Ухвала суду № 59163378, 21.07.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1805/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

21 липня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П.,Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" - Діденка Юрія Олександровича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Козаки" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позов до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби (також далі - відповідач) про визнання нечинними з моменту прийняття та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 25 жовтня 2012 року № 0003092220/13047 та № 0003102220/13048 (також далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначила, що оскаржувані рішення складено відповідачем безпідставно, у зв'язку з чим є нечинними та підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, у червні 2013 року представник позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" - задовольно, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року - скасувано та ухвалено нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" - задоволено. Визнано нечинними та скасувано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби від 25.10.2012 №0003092220/13047 та №0003102220/13048.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, у жовтні 2013 року відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2016 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарноцькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задоволено частково, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що відповідачем у період із 26 вересня по 02 жовтня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 11 жовтня 2012 року складено акт № 4858/2220/23532828 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю "РІП" (також далі - ТОВ "РІП"), товариством з обмеженою відповідальністю "Алієдора" (також далі - ТОВ "Алієдора"), товариством з обмеженою відповідальністю "Ін-Буд-Київ" (також далі - ТОВ "Ін-Буд-Київ"), товариством з обмеженою відповідальністю "Астана К" (також далі - ТОВ "Астана К"), товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельне управління 26" (також далі - ТОВ "Будівельне управління 26"), товариством з обмеженою відповідальністю "ВАТ Проектно- конструкторський інститут інноваційних технологій" (також далі - ТОВ "ВАТ ПКІІТ"), товариством з обмеженою відповідальністю "Консалекс" (також далі - ТОВ "Консалекс") та товариством з обмеженою відповідальністю "Мікс-Буд" (також далі - ТОВ "Мікс-Буд") за період із 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року (також далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем: занижено податок на прибуток у загальному розмірі 469480,44 грн., у тому числі за: IV квартал 2010 року - 6047,50 грн.; І квартал 2011 року - 80216,66 грн.; II квартал 2011 року - 176008,84 грн.; III квартал 2011 року - 109417,98 грн.; IV квартал 2011 року - 66743,19 грн.; І квартал 2012 року - 20633,78 грн.; II квартал 2012 року - 10412,49 грн., чим порушено п. 1.32 ст. 1, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (також далі - ПК України); занижено податок на додану вартість (також далі - ПДВ) у загальному розмірі 404814,03 грн., що підлягає сплаті у бюджет за підсумками поточного звітного періоду, у тому числі за: грудень 2010 року - 4838,00 грн.; січень 2011 року - 12898,33 грн.; лютий 2011 року - 51275,00 грн.; квітень 2011 року - 66111,08 грн.; травень 201 року - 22261,76 грн.; червень 2011 року - 64678,33 грн.; липень 2011 року - 8666,67 грн.; вересень 2011 року - 86479,41 грн.; листопад 2011 року - 26536,35 грн.; грудень 2011 року - 31501,21 грн.; січень 2011 року - 6501,21 грн.; лютий 2012 року - 6501,21 грн.; березень 2012 року - 6648,80 грн.; червень 2012 року - 9916,67 грн., чим порушено підпункти 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

На підставі акту перевірки, 25 жовтня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0003092220/13047, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 469480,44 грн. за основним платежем та у розмірі 9274,43 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0003102220/13048, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ по вітчизняних товарах (роботах, послугах) у розмірі 404814,03 грн. за основним платежем та у розмірі 46902,35 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами розгляду скарги в адміністративному (досудовому) порядку, оскаржуване рішення № 0003092220/13047 залишено без змін, оскаржуване рішення № 0003102220/13048 скасовано в частині штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 04,00 грн., а в іншій частині залишено без змін.

Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.

Так, відповідно до підпункту 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Як встановлено відповідно до матеріалів справи та підтверджується інформацією, зазначеною в акті перевірки, висновки відповідача про заниження позивачем сум податку на прибуток та ПДВ ґрунтуються на виявленому факті відсутності реального здійснення позивачем та його контрагентами господарських операцій.

Зокрема, як зазначено в акті перевірки та підтверджено поясненнями представників відповідача, перевірками контрагентів позивача виявлено, що ТОВ "РІП", ТОВ "Алієдора", ТОВ "Ін-Буд-Київ", ТОВ "Астана К", ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "ВАТ ПКІІТ", ТОВ "Консалекс" та ТОВ "Мікс-Буд" відсутні за місцезнаходженням. У вказаних товариств відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення господарської діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, направлених на здійснення операцій щодо надання податкової вигоди платникам податків, у тому числі контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання. ТОВ "РІП", ТОВ "Астана К", ТОВ "Будівельне управління 26", ТОВ "ВАТ ПКІІТ" та ТОВ "Мікс-Буд" мають ознаки фіктивного підприємництва. Крім того, особи, які, згідно з реєстраційно- обліковими документами, є засновниками та директорами ТОВ "РІП", ТОВ "Астана К" та ТОВ "Будівельне управління 26", заперечують свою участь у створенні вказаних товариств.

У постанові Верховного суду України від 08 вересня 2009 року у справі № 21-737во09 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року № 21-1258во09, необхідно приймати до уваги факт наявності фінансово-господарських зв'язків з підприємствами, діяльність яких має ознаки фіктивності та порушення кримінальної справи відносно засновників (директорів) таких підприємств.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року № 21-421al 1 зазначено, що первинні документи, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариств, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною у відповідній постанові від 27 березня 2012 року у ході перегляду однієї з адміністративних справ, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" ватові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а відповідно до пп. 14.1.2" Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що кореспондується з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, яким також визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А, відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138, підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічне положення міститься у підпункті 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної: дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Вказана норма кореспондується з положеннями п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, згідно якої платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою ті скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом пунктів 2 Порядків заповнення податкової накладної, затверджених наказами Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 та від 21.12.2010 № 969, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 вказаних Порядків визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у п. 16 та п. 18 вказаних Порядків, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів (послуг і. та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

З викладених положень вбачається, що будь-які документи мають силу первинних документів тільки за умови фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З викладених положень вбачається, що обов'язковою умовою віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є фактичне придбання таких товарів (послуг) з метою їх подальшого використання у господарській діяльності.

Водночас, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України (Секретар судової палати Вищого адміністративного суду України Олександр Нечитайло: "Кількість податкових спорів у адміністративних судах стрімко зростає", 19 квітня 2012 року, http://www.vasu.gov.ua/ua/imp_sub.httnl?_m=publications&_t=rec&id=2256&Jp=31), право на податковий кредит з ПДВ виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому, операція з придбання повинна бути реальною, тобто здійснюватись не тільки на папері, а насправді, повинна мати місце об'єктива зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту, а не виключно за рахунок економії на сплаті податків.

Саме в цьому контексті при розгляді судових спорів повинні оцінюватися документи, надані платником податків на підтвердження свого права на податковий кредит з ПДВ. Перш за все, такі документи повинні бути достовірними, тобто відображати реальні події. У зв'язку із цим, навіть бездоганно оформлений документ (наприклад, податкова накладна) не може підтверджувати право на податковий кредит у тому випадку, якщо в процесі судового розгляду буде встановлено невідповідність фактичного й задокументованого платником податків руху активів.

У постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2012 року № 21-425во10 зазначено, що наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Державною податковою інспекцією на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування Товариством, зокрема податкового кредиту, зазначено, що первинні документи, у тому числі і податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту є безпідставним, відповідно і формування валових витрат на підставі неналежно оформлених первинних документів є також безпідставним.

З аналізу викладених положень вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ повинні підтверджуватись належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що представниками позивача не надано до суду доказів на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "РІП", ТОВ "Алієдора", ТОВ "Ін-Буд-Київ", ТОВ "Астана К", ТОВ "Будівельне управління 26", TOB "ВАТ ПКІІТ", TOB "Консалекс", TOB "Мікс-Буд".

Зокрема, не надано банківських виписок по рахунку позивача, які б підтвердили фактичний рух коштів на рахунку.

Враховуючи викладені положення та обставини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що оскаржувані рішення складені відповідачем правомірно, у зв'язку з чим не підлягають скасуванню.

Стосовно позовної вимоги позивача про визнання нечинними оскаржуваних рішень слід зазначити наступне.

Так, нечинними (недійсними), за переконанням суду, можуть бути визнані нормативно- правові акти, перелік яких, зокрема, міститься у ст. 171 КАС України.

Характерною ознакою таких актів є те, що на підставі них виникають певні правовідносини, наприклад, укладаються договори.

Тобто, нормативно-правові акти є підставою для виникнення, зміни та припинення відносин між невизначеним колом фізичних та юридичних осіб.

Разом з тим, правові акти індивідуальної дії, до яких належить оскаржуване рішення, є актами, які спричиняють наслідки для конкретних осіб (у зв'язку з якими вони прийняті), можуть бути визнані протиправними та, як наслідок, скасовані.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування оскаржуваних рішень відповідача є безпідставним, необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Козаки" - Діденка Юрія Олександровича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 21 липня 2016 року).

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.