Постанова № 59162596, 18.07.2016, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2016 року Житомир справа № 806/1145/16

категорія 8.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сичової О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Проперті" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Проперті" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з вказаним позовом, в якому просило:

- визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві по односторонньому розірванні договору про визнання електронних документів від 22.12.2015 року №251220151, а Договір - діючим;

- визнати звіт "Розрахунок частки сільськогосподарського товариства за 2016 рік" від 18.02.2016 року таким, що поданий;

- відшкодувати судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Проперті".

Позовні вимоги вмотивовані тим, що у відповідача були відсутні підстави для розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку, а висновки відповідача, наведені в листі від 25.03.2016 року як підстави для розірвання договору є необґрунтованими та незаконними, а тому, на думку позивача, дії відповідача щодо розірвання договору в односторонньому порядку є протиправними та такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача. Також позивач зазначає, що відповідно до умов договору про визнання електронних документів відповідач має право розірвати договір в односторонньому порядку лише у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації.

Представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Проперті" (ідентифікаційний код 34233252, місцезнаходження 04050, м.Київ, Шевченківський район, вул.Мельникова, будинок 12, кв.4) зареєстроване в якості юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

25.12.2015 року між ТОВ "Агро-Проперті" (платник податків) та Таращанським відділенням Білоцерківської ОДПІ (орган ДФС) було укладено договір №251220151 про визнання електронних документів (далі - договір). Факт укладення даного договору підтверджується квитанціями №1, №2, що були надані позивачу засобами телекомунікаційного зв'язку .

Відповідно до пункту 1 договору предметом договору є визнання податкових документів, поданих Платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП) до органу ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.

Відповідно до пункту 1 розділу 3 договору платник податків зобов'язаний:

1.1 надсилати органу ДФС податкові документи в електронному вигляді у форматі (стандарті) електронного документа звітності, який затверджено наказом;

1.2 для накладення ЕЦП на податкові документи в електронному вигляді при їх передачі до органу ДФС використовувати особистий ключ, відповідно якому посилений сертифікат відкритого ключа надано Платником податків до органу ДФС разом з цим договором;

1.3 забезпечити конфіденційність особистих ключів;

1.4 вести архів надісланих органу ДФС файлів податкових документів із накладеними на них ЕЦП платника податків та отриманих електронних квитанцій з ЕЦП органу ДФС. Зберігати даний архів протягом строку, передбаченого законодавством для зберігання податкової звітності на паперових носіях;

1.5 при перевірці на вимогу працівників органу ДФС надати надійні засоби ЕЦП для перевірки оригіналів податкових документів в електронному вигляді.

Згідно п. 3 розділу 3 Договору Орган ДФС зобов'язаний:

- забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку;

- забезпечити відправлення квитанцій на електронну адресу платника податків;

- забезпечувати зберігання і конфіденційність отриманих в електронному вигляді податкових документів.

Розділом 6 договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами. З моменту укладення договору всі попередні домовленості та укладені правочини між платником податків та органом ДФС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДФС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Позивач зазначає, що при подачі 18.02.2016 року до органу ДФС звіту "Розрахунок частки сільськогосподарського товариства за 2016 рік" його електронна форма не була прийнята, про що була надіслана квитанція №1 з позначкою "Можливо розірвано "Договір про визнання електронної звітності".

У зв'язку з цим позивачем 18.02.2016 року було направлено новий договір про визнання електронної звітності, який не було прийнято у зв'язку з тим, що діє договір від 25.12.2015 року №251220151.

В подальшому на запит позивача надійшов лист заступника начальника ДПІ у Шевченківському районі з обгрунтуванням рішення про розірвання в односторонньому порядку договору від 25.12.2015 року №251220151.

В обгрунтування розірвання вказаного договору зазначено, що співробітниками ОУ ДПІ було здійснено вихід на податкову адресу ТОВ "Агро-Проперті" та в ході обстеження встановлено, що зазначений суб'єкт господарювання за вказаною адресою не знаходиться, про що складено відповідний акт перевірки місцезнаходження.

Не погоджуючись з розірванням відповідачем договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів.

Адміністративним договором у розумінні п. 14 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України є дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Виходячи зі змісту ч. 2 статті 4 названого Кодексу спори, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів, мають публічно-правовий характер.

Таким чином, публічно-правовий спір, який виник з приводу укладання та виконання договору, зміст якого складають права та обов'язки сторін щодо реалізації владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Досліджуючи правову природу укладеного між позивачем та відповідачем договору про визнання електронних документів суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (надалі - ПК України).

Відповідно до пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

У той же час, на контролюючі органи покладено функції з надання послуг електронного цифрового підпису (пп. 191.1.44 п. 191.1 ст.191 ПК України), а також пп. 20.1.7 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючим органам надано право на отримання від платників податків, платників єдиного внеску та надання у межах, передбачених законом, документів в електронному вигляді.

Відповідно до пп. "в" п. 49.3 ст. 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, зокрема, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Водночас, п. 42.4 ст. 42 ПК України визначено, що з платниками податків, які подають звітність в електронній формі, листування з контролюючими органами може здійснюватися засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог закону щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу, використання електронних документів, правовий статус електронного цифрового підпису регулюються Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 №851 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №851).

Відповідно до статті 1 Закону №851 суб'єктами електронного документообігу відповідно до Закону №851 є автор, підписувач, адресат та посередник, які набувають передбачених законом або договором прав і обов'язків у процесі електронного документообігу.

Статтею 14 Закону №851 встановлено, що електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.

Пунктом 9 підрозділу 10 Інші перехідні положення ПК України визначено, що тимчасово, до розробки та впровадження в дію автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронної звітності" відповідно до пункту 49.17 статті 49 цього Кодексу, діє Порядок з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10 квітня 2008 року № 233 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 16 квітня 2008 року за N 320/15011.

Таким чином, спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису є Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233 (надалі-Інструкція №233).

Пунктом 1 розділу 2 названої Інструкції №233 закріплено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ (засіб криптографічного захисту інформації), керуючись цією Інструкцією та договором.

Відповідно до пункту 5 розділу III Інструкції №233 з метою подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку платник податків, зокрема: отримує в будь-якому включеному до системи подання податкових документів в електронному вигляді акредитованому центрі сертифікації ключів посилені сертифікати відкритих ключів посадових осіб юридичної особи, що мають право підпису (керівника, бухгалтера), та печатку юридичної особи. Платник податків фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності може обмежитись одним ключем ЕЦП. Особисті ключі знаходяться на ключових (електронних) носіях, що зберігаються в таємниці; отримує в органі ДПС за місцем реєстрації або на WEB-сайті ДПА чи регіональної ДПА текст примірного договору про визнання електронних документів, безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді; ознайомившись з редакцією договору, заповнює необхідні реквізити, у тому числі вписує свою електронну адресу, підписує та скріплює печаткою два примірники договору (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки); надає до органу ДПС за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою два примірники договору та посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії; після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору.

Так, Додатком 1 до Інструкції №233 затверджено примірний договір про визнання електронних документів, згідно п.6.4 якого орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації.

Таким чином, вступаючи в договірні правовідносини, відповідач діяв з метою реалізації владних управлінських функцій щодо виконання покладених на нього Податковим кодексом України обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Однією із ознак, що дозволяє відрізнити адміністративний договір від цивільно-правового, є мета його укладання. Оскільки сфера функціонування адміністративного договору - це відповідна система державного управління на будь-якому ієрархічному рівні, то метою адміністративних договорів є реалізація функцій держави, а більш конкретно - реалізація повноважень того чи іншого органу. У свою чергу мета цивільно-правових договорів - це задоволення потреб суб'єктів цивільно-правових відносин, отримання прибутку та відповідних (майнових чи немайнових) матеріальних благ - об'єктів цивільного обороту.

Мета укладення договору про визнання електронних документів позбавлена ознак, що притаманні меті цивільно-правових угод. Натомість, зазначений договір про визнання електронних документів було укладено податковим органом для виконання покладених на нього повноважень у сфері адміністрування податків, зборів та інших обов'язкових платежів. Вступаючи у договірні правовідносини, що є предметом розгляду даної адміністративної справи, відповідач не мав за мету набуття майнового блага, а сторони не були вільні у визначенні умов договору.

За цим договором на відповідача покладено обов'язок забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді платника податків у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку, що у свою чергу, звільняє платника податків від обов'язку подання таких документів у паперовому вигляді.

Отже, відповідач, шляхом укладання договору про визнання електронних документів, реалізував у формі адміністративного договору повноваження на здійснення адміністрування податків, зборів, платежів, а тому такий договір є адміністративним договором.

В той же час, суд зазначає, що не зважаючи на те, що адміністративні договори, базуються переважно на адміністративно-правових нормах, такі договори мають комплексний характер та регулюються нормами декількох галузей права, зокрема, на них поширюються загальні норми зобов'язального права, що врегульовані Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, притаманних владно-управлінським функціям.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Таким чином, договір про визнання електронних документів може бути розірвано або за згодою сторін, або за рішенням суду, або у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до пункту 4 розділу 6 договору про визнання електронних документів, укладеного між позивачем та відповідачем, передбачено, що орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку не надання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником податків місця реєстрації.

Таким чином, з аналізу вищенаведених правових норм та умов договору про визнання електронних документів вбачається, що підставами для розірвання договору про визнання електронних документів податковим органом в односторонньому порядку є 1) не надання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих та 2) зміна позивачем місця реєстрації.

Як встановлено судом, відповідачем було в односторонньому порядку розірвано договір про визнання електронних документів у зв'язку з відсутністю підприємства за місцезнаходженням з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до п. 12.5 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.05.2014 за № 503/25280 (далі - Порядок № 1588), якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) контролюючого органу протягом трьох робочих днів приймає рішення про надсилання до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою N 18-ОПП (додаток 24) для вжиття заходів, передбачених частиною дванадцятою статті 19 Закону. Повідомлення за формою N 18-ОПП надсилається державному реєстратору поштовим відправленням або в електронному вигляді у порядку взаємного обміну інформацією з реєстрів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та Центрального контролюючого органу.

Згідно ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2013 №755-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон №755) місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону №755 Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, відповідно до частини 1 статті 17 Закону №755 в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 18 Закону №755 якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Частинами 13-14 статті 19 Закону №755 передбачено, що у разі надходження державному реєстратору від органу доходів і зборів повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки.

У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Якщо державному реєстратору повернуто поштового відправлення, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Таким чином, встановлення податковим органом факту відсутності юридичної особи за її місцезнаходженням є підставою для направлення державному реєстратору відповідного повідомлення встановленого зразка, після отримання якого державний реєстратор зобов'язаний надіслати юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки. При цьому, лише повернення державному реєстратору поштового відправлення та неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки є підставою для внесення до Єдиного державного реєстру запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Суд зазначає, що в листі відповідача зазначено про встановлений факт відсутності позивача за місцезнаходженням.

Тобто висновок про зміну місцезнаходження позивача контролюючим органом зроблено передчасно, без дотримання законодавчо встановленої процедури підтвердження відомостей про юридичну особу, зокрема, про її місцезнаходження, а отже у відсутність підтвердження юридичного факту про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Під час розгляду справи відповідачем, всупереч вимогам статті 71 КАС України, не було доведено суду факту наявності такого запису в Єдиному державному реєстрі на час розірвання договору про визнання електронних документів у зв'язку з чим суд вважає, що висновок податкового органу про відсутність позивача за місцезнаходженням не відповідає фактичним обставинам справи.

Так, лише наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням є належним доказом на підтвердження відповідних обставин, в тому числі щодо зміни юридичною особою свого місцезнаходження без повідомлення податкового органу та внесення відповідних змін до ЄДР.

Таким чином, суд приходить до висновку, що висновки податкового органу щодо відсутності позивача за адресою місцезнаходження та зміни позивачем місцезнаходження є безпідставними, а отже у відповідача були відсутні підстави для розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку у зв'язку зі зміною місцезнаходження позивача, оскільки таких обставин не існувало.

Суд також зазначає, що під час розгляду адміністративної справи позивач своєї згоди на розірвання договору про визнання електронних документів не надавав, жодного судового рішення, яким укладений договір було розірвано - до суду також не було надано.

Аналізуючи в сукупності вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що у відповідача були відсутні підстави, встановлені договором або законом для розірвання договору №251220151 про визнання електронних документів від 25.12.2015 в односторонньому порядку, а тому такі дії державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві щодо розірвання договору в односторонньому порядку є протиправними.

За таких обставин, позовні вимоги щодо визнання незаконними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві по односторонньому розірванні договору про визнання електронних документів від 22.12.2015 №251220151 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За наведених обставин підлягають також задоволенню і позовні вимоги про визнання таким, що поданий звіту "Розрахунок частки сільськогосподарського товариства за 2016 рік".

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 1450 грн. згідно платіжного доручення № 309 від 01.06.2016 року.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1450,00 грн. підлягають стягненню з державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, відповідно до положень статті 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві по односторонньому розірванні договору про визнання електронних документів від 22.12.2015 року №251220151, а договір про визнання електронних документів від 22.12.2015 року №251220151 - діючим.

Визнати звіт "Розрахунок частки сільськогосподарського товариства за 2016 рік" від 18.02.2016 року таким, що поданий.

Стягнути судовий збір в сумі 1450,00 грн. одна тисяча чотириста п'ятдесят грн. 00 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Проперті" за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Сичова