ №24079, яка була досліджена судом першої інстанції, власниками будинку АДРЕСА_2 значаться ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с.85). Згідно копії домової книги в будинку АДРЕСА_2, окрім ОСОБА_2 та її доньки, зареєстрований також ОСОБА_15 з 12.03.2005 року (а.с.10-11).

Між тим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила вселити її з донькою в будинок АДРЕСА_2 та ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не зазначила в яку конкретно частину будинку (приміщення) її вселити та не надала ніяких доказів, з яких можна було б визначити на які конкретно приміщення вона з донькою претендує.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що вона вселилась в будинок як член наймача жилого приміщення, посилаючись на положення ст.ст.9,64 ЖК України. Однак, положення ст.64 ЖК України на спірні правовідносини не поширюватися, оскільки спір виник щодо права користування жилими приміщеннями у будинку приватної власності. У відповідності до положень ст.ст.156,157 ЖК України, ст.405 ЦК України позивач з донькою не були членом сім'ї власника будинку та не проживали з власником однією сім'єю, а на момент вселення позивачів у будинок повноваження ОСОБА_4 на розпорядження житлом згідно довіреності від 02.10.1993 року не були чинними. У порядку положень ст.158 ЖК України, ст.810 ЦК України чоловіком позивача письмовий договір найму жилого приміщення з власником житла або уповноваженою ним особою не укладався і такий договір суду не наданий.

Таким чином, відповідач ОСОБА_4 не є власником будинку, не є законним володільцем будинку, зареєстрована та постійно проживає в АДРЕСА_1, у зв'язку з чим на неї не можуть бути покладенні зобов'язання по вселенню позивача з неповнолітньою дитиною у спірний будинок, оскільки у неї відсутні правові підстави розпоряджатись даним житлом.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи, на те, що суд неправильно не прийняв до уваги, що вона з чоловіком за час проживання в будинку, сплачували комунальні послуги, погасили борги за комунальні послуги та провели в будинку ремонтні роботи колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник не навели ніяких обставин та не надали ніяких доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та спростовували б правильність висновків суду першої інстанції і давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, проведеної судом першої інстанції.

Згідно наданих позивачем апеляційному суду товарних чеків, накладних про придбання будівельних матеріалів, договорів на придбання та встановлення металопластикових вікон (а.с.137-149) не вбачається, що дані товари були придбані, будівельні роботи проведені за кошти ОСОБА_2 та у спірному будинку, частина документів оформлена на ім'я ОСОБА_12 з доставкою на АДРЕСА_2 інша частина документів оформлена без вказівки покупця та адреси доставки. Договір на придбання двокамерних склопакетів укладений 06.08.2011 року ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2. Договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги з водопостачання (а.с.150-151) був укладений ОСОБА_2 21.08.2009 року та в ньому значиться заборгованість за послуги по будинку АДРЕСА_2, абонентом КП «МПУ ВКХ» є ОСОБА_5 по АДРЕСА_2. Згідно наряду на заміну лічильника, актів ВАТ «Донецькобленерго» та квитанцій вбачається, що електропостачання проводиться в будинок АДРЕСА_2 (а.с.152-158).

Між тим, позивач заявляє вимоги про вселення в будинок АДРЕСА_2 та згідно домової книги вона зареєстрована в АДРЕСА_2.

Будь-яких доказів того, чи є будинок АДРЕСА_2 одним і тим же будинком не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

Надані позивачем апеляційному суду фотокартки із зображенням будинку та людей на подвір'ї (а.с.159-166) колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не містять інформації щодо правових підстав вселення позивача з дитиною в спірний будинок та набуття ними права користування даним жилим приміщенням, а тому не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Посилання позивача на те, що суд неправильно не прийняв до уваги, що відповідач незаконно із застосуванням погроз виселила її з дитиною з будинку, є безпідставними, оскільки належними, допустимими та переконливими доказами ці доводи не підтверджені. Відповідач не заперечує, що вона висувала позивачу вимогу виселитись з будинку, але не визнає, що вона погрожувала позивачу з дитиною та що під примусом виселила їх з будинку, пояснила, що позивач з дитиною самі виселились з будинку. З наданих позивачем листів Іллічівського РВ ММУ ГУ МВС України в Донецькій області та Маріупольського міського управління ГУ МВС України в Донецькій області на її звернення (а.с.16,18) вбачається, що за результатами перевірки викладених у зверненні фактів щодо протиправності дій ОСОБА_4 не було встановлено ознак кримінального правопорушення.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, та є безумовними для скасування чи зміни рішення суду, у справі не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не випливають з обставин справи, ніякими належними, допустимими та переконливими доказами не підтверджені, не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

З огляду на наведене, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та в межах доводів апеляційної скарги на підставі доказів наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність апеляційних підстав для скасування рішення та задоволення позову, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, діючої в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 травня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Попова С.А.

Принцевська В.П.