Ухвала суду № 59155895, 20.07.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22-ц/790/102/16 Головуючий І інстанції -

Справа: № 640/13695/14-ц Чередник В.Є.

Категорія: договірні Доповідач - Костенко Т.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: Костенко Т.М.

суддів: Колтунової А.І., Пономаренко Ю.А.

за участю секретаря Кравченко О.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 червня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и л а

11.08. 2014 року позивач ОСОБА_5 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з солідарно відповідачів суму боргу за розпискою в розмірі 1731496,50 грн., що еквівалентно 135 000 доларів США станом на 11.08.2014 р. згідно офіційного курсу НБУ та судові витрати в сумі 3654 грн. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 20.10.2011 року ОСОБА_3, який є його давнім знайомим та підтримував з ним дружні стосунки, взяв у позивача в борг суму, еквівалентну 135 000 доларів США на 2 роки для розвитку спільного з дружиною ОСОБА_2 сімейного бізнесу, про що власноруч написав у нього вдома розписку. До теперішнього часу грошові кошти за розпискою відповідач позивачу не повернув, незважаючи на його неодноразові звернення, тому позивач був вимушений звернутися до суду із зазначеним позовом.

В ході розгляду справи позивач уточнював свої позовні вимоги заявами від 30.09.2014 р., 01.12.2014 р. та 16.02.2015 р. та остаточно просив стягнути солідарно з відповідачів суму основного боргу - З 450 330 грн. (135 000 доларів СШАх25, 5558, згідно курсу НБУ станом на 11.02.2015 р.) та 3% річних від простроченої суми, що передбачено ст. 625 ЦК України в сумі 146637 грн.( з листопада 2014 р. по березень 2015 р.)

В судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали, позивач підтвердив факт передачі ним грошей та написання ОСОБА_3 20.10.2011 р. власноручно, без будь-якого примусу розписки на підтвердження отримання грошових коштів та факт неповернення до цього часу грошей в будь-якому розмірі. Крім того, вважали доводи відповідачів, викладені в письмових запереченнях безпідставними, оскільки з 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до будь-яких органів стосовно примусу ОСОБА_3 щодо написання даної розписки, не звертались, а стали вказувати на ці обставини тільки після звернення ОСОБА_4 до суду із зазначеним позовом.

Відповідачем ОСОБА_2 до суду подавались письмові заперечення, в яких вона вважала позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки на її думку позивачем взагалі не надано та не наведено будь-яких доказів на підтвердження своїх позовних вимог і особливо передачі та отримання коштів. /а.с. 146-148/.

Відповідачем ОСОБА_3 до суду подавались письмові заперечення, в яких він заперечував факт отримання від ОСОБА_4 будь-яких грошей та вважав розписку підробною, тому вважав позовні вимоги безпідставними, надуманими та такими, що не підлягають задоволенню. (а.с. 155)

Крім того, відповідачем ОСОБА_3 подавались письмові заперечення на уточнену позовну заяву, в яких заперечуючи проти отримання грошей від ОСОБА_4 відповідач посилався також на відсутність підстав для перерахування суми боргу в еквіваленті по курсу, оскільки розписка містить зазначення суми у гривнях, а також на необґрунтованість заявлених вимог про стягнення 3% річних від суми./ а.с. 170-171/

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05 червня 2015 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг за розпискою в сумі, еквівалентній 135 000 дол. США, що за курсом НБУ на 05.06.2015 складає 2 836 849,5 грн.; стягнуто 3% річних від простроченої суми боргу в розмірі 120549 грн.; вирішене питання щодо судового збору.

З апеляційною скаргою на зазначене рішення суду звернулися ОСОБА_2, ОСОБА_3 та зазначили, що вважають його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.

Апелянти стверджують, що судом при ухваленні рішення не було встановлено факту самого існування позики, передачі коштів, обґрунтованості вимог та інших обставин. Вони посилаються на безпідставність заборгованості, оскільки підписання розписки без фактичної передачі грошей на їх думку не породжує обов'язку ці кошти повертати.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не погоджуються з висновком районного суду щодо наявності розписки як підстави для стягнення грошової суми, та заперечують дійсність зазначеної розписки, посилаючись на слабкий стан здоров'я ОСОБА_3, внаслідок якого він таку розписку видати фізично не міг.

Крім того, апеляційні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 не надавала згоди на позичання грошей її чоловіком, а сума правочину виходить за межі дрібного побутового, тому вона вважає себе вправі визнати укладений правочин недійсним.

Відповідачі вказують також на вирішення справи судом за їх відсутності незважаючи на їх клопотання про відкладення судового засідання через стан їх здоров'я, та вважають такі дії районного суду суттєвим порушенням їхніх прав.

Крім того, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зазначають, що судом безпідставно та незаконно було відмовлено у зупиненні провадження у справі, оскільки на теперішній час у провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебуває на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним правочину, в якій призначено експертизу щодо встановлення давності розписки, датованої 20.10.2011 за підписом ОСОБА_3 Апелянти вважають, що результати розгляду зазначеної справи є суттєвими для вирішення спору про стягнення коштів за цим документом.

Відповідачі у справі заперечують проти прийняття районним судом збільшених позовних вимог ОСОБА_4, оскільки розписка містить конкретну суму боргу у гривневому вираженні, будь-яких валютних застережень щодо перерахунку по курсу на момент повернення вона не містить.

Враховуючи викладене вище, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просять скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Відповідачі у судове засідання повторно не з'явилися.

З підстав, передбачених ч.2 ст.305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, виходячи з наступного.

За положеннями ст.74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Апеляційним судом здійснювались неодноразові заходи щодо вручення судових повісток ОСОБА_3 та ОСОБА_2 або їх представникам про їх виклик до судового засідання, а саме: рекомендованою кореспонденцією були направлені на адресу відповідачів судові повістки, за дорученням судової колегії за адресою проживання направлялись працівники апарату суду з метою вручення відповідачам судових повісток. Однак, повістки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за адресою їх проживання вручити не надалося можливим, що підтверджується відповідними актами, а рекомендована кореспонденція повертається до суду з відміткою поштового відділення про неможливість вручення у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

Відповідно до статті 77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_6, з якої вбачається, що він вже не є представником відповідача ОСОБА_2, оскільки договір про надання правової допомоги розірвано, тобто він не має права на представлення її інтересів.

З урахуванням викладеного, зважаючи на необхідність дотриманням судом розумних строків розгляду справи, що є вимогою ст. 157 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, судова колегія вважає відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 такими, що належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а відтак, неявка їх в судове засідання апеляційного суду, у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.11 та ч.1 ст.303 ЦПК України, суд першої інстанції розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Як встановлено в суді першої інстанції, підтверджено наявними у справі доказами

20.10.2011 року ОСОБА_3 взяв в борг у ОСОБА_4, суму 135 000 доларів США , про що склав власноручно розписку, у якій також зазначив, що гроші взяв для сімейного бізнесу строком на два роки, борг поверне вчасно.

Судом також встановлено, що зазначені зобов'язання відповідачами не виконані.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що між сторонами у встановленій законодавством формі було укладено договір позики, за яким грошові кошти було передано відповідачу, а останній у встановлений строк борг не повернув. Будь-яких об'єктивних та беззаперечних доказів безгрошовості зазначеної позики суду відповідачами не надано.

Судова колегія вважає такий висновок районного суду обґрунтованим та погоджується з ним, оскільки він відповідає обставинам справи та узгоджується із вимогами діючого законодавства.

Так, за положеннями ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. ст. 1046, 1047 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання в борг боржником від кредитора певної грошової суми.

Судова колегія вважає, що районним судом повно та всебічно досліджено правову природу боргової розписки, що складена ОСОБА_3, вона є відображенням факту укладання договору позики між сторонами, апеляційні доводи висновків суду в цій частині не спростовують.

Згідно зі ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд обґрунтовано вважав недоведеними доводи відповідачів про неотримання грошей по вказаній розписці, заперечення проти факту написання даної розписки ОСОБА_3, оскільки крім зазначення про це у своїх запереченнях, відповідачі не надали суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень.

Крім того, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2016 року, у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, відмовлено. Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що розписка написана ОСОБА_3 власноручно та підписана особисто без тиску на нього та його сім'ю, тобто факт написання боргової розписки саме ОСОБА_3 ніким не заперечувався.

Цими ж рішеннями підтверджується факт укладання договору позики в інтересах сім'ї, що є підставою для солідарного стягнення з відповідачів суми боргу на користь ОСОБА_4

У відповідності до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, висновок районного суду про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу за розпискою є законним та обґрунтованим, апеляційні доводи такого висновку не спростовують.

Погоджується судова колегія також і з висновком суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних від простроченої суми боргу, оскільки таке стягнення безпосередньо передбачено Цивільним Законом, обставини справи в цій частини районним судом досліджені, що підтверджено наведеним розрахунком, який у колегії суддів сумніву не викликає.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни судового рішення, що оскаржується, в їх задоволенні належить відмовити з підстав, передбачених ст.308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів,-

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 05 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий - Т.М. Костенко

Судді: А.І. Колтунова

Ю.А. Пономаренко