Рішення № 59147493, 23.06.2016, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/1045/16-ц

Провадження № 2/487/1043/16

РІШЕННЯ

Іменем України

23.06.2016 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого-судді Карташевої Т.А.

секретаря Уманського І.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду Заводського району м. Миколаєва цивільну справу за позовом виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_3, третя особа Приватне підприємство «ЖЕК-10» про виселення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

В обгрунтування позову позивач вказав, що квартира АДРЕСА_2 не приватизована, не службова. Вказана квартира складається з однієї кімнати житловою площею 16,3 кв. м та належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва і перебуває на балансі ПП «Шалгіс». За відомостями ПП «ЖЕК-10» відповідальним квартиронаймачем вказаної квартири значиться ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, окрім неї в квартирі зареєстрованих немає.

У листопаді 2014 року до Заводського районного суду м. Миколаєва звернулася ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права користування квартирою 56 по вул. Скороходова, 50 в м. Миколаєві. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04.06.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішення набрало законної сили.

Під час розгляду зазначеної справи стало відомо, що ОСОБА_4 у 1999 році виселилась з вказаної квартири. В серпні 2015 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування квартирою 56 по вул. Скороходова, 50 в м. Миколаєві. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.12.2015 р. вказаний позов був задоволений. Рішення набрало законної сили.

Незважаючи на те, що у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання за нею права користування вказаною квартирою було відмовлено, вона до теперішнього часу не звільнила спірне жиле приміщення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, дав пояснення, аналогічні змісту позовної заяви.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги про виселення ОСОБА_3 не визнала, пояснила, що з 1999 року ОСОБА_3 зі згоди ОСОБА_4 вселилася у спірну квартиру на правах члена її сім*ї, проживала однією сім*єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 і піісля його смерті 19.03.2006 р. продовжує проживати і користуватися спірною квартирою, бо іншого житла не має. Протягом 16 років вона підтримує квартиру у належному стані, сплачує комунальні платежі. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 16.01.2007 року встановлено факт проживання ОСОБА_3 однією сім*єю з ОСОБА_5 у спірній квартирі. Факт тривалого проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі підтверджується актом від 27.10.2009 р., складеним і підписаним сусідами та посвідченим ЖЕК «Шалгіс». 27.01.2010 р. ОСОБА_3 зверталася до ПП «ЖЕК-10» з заявою про реєстрацію у вказаній квартирі, але відповіді не отримала. 15.10.2014 року ДІМ СМІД Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області було встановлено постійне проживання ОСОБА_3 з 1999 року у спірній квартирі. Більше 10 років ПП «ЖЕК-10» отримує кошти від відповідачки за комунальні платежі, тим самим визнаючи провомірність її проживання. При цьому ні з боку позивача, ані з боку третьої особи жодних дій щодо виселення ОСОБА_3 протягом 15 років не проводилось, тому підлягає застосуванню строк позовної давності. Посилаючись на вказані обставини, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову у зв*язку з необгрунтованістю та застосувати строки позовної давності.

Представник третьої особи ПП «ЖЕК-10» в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, суд вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

ОСОБА_5 того відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована, не службова. Згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об*єктів нерухомого майна в реєстрах відомості відсутні. Вказана квартира складається з однієї кімнати, житловою площею 18,9 кв. м та належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва і перебуває на балансі ПП «Шалгіс». За відомостями ПП «ЖЕК-10» відповідальним квартиронаймачем вказаної квартири значиться ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, окрім неї в квартирі ніхто зареєстрований не був.

З 1999 року і до теперішнього часу у спірній квартирі проживає відповідач ОСОБА_3

В 2014 році ОСОБА_3 звернулась до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права користування квартирою 56 по вул. Скороходова, 50 в м. Миколаєві.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04.06.2015 року, яке набрало чинності, у задоволені позову ОСОБА_3 відмовлено.

Під час розгляду вказаної справи стало відомо, що відповідальний квартиронаймач ОСОБА_4 у 1999 році виселилась з вказаної квартири. Тому в серпні 2015 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_4 про визнання втратившей право користування спірною квартирою.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24.12.2015 р. ОСОБА_4 визнано втратившей право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1. Рішення набрало чинності.

Відповідно до вимогст. 47 Конституції України, держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 98 ЖК УРСР наймач жилого приміщення та члени його сім*ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців). Тимчасові жильці на вимогу наймача або членів сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення -підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 99 ЖК УРСР тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени

його сім'ї, а також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно дост. 64 ЖК Українидля встановлення факту проживання особи як члена родини необхідно встановити факти відсутності обмежень при вселенні, проживанні та користуванні майном, тривале проживання однією родиною, ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач таких доказів суду не надала.

Навпаки, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04.06.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням встановлено, що письмової згоди на вселення ОСОБА_3 в спірну квартиру наймач житла ОСОБА_4 не надавала. Доказів, які б свідчили, що ОСОБА_3 вела з наймачем спільне господарство, матеріали справи не містять. ОСОБА_3 вселилась в спірну квартиру на правах члена сім*ї ОСОБА_5, який був племінником ОСОБА_4 Факт проживання у спірній квартирі однією сім*єю позивачки разом з ОСОБА_5 не доводить того, що вони набули право користування даною квартирою у встановленому законом порядку, оскільки останні не проживали разом з ОСОБА_4 на правах членів сім*ї наймача у спірній квартирі. До того ж, в матеріалах справи взагалі відсутні докази, які б свідчили про родинний зв*язок ОСОБА_5 з ОСОБА_4 (а.с. 9, 10).

Таким чином, проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі має всі ознаки тимчасових мешканців відповідно до ст. 98 ЖК України, які не набули самостійного права на спірну квартиру, а тому підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення відповідно до вимог ст. 99 ЖК України.

Посилання відповідачки та її представника на тривалість проживання у спірній квартирі суд до уваги не приймає, оскільки за правилами ст. ст. 98, 99 ЖК України тимчасові мешканці незалежно від тривалості проживання самостійного права на займане жиле приміщення не набувають.

Звернення до суду з цим позовом 29 лютого 2016 року вважається і попередженням про виселення та про звільнення чужого майна і не потребує письмового попередження заздалегідь. У разі відмови тимчасових мешканців звільнити приміщення виселення проводиться у судовому порядку.

Посилання представника відповідача на сплату ОСОБА_3 комунальних платежів більше 10 років поспіль не є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову про виселення ОСОБА_3 З доданих до заперечень на позовну заяву ксерокопій квитанцій вбачається, що ОСОБА_3 лише в 2010-2012 рр. сплачувала комунальні послуги, в інших квитанціях платниками вказані ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до інформації, отриманої з адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Миколаївській області ОСОБА_3 зареєстрована з 06.07.2013 року в м. Миколаєві, вул. 4 Лінія, 9а. Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_3 не має іншого житла, а за вказаною адресою, де проживає її подруга, зареєстрована лише через необхідність мати місце реєстрації в м. Миколаєві у зв*язку з виконуваною роботою, не були підтвердженів судовому засіданні безспірними доказами.

Посилання відповідачки на порушення її конституційного права на житло суд до уваги не приймає, оскільки відповідач ОСОБА_3 не позбавляється права на житло, так як такого право вона не набула відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи відповідача та її представника про застосування позовної давності не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Стаття 140 Конституції України визначає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади жителів села чи добровільного обєднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Згідно ст. 18 ЖК управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.1985 р. роз'яснено, що згідно зі ст. 61 ЖК житлово-експлуатаційна організація, а за її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення. Однак у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК (наприклад, про визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.

Підставою для звернення до суду з даним позовом стало виявлення позивачем у листопаді 2014 року факту проживання ОСОБА_3 у спірному житлі без достатніх підстав під час звернення ОСОБА_3 до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до Миколаївської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням. До суду з даним позовом виконком Миколаївської міської ради звернувся 29.02.2016 р., таким чином, передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності позивачем не пропущений. Посилання відповідача та її представника на те, що балансоутримувач спірного житла ПП ЖЕК-10 обізнаний про тривале проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі суд не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача з боку ПП ЖЕК-10 про вирішення питання правомірності проживання ОСОБА_3 у спірному житлі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 98, 99 ЖК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов виконавчого комітету Миколаїіської міської ради до ОСОБА_3, третя особа Приватне підприємство ЖЕК-10 про виселення задовольнити.

Виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Т.А. Карташева