Рішення № 59164005, 22.07.2016, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/5956/16-ц

Провадження № 2/219/3010/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.07.2016 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючого судді Шевченко Л.В.

при секретарі судового засідання Брагіній М.В.

представника позивача - ОСОБА_1 (на підставі довіреності від 09.06.2016 року),

представника відповідача Абуліної М.Г. (на підставі довіреності від 07.10.2015 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі суду в м. Бахмут цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат»

про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків, внаслідок виробничої травми

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3, позивач у справі, звернувся до Артемівського міськрайонного суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача, Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» 30000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок трудового каліцтва при виконанні трудових обовязків. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у звязку з виробничою травмою йому було встановлено ступінь втрати працездатності. Вказує, що моральна шкода полягає у фізичних та моральних стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, які викладені у позовній заяві, просив задовольнити позов у повному обсязі. Позивач просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні вважала, що позов підлягає задоволенню частково в сумі 2000 грн., оскільки з позивачем стався нещасний випадок стався з причин винної поведінки позивача та порушення ним правил безпеки, незважаючи на те, що ним були пройдені усі необхідні інструктажі; позивачем не доведено в чому полягають його душевні страждання, не надано доказів його тривалого лікування тощо. Крім того, у запереченнях на позовну заяву відповідач вказував, що дійсно на підприємстві було складено акт про нещасний випадок, встановлено вину позивача у нещасному випадку в розмірі 50%. Однак, акт форми Н-1, на думку відповідача, не є беззаперечним доказом завдання позивачу моральних страждань, незрозуміло з яких обставин позивач оцінює моральну шкоду саме у розмірі 30000 грн.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази в їх сукупності, суд встановив, що між сторонами склалися правовідносини з приводу завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обовязків шкоди та регулюються ст.ст.21,153,173,237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1ст. 21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівнику моральної шкоди.

Як свідчать матеріали справи, з 06.09.1996 року по 05.06.2004 року позивач, ОСОБА_3, працював на підприємстві відповідача на різних посадах (арк.с.9-14).

05.05.1997 року під час роботи з ним стався нещасний випадок при наступних обставинах: майстер ОСОБА_4 надав завдання машиністу електролафету № 1 в транспортування тунельних вагонеток з садочних місць цеху № 5 в сушила. При черговому різкому пересуванні вантажного напівфабрикатом тунельного вагона в сушку № 3 відбулося порушення садки. ОСОБА_3 піднявся на вагон для того, щоб підправити порушену садку, на вагоні оступився та, падаючи, травмував стопу правої ноги. В акті вказується вид події - падіння постраждалого з висоти (арк. с.15-17). З індивідуальної програми реабілітації інваліда № 41 вбачається клініко - функіональний діагноз: наслідки виробничої травми 05.05.1997 року у виді перелому п'яточних кісток правої ноги, посттравматичний остеоартроз правого гомілковостопного суглоба (арк. с.18), інших документів на підтвердження діагнозу та проведеного лікування позивачем не надано.

За наслідками розслідування нещасного випадку роботодавцем (відповідачем) складено акт форми Н-1 від 06.05. 1997 року, відповідно до якого було встановлено факт нещасного випадку на виробництві, який трапився з ОСОБА_3 Відповідно до зазначеного акту причинами даного нещасного випадку є: порушення трудової дисципліни, яке полягає у порушенні вимог інструкції для електролафетчика в частині плавкої подачі вагонів.

За висновком МСЕК від 05.01.1998 року ОСОБА_3 було встановлено 40% стійкої втрати професійної працездатності, що не оспорювалося сторонами.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

З акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1, складеного 05 травня 1997 року, вбачається наявність вини роботодавця, що виразилися у порушенні Положення про систему управління охороною праці. Право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з втратою 40% професійної працездатності виникло в у ОСОБА_3 з 01.05.1998 року (арк. с. 16, арк. с. 41 - наказ № 299 від 14.07.1998 року).

Згідно довідки № 041015 серія ДОН - 04 15.01.2007 року ОСОБА_3 встановлено 25% ступінь втрати професійної працездатності безстроково (арк. с. 20). Крім того, з копії трудової книжки вбачається, що після отримання виробничої травми ОСОБА_3 працював на підприємстві ще сім років, звільнений за власним бажанням, тобто позивач не був звільнений за станом здоров'я (арк. с.14).

Будь яких документів на підтвердження перебування у лікарнях, а також інших доказів з приводу лікування травми, позивач не надав.

Відповідно до ч. 1ст. 440 Цивільного кодексу УРСР(у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Цією ж нормою було визначено, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Водночас, на час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалось п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі Правила), відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день встановлення потерпілому працездатності (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою № 6-27цс12).

Отже, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, зокрема ст. 440-1 Цивільного кодексу УРСР ЦК, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, який не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил). Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові № 6-156цс14 вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи і цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

На час розгляду справи відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 20016 рік» мінімальна заробітна платає складає 1450 грн., отже моральна шкода, яка має бути стягнута з відповідача не може бути менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати, тобто 7250 грн.

Заперечення відповідача щодо того, що вина підприємства у нещасному випадку є формальною, оскільки позивачем пройдено всі необхідні інструктажі та навчання з охорони праці, а позивач своїми винними діями заподіяв шкоду власному здоров'ю не приймаються судом у якості доказу відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що згідно висновку комісії з охорони праці комбінату було встановлено 50 % вини позивача у даному нещасному випадку (арк. с. 47).

З урахуванням вищевикладеного, ураховуючи доведеність наявності шкоди та вини роботодавця, ступінь втрати професійної працездатності, глибину і тривалість моральних і фізичних страждань позивача, настання негативних змін у його житті після отримання травми та неможливість відновлення стану, який мав позивач до нещасного випадку на виробництві, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення на його користь 7250 грн. моральної шкоди, в іншій частині позовних вимог в суму 22750 грн. слід відмовити. Вказаний розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 7250 грн., на переконання суду, буде відповідати характеру та обсягу моральних переживань позивача, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та вимогам розумності і справедливості.

Судові витрати слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у відповідності до положень ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 4, 10, 60, 88, 212, 215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про відшкодування моральної шкоди завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків, внаслідок виробничої травми, в розмірі 30 000 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» (84500, Донецька область, м. Часів Яр, вул. Комсомольська, 1, код ЄДРПОУ 00191773) на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, НОМЕР_1 виданий Артемівським РВ УМВС України в Донецькій області 30.04.1999 року, проживає за адресою: АДРЕСА_1) моральну шкоду в сумі 7250 грн.

У частині позовних вимог ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 22750 грн. - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Часівоярський вогнетривкий комбінат» на користь держави 133,21 грн. судового збору.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті 22.07.2016 року, вступна те резолютивна частини рішення оголошено в судовому засіданні 22.07.2016 року. Повне рішення оформлено та підписано суддею 25.07.2016 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Л.В.Шевченко