Постанова № 59143579, 19.07.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2016 р. Справа № 922/1020/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Пуль О.А.

при секретарі Марченко В.О.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність №29 від 23.09.2015р.)

відповідач ОСОБА_2 (довіреність від 11.04.2016р.)

третьої особи ОСОБА_3 (довіреність №1-8/27 від 07.07.2016р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України», сел. Кутузівка Харківської області (вх. № 1417 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.05.2016р. у справі № 922/1020/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова Аграрна Компанія», м. Київ

до Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України», сел. Кутузівка Харківської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національна академія аграрних наук України, м. Київ

про стягнення 5978286,79 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року позивач, ТОВ «Торгова Аграрна Компанія» звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» 5978286,79 грн. заборгованості, з якої: 3521946,57 грн. основної заборгованості за договором поставки №ППММ-12/04/12-01 від 12.04.2012р., 297693,72 грн. 3% річних, 2158646,50 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.05.2016р. по справі №922/1020/16 (суддя Байбак О.І.) позов задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова Аграрна Компанія" 3521946,57 грн. основної заборгованості; 297693,72 грн. 3% річних; 2158646,50 грн. інфляційних, 89674,32 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій просить його скасувати, прийняти нове рішення, в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Також просить покласти на позивача судовий збір за подання позову та апеляційної скарги.

Свою скаргу відповідач обґрунтовує порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, які полягають у тому, що місцевим господарським судом відхилено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, та допущенням судом першої інстанції в судове засідання 19.04.2016р. представника відповідача без належних повноважень (строк довіреності представника відповідача закінчено 14.04.2016р.), а також прийняття та надання оцінки доводам представника відповідача, який з`явився в судове засідання без належних повноважень. Відповідач також заперечує проти наявності підстав щодо стягнення суми основного боргу, річних та інфляційних за договором поставки №ППММ-12/04/12-01, з посиланням на те, що п. 7.6 договору сторони обумовили, що за умовами даного договору допускається стягнення лише штрафних санкцій.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р. вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.06.2016р.

07.06.2016р. від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5824), в якому він просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2016р. розгляд справи відкладено на 14.07.2016р.

08.07.2016 р. від апелянта надійшли додаткові пояснення щодо правового обґрунтування апеляційної скарги (вх. 6880), в яких апелянтом додатково зазначено, що надані позивачем видаткові накладні та довіреності на отримання товару не свідчать про здійснення поставки саме за договором №ППММ-12/04/12-01 від 12.04.2012р., оскільки поставлений товар не відповідає товару, вказаному в специфікації, довіреність на отримання товару видана неуповноваженій на отримання товару особі.

14.07.2016р. від третьої особи надійшли пояснення щодо підтримання апеляційної скарги (вх. 7041), в яких наведені аналогічні доводи.

В судовому засіданні 14.07.2016р. сторони надали свої пояснення. Представник апелянта просив суд скасувати оскаржуване рішення, прийняти нове рішення про відмову в позові, представник третьої особи підтримала доводи апелянта, та виклала обґрунтування, наведені в письмових поясненнях.

В судовому засіданні 14.07.2016р. оголошено перерву до 19.07.2016р.

В судовому засіданні 19.07.2016р. сторони додаткових пояснень не надали, підтримали свої вимоги.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.04.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова Аграрна Компанія» (позивач, постачальник) та Державним підприємством «Дослідне господарства «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» (відповідач, покупець) укладено договір поставки № ППММ-12/04/12-01, відповідно до умов якого позивач, як постачальник, зобовязався протягом 2012 року передати у власність продукти нафтоперероблення рідкі (бензин А-92, бензин А-76, дизельне паливо Л-0,10-40, дизельне мастило М10Г2К) (далі - Товар), а відповідач, як покупець, зобов'язується прийняти та оплатити Товар відповідно до умов даного договору.

Пунктом 1.2. договору сторони визначили, що кількість, ціна та номенклатура Товару, що підлягає поставці за умовами цього Договору визначається у Специфікації, підписаній уповноваженими представниками Сторін, що є Додатком № 1 та невідємною частиною цього Договору.

За змістом п. 3.1. договору та Специфікацією визначено, що ціна договору становить 3960671,04 грн. (в т.ч. 660111,84 грн. ПДВ).

Оплата товару, що поставляється за даним Договором, проводиться в національній валюті України в наступному порядку, а саме: поетапної оплати Покупцем поставленого Товару, шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку Покупця на поточний рахунок Постачальника у строк до 90 (девяносто) календарних днів з дати поставки Товару (п. 4.1 договору).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що зобовязання постачальника по поставці товару за даним договором вважаються виконаними з моменту отримання товару покупцем. Сторони домовились, що моментом отримання товару покупцем є дата отримання товару. Сторони домовились, що датою отримання товару є дата видаткової накладної на товар.

Пунктом 6.1.1 договору передбачено, що покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати постачальнику грошові кошти за отриманий товар.

Пунктом 7.6 договору сторони обумовили, що за договором допускається стягнення тільки штрафних санкцій.

Специфікацією до договору (додаток №1) сторонами визначено також кількість, ціна та номенклатура Товару, яка передбачає поставку відповідачу - бензину А-92, бензину А-76, дизельне паливо Л-0,10-40, дизельне мастило М10Г2К.

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача товар на загальну суму 3 533 502,57 грн. з ПДВ, за наступними видатковими накладними (а.с. 29-43):

Видатковою накладною № 675 від 12.04.2012 року на суму 369 834,64 гривень;

Видатковою накладною № 898 від 12.04.2012 року на суму 166 543,26 гривень;

Видатковою накладною № 899 від 17.04.2012 року на суму 312 637,67 гривень;

Видатковою накладною № 746 від 23.04.2012 року на суму 321 514,98 гривень;

Видатковою накладною № 747 від 26.04.2012 року на суму 439 661,76 гривень;

Видатковою накладною № 1042 від 11.05.2012 року на суму 171 631,68 гривень;

Видатковою накладною № 1043 від 25.05.2012 року на суму 530 428,80 гривень;

Видатковою накладною № 1234 від 22.06.2012 року на суму 403 075,20 гривень;

Видатковою накладною № 1293 від 19.07.2012 року на суму 399 664,50 гривень;

Видатковою накладною № 1432 від 17.08.2012 року на суму 239 690,88 гривень;

Видатковою накладною № 1799 від 15.09.2012 року на суму 178 819,20 гривень;

Про отримання товару на вказану суму відповідачем не заперечується. Однак, з письмових пояснень наданих суду апеляційної інстанції вбачається, що відповідач не погоджується з поставкою товару саме в межах укладеного між сторонами договору №ППММ-12/04/12-01, оскільки товар вказаний в видаткових накладних не співпадає з товаром, вказаним у номенклатурі специфікації.

В матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.03.2015 року, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств позивача та відповідача (а. с. 46-49). В зазначеному акті, відповідачем визнано заборгованість, зокрема, за спірним договором на суму 3533502,57 грн.

До того ж, 10.06.2015р. сторонами підписано угоду (а.с. 50-51) про зарахування зустрічних однорідних вимог, де сторонами визначено, що з моменту набрання чинності цією угодою заборгованість ТОВ «Торгова Аграрна Компанія» (сторони-1) перед Державним підприємством «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» (сторона-2) відсутня, заборгованість сторони-2 перед стороною-1 по договору поставки №ППММ-12/04/12-01 від 12.04.2012р. складає 3521946,57 грн.

Крім того, про визнання відповідачем боргу за спірним договором свідчить надсилання позивачу гарантійного листа (вих. №240 від 22.06.2016р.), в якому відповідач гарантує здійснити сплату заборгованості, зокрема, за спірним договором по запропонованому відповідачем графіку.

При цьому, колегія суддів враховує невідповідність поставленого відповідачу товару відомостям вказаним у специфікації договору, але вважає за необхідне зазначити, що всі надані позивачем видаткові накладні містять посилання на реквізити постачальника та отримувача, посилання на підставу передання товару (договір № ППММ-12/04/12-01 від 12.04.2012 р.), ціну товару, підписи уповноважених представників, які засвідчили факт передачі товару, та скріплені печатками підприємств постачальника та отримувача.

Поставка саме такого товару, який вказаний у накладних підтверджує акцепт покупця на отримання та сплату саме цього товару на підставі накладних, в яких зазначений спірний договір поставки. Про зазначене також не заперечувалось представниками відповідача та третьої особи у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Ними зазначалось, що господарство відповідача отримувало товар, згідно вищезазначених видаткових накладних, та застосовувало його під час здійснення ним сільськогосподарських робіт.

До того, ж умовами договору поставки № ППММ-12/04/12-01 від 12.04.2012 року (п.п. 5.4-5.5.) передбачено, що приймання відповідачем товару за кількістю проводиться в порядку, визначеному Інструкцією Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях Украни, та за якістю в порядку, визначеному Інструкцією З контролю якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України.

Однак, відповідач при прийнятті товару в порядку, визначеному даними інструкціями не заявляв про поставку не того асортименту товару, не складав відповідних актів, тобто визнав факт належного виконання позивачем умов договору щодо поставки товару в належній кількості, асортименті та якості.

До того ж, отримання відповідачем товару підтверджується довіреностями уповноважених представників - № 281 від 12.04.2012 року; № 280 від 10.04.2012 року; № 324 від 11.05.2012 року; № 395 від 22.06.2012 року; № 442 від 19.07.2012 року; № 594 від 15.09.2012 року (а.с. 24,25, 30, 31, 34, 35, 37, 38, 40, 41, 44, 45).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обовязкові реквізити первинних документів, зокрема: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані довіреності за своїм змістом відповідають вимогам закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки містять назву підприємства, від імені якого складено документ, назву, кількість та ціну товару, відомості про особу, яку уповноважили на отримання товару, її особистий підпис, та підписи керівних органів підприємства.

Однак, колегія суддів також враховує, що довіреність №280 датована 10.04.2016р., тобто на 2 дні раніше укладеного між сторонами договору поставки, але зазначене не враховано відповідачем при отриманні товару, та не потягло за собою дій останнього щодо повернення товару.

Крім того, посилання відповідача на видачу довіреності на отримання товару ОСОБА_4, яка, згідно Штатного розпису працівників державного підприємства «Дослідне господарство «Кутузівка» НААН (наданого відповідачем до матеріалів справи) є завідуючою складом ПММ (паливно-мастильних матеріалів), а тому, на думку відповідача, неуповноваженою особою на отримання товару, колегія суддів розцінює критично, оскільки Посадовою інструкцією завідувача складом ПММ, затвердженою Директором ДП «ДГ «Кутузівка» НААН 16.06.2011р., наданою відповідачем до матеріалів справи, передбачено, що завідуючий складом ПММ належить до професійної групи «Керівники», безпосередньо підпорядковується директору та головному бухгалтеру господарства. Серед посадових обов`язків завідуючого складом визначено організація проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості (П-6), приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб.

Відпуск товарно - матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців). Доручення на отримання цінностей є первинним документом, у якому зафіксовано рішення керівника підприємства про уповноваження конкретну особу отримати для підприємства по переліку та у відповідній кількості товарно - матеріальні цінності. Без доручення не може бути виписаний або підписаний інший первинний документ - накладна, яка є дозволом для здійснення господарської операції по видачі цінностей і яка відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

На думку колегії суддів, вказане вище свідчить про належність повноважень ОСОБА_4 на отримання товару.

Таким чином, посилання третьої особи, з якими погодився представник відповідача щодо здійсненні поставки поза умовами спірного договору спростовується укладеними між сторонами актом звірки взаємних розрахунків, угодою про зарахування зустрічних однорідних вимог, надсиланням відповідачу гарантійного листа, фактом отримання товару відповідачем, застосуванням його під час ведення господарської діяльності, та відсутністю заперечень по номенклатурі товару при його отриманні від позивача. Колегія суддів також зауважує, що приписами статті 692 ЦК України зобов`язано покупця оплатити товар після його прийняття.

Отже, вказані обставини, в їх сукупності, свідчать про здійснення поставки відповідачу товару на загальну суму 3533502,57 грн. на підставі, укладеного між сторонами договору поставки №ППММ-12/04/12-01 від 12.04.2012р.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобовязання за спірним договором не виконав, в порушення умов договору, оплату за товар не здійснив, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Як вбачається, звертаючись до суду, позивачем заявлено до стягнення основну суму заборгованості, а також, в силу приписів статті 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевим господарським судом зроблено правомірний висновок щодо наявності підстав для стягнення з відповідача, як суми основного боргу, так і суми інфляційних та річних.

До такого висновку колегія суддів дійшла з урахуванням наступного.

Статтями 626, 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Керуючись частиною 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦКУ).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором у повному обсязі не виконав, сплату за товар позивачу у повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим, у відповідача, з урахуванням угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 3521946,57 грн.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, колегія суддів вважає, що з урахуванням укладеної між сторонами угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 3521946,57 грн. є законними та обґрунтованими, та такими, що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Також, колегія суддів вважає правомірним стягнення з відповідача сум інфляційних та річних.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 та 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, в силу наведених норм законодавства, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Зазначене спростовує твердження відповідача щодо порушення позивачем при нарахуванні інфляційних та річних пункту 7.6 договору поставки № ППММ-12/04/12-01 від 12.04.2012 року, який передбачає стягнення тільки штрафних санкцій за порушення умов договору.

Отже, сплата боргу з урахуванням інфляційних та 3% річних є правомірним. Однак, при перевірці вказаних сум, колегією суддів виявлено помилку при їх розрахунку в сторону збільшення, що не дає можливості стягнути з відповідача перераховані судом суми інфляційних та річних з урахуванням меж позовних вимог, тому до стягнення підлягає суми інфляційних та річних, які заявлені позивачем 2158646,50 грн. інфляційних втрат, 297693,72 грн. 3% річних.

Що ж до доводів апеляційної скарги стосовно порушення місцевим господарським судом процесуальних норм (допущення у судове засідання 19.04.2016р. представника відповідача за довіреністю, строк дії якої закінчився 14.04.2016р.), колегія суддів зазначає, що такі дії суду не підпадають під приписи частини 3 статті 104 ГПК України, тим більш, що вони не призвели до прийняття незаконного та необгрунтованого рішення.

Колегією суддів встановлено, що в силу положень статей 4-2, 4-3 ГПК України, під час розгляду даної справи судом першої інстанції сторонам надані необхідні умови щодо реалізації своїх прав та дотримання принципів змагальності, рівності, повного всебічного та об`єктивного розгляду справи.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі

Зазначені вище свідчить, що місцевим господарським судом забезпечено дотримання норм матеріального та процесуального права при розгляді даної справи, повно та всебічно досліджено всі обставини та докази на їх підтвердження, що є підставою для залишення без змін рішення Господарського суду Харківської області від 04.05.2016р. у даній справі, та залишення без задоволення апеляційної скарги відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1, ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ДП «Дослідне господарство «Кутузівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.05.2016р. у справі №922/1020/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 22.07.16

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Пуль О.А.