Ухвала суду № 59148615, 19.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/7558/15-ц 19.07.2016 190716 19.07.2016

Провадження №22-ц/784/697/16 Головуючий у першій інстанції Кокорєва В.В. Категорія 27 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

У Х В А Л А

Іменем України

19 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Лептуга С.С.,

за участю:позивачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка також представляє інтереси ОСОБА_5 та їх представників ОСОБА_6, ОСОБА_7 ,

відповідача - ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2016 року

за позовом

ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко Ігор Миколайович, про визнання договору іпотеки недійсним та припиненим,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М., про визнання договору іпотеки недійсним, застосування наслідків недійсності правочину.

В обґрунтування позову позивачі зазначали, що 06 листопада 2011 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір позики, за умовами якого останній взяв в борг кошти у розмірі 43 530 грн.85 коп., що становило в еквіваленті 5500 доларів США на день взяття позики.

В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором цього ж дня між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної часткової власності, кожному по 1/4 частці.

Вказаний договір іпотеки в цілому та окремі його частини вони вважають недійсним, оскільки суперечать нормам законодавства України, а саме ст.ст.192, 257, 533, 536,1056 ЦК України, положенням Декрету Кабінету Міністрів України» «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, п.1.3 Правил бухгалтерського обліку процентів та комісійних доходів і витрат банків, затверджених постановою Національного банку України №255 від 18 червня 2003 року, договір укладено під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних для них умовах,їх волевиявлення не відповідало внутрішній волі, положенням ст.ст. 233,230,229 ЦК України; договір позики та договір іпотеки, мають нечіткі або двозначні положення стосовно суми та валюти заборгованості, розміру процентної ставки, строку обчислення відсотків, а також суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Посилаючись на вищевикладене, позивачі просили визнати недійсним договір іпотеки, укладений 06 листопада 2010 року між ОСОБА_8 та ними, застосувавши правові наслідки недійсного правочину.

У грудні 2015 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М., про визнання договору іпотеки припиненим.

В обґрунтування даного позову посилалися на те, що 16 листопада 2015 року ОСОБА_9 на депозит нотаріуса було внесено суму позики за договором позики від 06 листопада 2010 року у розмірі 43 530 грн.85 коп., а тому зобов'язання за цим договором є припиненими, а відтак, в силу ст.17 Закону України «Про іпотеку» є припиненою іпотека.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 січня 2016 року дані позови об'єднано в одне провадження.

Рішенням цього ж суду від 21 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на не повне з'ясування обставин справи, які мають істотне значення для вирішення питання, не врахування позиції та доказів відповідачів щодо розміру основного зобов'язання, які мають істотне значення для правильного вирішення спору по суті, не проведення всебічного аналізу умов договору іпотеки та договору позики на їх відповідність законодавству та інтересам обох сторін, не з'ясування всіх обставин, що передували укладенню спірного правочину, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачів та їх представників, відповідача, перевіривши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 06 листопада 2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М., за умовами якого ОСОБА_11 передав ОСОБА_9 в позику грошові кошти в сумі 43 530 грн. 85 коп., що на день передачі грошей було еквівалентно 5 500,00 дол. США .

Остаточний розрахунок повернення суми позики, за умовами договору, повинен був бути здійснений не пізніше 06 листопада 2012 року в гривнях в еквіваленті 5 500 доларів США відповідно до курсу НБУ на день повернення позики.

Крім того, п. 1.1 договору передбачена сплата позичальником процентів в розмірі 6% в місяць від суми позики в гривнях, що є еквівалентом 330 доларам США за курсом НБУ на день сплати відсотків, до дня фактичного повернення позики.

В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М.

За умовами цього договору ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 передали в іпотеку належну їм на праві спільної часткової власності ( кожному по ? частці) відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 листопада 2007 року квартиру АДРЕСА_2.

За приписами п. 2 ч.1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Як вбачається із матеріалів цивільної справи №2/489/1900/2015, позивачі 04 червня 2015 року звернулися до суду з позовом до відповідача про визнання договору іпотеки недійсним та застосування наслідків недійсного правочину.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 вересня 2015 року, яке ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2015 року, залишено без змін, у задоволенні позову відмовлено.

У грудні 2015 року позивачі звернулися до суду з даним позовом.

Зміст позовних вимог в обох випадках є ідентичним.

Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 08 вересня 2015 року та оскаржуваного рішення позивачі звертаються до відповідача з позовом про визнання одного й того ж іпотечного договору недійсним з підстав невідповідності останнього вимогам законодавства щодо валютного регулювання, положенням ст.ст. 11,18,21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 233, 230,229 ЦК України (укладення правочину під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах), наявність у договорі іпотеки нечітких або двозначних положень стосовно суми та валюти заборгованості, розміру процентної ставки, строку обчислення відсотків та інше.

Отже, в даних справах, які розглядалися судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду, а отже є тотожними.

За такого, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачами вимоги вже були предметом розгляду в суді в результаті чого прийнято судове рішення, яке набрали законної сили, а тому є підстави для закриття провадження у справі в силу п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України. Суд першої інстанції на такі обставини уваги не звернув та безпідставно ухвалив рішення по спору між тими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Приймаючи до уваги вищевикладене та в силу ч.1 ст.310 ЦПК України рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М., про визнання договору іпотеки недійсним та застосування наслідків недійсного правочину підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання.

Згідно з приписами ст.17 Закону України «Про іпотеку», окрім іншого, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі зазначали, що за квитанцією №3 від 16 листопада 2015 року на депозитний рахунок приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіної О.Г. для передачі ОСОБА_8 було зараховано 43 530 грн.85 коп., як призначення платежу у квитанції зазначено внесення коштів з метою виконання частково зобов'язання за договором позики, посвідченого 06 листопада 2010 року.

Проте, умовами договору позики, укладеного між сторонами, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 06 листопада 2012 року в гривнях в еквіваленті 5 500,00 доларів США відповідно до курсу НБУ на день повернення позики.

Зобов'язання по сплаті відсотків позичальником на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції не виконано навіть в тому розмірі, з яким він погоджується.

Оскільки позивачами не підтверджено факт повного розрахунку ОСОБА_9 за договором позики, відповідно відсутні і підстави для визнання припиненим договору іпотеки, укладеного між сторонами.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для припинення договору іпотеки висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Хоча суд першої інстанції і безпідставно об'єднав в одне провадження дві взаємовиключні позовні вимоги, проте це не вплинуло на правильність висновків суду про відмову у задоволенні позову щодо припинення договору іпотеки.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про припинення договору іпотеки ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись п.2 ч.1 ст.205, ст.ст.307, 308, 310, 314, 315 ЦПК, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2016 року в частині визнання недійсним договору іпотеки скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко Ігор Миколайович, про визнання договору іпотеки недійсним - закрити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: