Ухвала суду № 59160587, 21.07.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Бреславського О. Г., Перепелюк І. Б.,

секретар Тодоряк Г. Д.

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2016 року,

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який у подальшому було уточнено, до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення.

Зазначав, що він є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1. У 1996 році відповідачі вселилися до квартири без будь-яких законних на те підстав і відмовляються у добровільному порядку виселитися з квартири.

Просив виселити відповідачів з підстав, передбачених ч. 3 ст. 116 ЖК України.

У жовтні 2014 року із зустрічним позовом до Чернівецької міської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_3 та просили суд визнати за ними право спільної сумісної власності на вказану спірну квартиру в порядку, передбаченомуст. 344 ЦК України(за набувальною давністю).

Позовні вимоги обґрунтували тим, що починаючи з 1996 року (більше 10 років) вони безперервно на законних підставах проживають у спірній квартирі, яка перебуває у комунальній власності. Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 намагається виселити їх й у такий спосіб порушується їх право на житло.

Просили суд задовольнити їх позов у обраний ними спосіб.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 26 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 01 липня 2015 року, в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 26 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 01 липня 2015 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ході розгляду справи відповідачка ОСОБА_6 померла.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2016 року позов ОСОБА_1, до ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Посилаються на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що вселення ОСОБА_3,ОСОБА_4, ОСОБА_5 до спірної квартири відбулося без згоди основного квартиронаймача, є самовільним, а тому до спірних відносин слід застосувати норму ч. 3 ст. 116 ЖК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

У справі встановлено, що будинок №18 по вул. Демократичній у м. Чернівці знаходиться на балансі Садгірської районної ради м. Чернівці, перебуває на утриманні та обслуговуванні приватного підприємства «Садгора-Сервіс».

Основним квартиронаймачем квартири №2 у вказаному будинку є позивач ОСОБА_1, який зареєстрований у квартирі 06 лютого 1987 року.

Також у спірній квартирі №2 зареєстровані члени сім'ї ОСОБА_1: дружина ОСОБА_7, син ОСОБА_8, син ОСОБА_9

Позивач ОСОБА_1 набув прав наймача вказаної квартири, яка має статус службового приміщення, на підставі рішення виконавчого комітету Садгірської районної ради народних депутатів м. Чернівці від 19 грудня 1986 року (а. с. 5).

У справі встановлено, що у спірній квартирі з 1996 року проживають без реєстрації та без дозволу наймача відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_3,ОСОБА_4, що підтверджується відповідними довідками комунального підприємства № 123 (а. с. 52) від 12 січня 2011 року та довідками районної ради № 61 (а. с. 54) від 05 липня 2011 року, № 47 (а. с. 58) від 17 липня 2014 року.

Їх вселення відбулося всупереч волі позивача, що стверджується поясненнями позивача, показаннями свідка ОСОБА_10, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.

Підстави виселення з жилого приміщення передбачені ЖК України.

Згідно ч. 3 ст. 116 ЖК України, на підставі якої ОСОБА_1 заявлено позов, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

У справі встановлено, що відповідачі поселилися у спірну квартиру без належних правових підстав, без згоди позивача як наймача та членів його сімї, перешкоджають позивачу користуватися належним йому жилим приміщенням.

Отже, відповідачі є такими, що самоправно зайняли спірне жиле приміщення, тому відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

Доводи апелянтів про їх вселення у спірну квартиру зі згоди позивача спростовуються поясненнями позивача, показаннями свідка ОСОБА_10, реєстрацією їх місця проживання за іншою адресою, відсутністю письмової згоди позивача та членів його сімї на вселення відповідачів.

Апелянти посилаються на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини, в т.ч. у справі Кривіцька та Кривіцький проти України (№ 8863/06) від 2 грудня 2010 року, на порушення судом першої інстанції їх прав, ненадання адекватного обґрунтування для відхилення аргументів відповідачів стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснення оцінки виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Такі доводи є необґрунтованими.

У справі Кривіцька та Кривіцький проти України йшлося про порушення прав членів сімї наймача на житло, які в установленому порядку набули таких прав.

У справі, яка розглядається, відповідачі самоправно зайняли спірне житло, а відповідно не набули права на його користування незалежно від терміну протиправного користування ним.

Саме відповідачами порушуються конвенційні права позивача на житло, на мирне володіння майном.

Тому доводи апелянтів про позбавлення їх адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо їхнього права на житло є необґрунтованими.

Такими, що не заслуговують на увагу є також доводи апелянтів про те, що рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 26 травня 2015 року встановлено відсутність самоправного зайняття ними спірного жилого приміщення.

Указане рішення в частині вимог про виселення відповідачів було скасовано з направленням справи на новий розгляд.

Необґрунтованим є й доводи апелянта про незастосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності, оскільки у спірних правовідносинах не може йти мова про сплив позовної давності.

Апелянти посилаються на добросовісне, відкрите та безперервне користування квартирою з 1996 року, проведення оплати за комунальні послуги та ремонту.

Проте спір з приводу визнання за відповідачами права власності на майно за набувальною давність вирішено і в позові відмовлено.

Судами при вирішенні указаного спору встановлено, що володіння відповідачами квартирою не є добросовісним (а.с. 235-237).

Безпідставними є й доводи апелянтів про невиконання Чернівецькою міською радою як власником житла певних позитивних обовязків, оскільки міська рада не є стороною спору в справі.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі повно зясованих обставин справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права, є по суті правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

На підставі наведеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 24 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: О. Г. Бреславський

ОСОБА_11