Ухвала суду № 59148512, 20.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/395/16-ц 20.07.2016 20.07.2016 20.07.2016

Провадження №22-ц/784/1685/16 Справа 467/395/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Кірімова О.М.

Провадження №22ц/784/1685/16 Доповідач апеляційного суду: Буренкова К.О.

Категорія 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Буренкової К.О.,

суддів: Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.,

за участі: відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»

на рішення Арбузинського районного суду від 06 червня 2016 року у справі за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2016 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі - Банк) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Банк зазначав, що 31 серпня 2008 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № NKUCAE00000003, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 18177,76 доларів США, з кінцевим терміном повернення 30 серпня 2012 року.

Проте зобов'язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує. У зв'язку з чим утворилась заборгованість, розмір якої станом на 22 січня 2016 року складав 59009,41 доларів США, із яких: заборгованість за кредитом -11186,16 доларів США; заборгованість за відсотками -16387,71 доларів США; заборгованість за комісією -772,03 доларів США; пеня - 30663,51 доларів США.

Посилаючись на наведене, Банк просив стягнути на його користь з відповідача 59009,41 доларів США заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Арбузинського районного суду від 06 червня 2016 року Банку у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Банк просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог в повному обсязі. Банк посилається на помилковість висновку суду щодо наявності підстав для застосування позовної давності.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню із таких підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 серпня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № NKUCAE00000003, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 18177,76 доларів США, з кінцевим терміном повернення 30 серпня 2012 року, у тому числі - 12373,22 доларів США - на купівлю автомобіля (споживчі цілі); 6,8 доларів США - на оплату реєстрації предмета застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна; 945,67 доларів США - на сплату страхових платежів за договором страхування ТЗ № NKUCAE00000003 від 31 серпня 2007 року та за договором особистого страхування № NKUCAE00000003 від 31 серпня 2007 року; 123,73 доларів США - винагорода за надання фінансового інструменту; 4728,34 доларів США - на оплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбаченому п.п. 2.1.3., 2.2.7. даного договору За умовами договору відповідач зобов'язався сплачувати щомісячно відсотки за користування кредитом у розмірі 0,84% на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячну винагороду у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, а також відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11. даного договору та винагороду за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору (а.с. 8- 11).

Судом встановлено, що належним чином зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 не виконує. Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на 22 січня 2016 року її розмір складав 59009,41 доларів США, в тому числі: заборгованість за кредитом -11186,16 доларів США; заборгованість за відсотками -16387,71 доларів США; заборгованість за комісією -772,03 доларів США; пеня - 30663,51 доларів США.

Доказів, які спростовували б наявність заборгованості або її інший розмір, відповідач не надав.

Встановлені судом обставини свідчать про неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору та наявність підстав, передбачених ст.ст. 526, 611, ч.2 ст. 1050 ЦК України, для стягнення на користь Банку із відповідача заборгованості за кредитним договором.

Між тим, із матеріалів справи вбачається, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили, (а.с 60-62) було задоволено позовні вимоги Банку до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.

Цим рішенням, яке набрало законної сили, постановлено: передати в заклад Банку шляхом вилучення у ОСОБА_2 належний йому на праві власності легковий автомобіль марки MERCEDES, модель BENZ VITO, 2001 року випуску, № кузов/шасі: НОМЕР_1, який є предметом застави, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № NKUCAE00000003 від 31 серпня 2007 року, розмір якої станом на 12 травня 2099 року становив 79013 грн. 84 коп. (що еквівалентно 10369,27 доларів США); звернути стягнення на предмет застави, а саме легковий автомобіль марки MERCEDES, модель BENZ VITO, 2001 року випуску, № кузов/шасі: НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом надання Банку права укладати від імені ОСОБА_2 договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, знявши автомобіль з обліку в органах ДАІ України, а також надання Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Постановою державного виконавця від 09 березня 2011 року на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2010 року відкрито виконавче провадження (а.с. 31).

На а.с.76 наявна копія акту огляду і приймання від 15 червня 2011 року автомобіля марки MERCEDES, модель BENZ VITO, 2001 року випуску, із якого видно, що зазначений транспортний засіб оглянуто і державним виконавцем Арбузинського відділу державної виконавчої служби передано представнику Банку.

Наступною постановою державного виконавця від 23 червня 2011 року вказане виконавче провадження закінчено із зазначенням про повне та фактичне викання виконавчого документу (а.с. 30).

Із копії платіжного доручення №1 від 30 квітня 2014 року видно, що Банком на кредитний рахунок ОСОБА_2 зараховано 2175, 14 доларів США (а.с.59). Із додаткових письмових пояснень представника Банку від 20 квітня 2016 року та від 17 травня 2016 року видно, що зазначена сума грошових коштів отримана Банком у зв'язку з реалізацією автомобіля марки MERCEDES, модель BENZ VITO, 2001 року випуску, і 30 квітня 2014 року зарахована на погашення пені (а.с.48-49, 74).

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначав, що останній платіж в погашення кредиту він вніс в лютому 2009 року.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

06 червня 2016 року відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності (а.с. 90 - 91).

Доказів про збільшення сторонами позовної давності, як це передбачено ч.1 ст.259 ЦК України, в матеріалах справи не має.

Згідно розрахунку заборгованості та додаткових письмових пояснень представника Банку, останній платіж відповідач вніс Банку у лютому 2009 року (а.с. 50-53, 80).

З даним позовом Банк звернувся до суду у лютому 2016 року, тобто за сплином загальної позовної давності у три роки, встановленої ст.257 ЦК України.

Із урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову Банку у задоволенні позовних вимог, оскільки останній пропустив позовну давність, про застосування якої відповідачем було заявлено письмово, не просив визнати причини її пропуску поважними. А тому це відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа №6-116цс13), від 29 жовтня 2014 року (справа № 6-169цс14) та від 03 червня 2015 року (справа № 6-31ц15).

Відповідно до вимог ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частин 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Судом правильно встановлено, що останній платіж в погашення боргу ОСОБА_2 вніс 27 лютого 2009 року і більше платежів не здійснював. Тому суд правильно вважав, що зарахування Банком 30 квітня 2014 року на кредитний рахунок ОСОБА_2 2175,14 доларів США не свідчить про переривання позовної давності, оскільки ці дії щодо часткового погашення кредиту вчинені Банком, який відповідно до рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2010 року реалізував заставний автомобіль.

Тому доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати до спірних правовідносин положення ст. 264 ЦК України помилкові.

Із урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відхилити, а рішення Арбузинського районного суду від 06 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий К.О. Буренкова

Судді Т.З. Бондаренко

Т.В. Крамаренко