Рішення № 59143373, 14.07.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2016Справа № 910/6983/15-г

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою прокурора Кременчуцького району Полтавської області

до Полтавської обласної державної адміністрації,

Кременчуцької районної держаної адміністрації,

Приватного підприємства "НВТО Кременчук-Пласт",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна інспекція сільського господарства у Полтавській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Рокитненська сільська рада

про скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів, повернення земельної ділянки

за участю представників:

від прокуратури:Скляр Д.Ю. - посвідчення № 041074 від 03.02.2016 р.від відповідача -1:Ковальчук І.В. - представник за довіреністю № 01-52/13 від 04.01.2016 р.від відповідача -2:не з'явивсявід відповідача -3:Косіков С.В. - керівник згідно виписки з ЄДР, Марискіна О.О. - представник за довіреністю № 17 від 12.06.2016 р.від третьої особи -1:не з'явивсявід третьої особи -2:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У березні 2015 р. прокурор Кременчуцького району Полтавської області звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Полтавська ОДА, відповідач-1), Кременчуцької районної держаної адміністрації (далі - Кременчуцька РДА, відповідач-2), Приватного підприємства "НВТО Кременчук-Пласт" (далі - ПП "НВТО Кременчук-Пласт", відповідач-3), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства у Полтавській області (далі - Держсільгоспінспекція, третя особа-1) та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Рокитненської сільської ради (далі - Рокитненська сільрада, третя особа-2) про скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів, повернення земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що Кременчуцька РДА розпорядженням № 493 від 25.07.2012 р. (з урахуванням змін та доповнень) не мала повноважень надавати дозвіл ПП "НВТО Кременчук-Пласт" на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки в оренду для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів, оскільки такі повноваження надані Полтавській обласній державній адміністрації згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України. У свою чергу, Полтавська ОДА розпорядженням № 415 від 25.09.2013 р. затвердила проект землеустрою, яким в порушення статті 86 Водного кодексу України, пункту "г" статті 61 Земельного кодексу України дозволила забудову земель водного фонду без затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для зміни її цільового призначення. Крім того, передача земельної ділянки водного фонду площею 29,9 га у користування ПП "НВТО Кременчук-Пласт" відбулась без проведення аукціону, чим порушено ст. 134 Земельного кодексу України.

Також прокурор зазначив, що договір оренди земельної ділянки від 30.10.2013 р. був укладений без погодження сторонами такої істотної умови, як визначення орендної плати за нормативно-грошовою оцінкою, що передбачено ст. 13 Закону України «Про оцінку земель», а також істотної умови щодо визначення існуючих обмежень для використання цієї земельної ділянки відповідно до ст. 61 Земельного кодексу України. Окрім усього, договір оренди водного об'єкту від 03.08.2012 року на три водні об'єкти був укладений з ПП "НВТО Кременчук-Пласт" за відсутності укладених договорів оренди земельних ділянок на площу водної поверхні.

У своєму позові прокурор просив:

- визнати недійсним та скасувати розпорядження Кременчуцької районної державної адміністрації від 25.07.2012 № 493 "Про погодження надання в оренду водних об'єктів ПП "НВТО Кременчук-Пласт на території Рокитненської сільської ради";

- визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 25.09.2013 № 415 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки";

- визнати недійсними та скасувати розпорядження голови Кременчуцької районної державної адміністрації від 30.10.2012 № 722 "Про надання дозволу на складання проекту землеустрою", розпорядження голови Кременчуцької РДА від 29.12.2012 № 1049 "Про внесення змін до розпорядження голови Кременчуцької РДА від 30.10.2012 № 722", розпорядження голови Кременчуцької РДА від 26.06.2013 № 190 "Про внесення змін до розпоряджень голови Кременчуцької РДА від 30.10.2012 № 722 та від 29.12.2012 № 1049";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки водного фонду від 30.10.2013, укладений між Полтавською ОДА та ПП "НВТО Кременчук-Пласт" (зареєстрований у реєстраційній службі Кременчуцького районного управління юстиції Полтавської області від 29.11.2013 - номер запису про інше речове право 3749036);

- визнати недійсним договір оренди водного об'єкта від 03.08.2012, укладений між Кременчуцькою РДА та ПП "НВТО Кременчук-Пласт" (зареєстрований 17.10.2012 за № 5 у книзі записів реєстрації договорів оренди);

- зобов'язати Приватне підприємство "НВТО Кременчук-Пласт" повернути земельну ділянку водного фонду площею 29,9 га (кадастровий номер 5322485100:08:000:1598) Полтавській обласній державній адміністрації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.03.2015 р. до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну інспекцію сільського господарства у Полтавській області.

Також ухвалою господарського суду міста Києва від 30.04.2015 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Рокитненську сільську раду

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 року, у позові прокурора Кременчуцького району Полтавської області відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2016 року рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи у судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Представник третьої особи-2 без самостійних вимог на стороні позивача - Держсільгоспінспекції у Полтавській області до суду не прибув з невідомих причин, був повідомлений про час та місце розгляду справи, у письмових поясненнях зазначив, що доводи прокурора підтримує.

Представники відповідачів-1, 3 проти позову заперечили з тих підстав, що прокурор не довів наявності порушень чинного законодавства, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники відповідача -2 та третьої особи -1 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, належно були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у наданих суду відзивах просили позов прокурора відхилити з тих підстав, що ПП "НВТО Кременчук-Пласт" на час звернення до облдержадміністрації стосовно передачі у користування земельної ділянки вже мало договірні відносини стосовно водного об'єкта, при цьому спірна земельна ділянка з державної власності не вибувала і жодних пропозицій щодо її передачі в користування від інших юридичних чи фізичних осіб до сільської ради не надходило.

Представник третьої особи-2 без самостійних вимог на стороні позивача - Держсільгоспінспекції у Полтавській області до суду не прибув, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у письмових поясненнях зазначив, що доводи прокурора підтримує та просить їх задовольнити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи з урахуванням висновків Вищого господарського суду України від 12.06.2016 р. по даній справі, господарський суд м. Києва прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.07.2007 р. розпорядженням голови Кременчуцької районної державної адміністрації № 493 ПП було погоджено надання в оренду ПП "НВТО Кременчук-Пласт" водних об'єктів (озеро № 1 - 1,37 га; озеро № 2 - 2,95 га; озера - 2,90 га; штучна водойма (копанка) - 3,18 га) для риборозведення та виробництва сільськогосподарської продукції загальною площею водного дзеркала 10,40 га, які знаходяться на території Рокитненської сільської ради за межами населених пунктів.

На підставі зазначеного розпорядження 03.08.2012 р. між Кременчуцькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємством "НВТО Кременчук-Пласт" (орендар) був укладений договір оренди водного об'єкта, за яким орендодавець передав в оренду, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування об'єкти (озера, штучна водойма, загальною площею водного дзеркала 10,40 га (озеро №1 - 1,37 га; озеро №2 - 2,95 га; озера - 2,90 га; штучна водойма (копанка) - 3,18 га) для риборозведення, які знаходяться за межами населених пунктів Рокитненської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Як на підставу скасування розпорядження та договору оренди водного об'єкта прокурор вказує на те, що договір оренди водного об'єкту від 03.08.2012 року був укладений з ПП "НВТО Кременчук-Пласт" за відсутності укладених договорів оренди земельних ділянок на площу водної поверхні.

Згідно зі статтею 1 Водного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірних розпоряджень):

водокористування - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів);

У користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях (ст. 51 ВК України в редакції, чинній на час спірних праовідносин).

Як встановлено судом, на час укладення договору оренди водних об'єктів від 03.08.2012 р., а тим більше на час прийняття розпорядження Кременчуцької РДА № 493 від 25.07.2007 р., редакція статті 51 Водного кодексу України не передбачала обов'язкової умови для передачі водного об'єкта лише у комплексі із земельною ділянкою водного фонду та на підставі торгів.

Так, згідно з редакцією ст. 51 ВК України, якою регулювався порядок користування водними об'єктами, передбачалось, що право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства (ч. 7).

А вже з нової редакції вказаної статті (станом на 01.01.2015р.) та на яку посилається прокурор у позові, вбачається, що водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою на земельних торгах (ч. 3 ст. 51 Водного кодексу України.

Отже, судом встановлено, що ПП "НВТО Кременчук-Пласт" було належним водокористувачем, який здійснював користування водними об'єктами на підставі договору оренди та відповідно до вимог чинного (на той час) водного законодавства.

Разом з тим, прокурор неправильно застосував закон, який не діяв на час спірних правовідносин, а тому його доводи в частині того, що під час прийняття розпорядження Кременчуцької РДА № 493 від 25.07.2007 р. та укладення договору оренди водних об'єктів від 03.08.2012 р., відповідачами порушено вимоги законодавства щодо передачі водного об'єкту обов'язково із земельною ділянкою та з проведенням земельних торгів, є безпідставними, а отже, не тягне за собою скасування розпорядження та визнання договору оренди водного об'єкту недійсним.

Відповідно до ст. 5 Цивільного Кодексу України акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, їх дія поширюється на відносини, які виникли раніше, лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

Цей принцип закріплено на конституційному рівні (стаття 58 Конституції України), що є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі між державою і громадянином. Він гарантує впевненість громадян у тому, що їхнє теперішнє становище не буде погіршено прийняттям нового закону чи іншого нормативно-правового акта.

Конституційний Суд України неодноразово наголошував, зокрема, у рішенні по справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року, на тому, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування розпорядження Кременчуцької районної державної адміністрації від 25.07.2012 № 493 "Про погодження надання в оренду водних об'єктів ПП "НВТО Кременчук-Пласт на території Рокитненської сільської ради", а також про визнання недійсним договір оренди водного об'єкта від 03.08.2012, укладений між Кременчуцькою РДА та ПП "НВТО Кременчук-Пласт" (зареєстрований 17.10.2012 за № 5 у книзі записів реєстрації договорів оренди) задоволенню не підлягають.

Також судом встановлено, що на підставі договору оренди водного об'єкта 30.10.2012 р. розпорядженням Кременчуцької РДА № 722 відповідачу-3 був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 56,0 га у користування ПП "НВТО Кременчук-Пласт" для господарських потреб (риборозведення) із земель водного фонду за межами населених пунктів Рокитненської сільської ради.

У подальшому, 25.09.2013 р. розпорядженням голови Полтавської ОДА № 415 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу-3 на території Рокитненської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, на підставі якого було зареєстровано право власності держави на земельну ділянку кадастровий номер 5322485100:08:000:1598 та надано ПП "НВТО Кременчук-Пласт" земельну ділянку (загальною площею 29,9 га земель водного фонду) для рибогосподарських потреб на умовах довгострокової оренди терміном на 25 років із земель, не наданих у власність та користування.

30.10.2013 р. на підставі цього розпорядження (№ 415 від 25.09.2013 р.) між Полтавською ОДА та ПП "НВТО Кременчук-Пласт" був укладений договір оренди землі, за умовами якого Полтавська ОДА (орендодавець) надала, а ПП "НВТО Кременчук-Пласт" (орендар) прийняв в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для рибогосподарських потреб, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Рокитненської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області.

Згідно розділу ІІ договору оренди землі, в оренду передається земельна ділянка водного фонду (кадастровий номер 5322485100:08:000:1598) загальною площею 29,9 га, у тому числі для рибогосподарських потреб - 29,90 га. При цьому, як вбачається з висновку управління Держземагенства у Кременчуцькому районі Полтавської області № 55 від 04.07.2013 р., площа наданих угідь складається з низинних болот (26,9500 га), земель під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами (2,9500 га).

Таким чином, виходячи з установлених судом обставин та зважаючи на специфіку цільового призначення водних об'єктів, що були передані відповідачеві-3 на підставі договору оренди водного об'єкту від 03.08.2012 р. - для риборозведення та виробництва сільськогосподарської продукції, на час укладення спірного договору оренди земельної ділянки від 30.10.2013 р. здійснювалося водокористування озера, штучної водойми, загальною площею водного дзеркала 10,40 га (озеро № 1 - 1,37 га; озеро № 2 - 2,95 га; озеро - 2,90 га; штучна водойма (копанка) - 3,18 га) з промисловою метою - риборозведення.

Прокурор вказує, що зазначене розпорядження Кременчуцької РДА № 722 від 30.10.2012 р. не відповідає приписам закону і має бути скасоване, оскільки райдержадміністрація не мала повноважень надавати дозвіл ПП "НВТО Кременчук-Пласт" на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки в оренду для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів, оскільки такі повноваження надані Полтавській обласній державній адміністрації згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України.

Перевіряючи вказані доводи позивача, суд виходив з наступного.

Згідно з вимогами ст. 85 Водного Кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, вод, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про води, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 Земельного кодексу України).

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції на час прийняття розпорядження Кременчуцької РДА № 722 від 30.10.2012 р.) передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження № 722 від 30.10.2012 р.), особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини шостої цієї статті.

Прокурор вказує, що поняття водного господарства не тотожне поняттю рибогосподарських потреб (рибного господарства), а тому надання земельної ділянки відповідачу-3 райдержадміністрацією за межами населених пунктів для рибного господарства, є протиправним. При цьому на підтвердження своїх доводів він посилається на Наказ Міністерства надзвичайних ситуацій України від 03.04.2012 № 661 "Про затвердження Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах", яким визначено поняття «водне господарство» як галузь, завданням якої є задоволення потреб населення і галузей економіки у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, захист територій від шкідливої дії вод або ліквідація її наслідків.

Суд зазначає, що вказаний підзаконний акт (наказ) має локальну дію та встановлює правила безпеки при експлуатації гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, тому визначення водного господарства у ньому є загальним та не може бути застосоване у даному випадку.

Разом з тим, статтею 1 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) передбачено більш конкретні поняття, що відносяться до водного господарства.

Так, використання води - це процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб;

- рибогосподарський водний об'єкт - водний об'єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей;

- рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів.

Надання частин рибогосподарських водних об'єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру", який набрав чинності з 01.07.2013 р. Так, згідно зі ст. 1 цього Закону рибницьке господарство - це єдиний майновий комплекс, до складу якого входить рибогосподарська технологічна водойма або їх комплекс, гідротехнічні споруди, інші споруди (пристрої), будівлі, устаткування, інвентар тощо, земельні ділянки, що призначений для розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури;

А згідно із ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів":

рибогосподарська діяльність - діяльність юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, пов'язана з вивченням водних біоресурсів, їх охороною, відтворенням, спеціальним використанням, переробкою, реалізацією тощо;

рибогосподарський водний об'єкт (його частина) - водний об'єкт (його частина), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства.

До рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) місцевого значення належать водні об'єкти (озера, річки та їх притоки всіх порядків, водосховища), що розташовані і використовуються у межах однієї області та не належать до водних об'єктів загальнодержавного значення.

Виходячи з системного аналізу вказаних визначень та правових норм, суд приходить до висновку, що поняття рибного господарства (рибальства) входить саме до поняття водного господарства, а не якогось іншого. При цьому водне господарство є більш ширшим поняттям, ніж рибне господарство, і останнє до нього входить як складова частина, яка є невід'ємною від процесу використання водних об'єктів.

Отже, суд приходить до висновку, що прокурор на власний розсуд трактує визначення водного господарства, виключивши з нього таке поняття, як рибництво, а тому його твердження про те, що розпорядження Кременчуцької РДА № 722 від 30.10.2012 р. про надання земельної ділянки є протиправним і має бути скасоване, суд відхиляє як надумане та безпідставне, оскільки не ґрунтується на законі.

Таким чином, передача районною державною адміністрацією земельної ділянки у користування, зокрема в оренду, за межами населених пунктів для ведення водного господарства прямо передбачена ч. 3 ст. 122 Земельного Кодексу України.

З цією нормою також кореспондується ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що прокурор на обґрунтування позовної вимоги про скасування розпорядження голови районної державної адміністрації № 722 від 30.10.2012 р. вказує редакцію статті 123 Земельного кодексу України, що не була чинною на час спірних правовідносин та яка по іншому визначає орган, до якого заінтересованій особі необхідно звертатися для отримання права користування земельною ділянкою. Зокрема, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Однак, правомірність звернення відповідача-3 до районної державної адміністрації за отриманням дозволу на складення проекту землеустрою та видача останньою такого дозволу має оцінюватися виходячи із норм, що існували на час такого звернення, тому посилання прокурора на частину 2-3 статті 123 Земельного кодексу України в іншій редакції є безпідставним та необґрунтованим, про що вже зазначалося вище.

Отже, суд вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Кременчуцької РДА № 722 від 30.10.2012 р., а відповідно - і договору оренди землі з цих підстав, задоволенню не підлягають.

Що стосується розпоряджень голови Кременчуцької РДА № 1049 від 29.12.2012 р. "Про внесення змін до розпорядження голови Кременчуцької РДА від 30.10.2012 № 722", а також № 190 від 26.06.2013 р. "Про внесення змін до розпоряджень голови Кременчуцької РДА від 30.10.2012 № 722 та від 29.12.2012 № 1049", суд зазначає, що вказаними розпорядженнями вносились зміни до розпорядження Кременчуцької РДА від 30.10.2012 № 722, про яке вже йшлося, в частині площі земельної ділянки та призначення земельної ділянки, при цьому підстави для визнання їх недійсними та скасування є аналогічними, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні цих вимог необхідно відмовити з огляду на вищевикладене.

Стосовно розпорядження Полтавської ОДА № 415 від 25.09.2013 р., яким було затверджено проект землеустрою, з підстав його невідповідності ст. 86 Водного кодексу України, п. "г" ст. 61 Земельного кодексу України, якими заборонено проведення забудови на землях водного фонду, суд виходив наступного.

Так, прокурор, звертаючись з вимогою про визнання вказаного розпорядження незаконним, посилався на те, у матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки наявний ескіз намірів забудови господарського двору для риборозведення та виробництва сільськогосподарської продукції в межах земельної ділянки площею 29,9 га., що свідчить про наміри орендаря на забудову спірної земельної ділянки.

Згідно частини 1 статті 86 Водного кодексу України, на землях водного фонду можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом гідротехнічних, лінійних та гідрометричних споруд, поглибленням дна для судноплавства, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), розчисткою русел річок, каналів і дна водойм, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, а також бурові та геологорозвідувальні роботи.

Пунктом "г" частини 2 статті 61 Земельного кодексу України передбачено, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель водного фонду в користування для рибогосподарських потреб отримав позитивний висновок органу водного господарства Полтавського обласного управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України та державної землевпорядної експертизи № 776 від 26.07.2013 р. (з урахуванням коректурного аркушу про усунення зауважень, викладених у висновку від 26.07.2013 р. №776).

При цьому предметом перевірки була відповідність розробленого проекту землевідведення нормам чинного законодавства, яка в свою чергу, не виявила жодних порушень законодавства у наданому для перевірки проекті землеустрою, що також підтверджується зібраними по справі доказами.

У даному випадку прокурор посилається на наміри відповідача на порушення закону, в той час як такого порушення не відбулося (намір забудови на землях водного фонду). Однак, з цього приводу необхідно зазначити, що завданням господарського судочинства відповідно до ст. 1 ГПК України є захист підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання саме від порушень їх прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, чого не відбулося. При цьому рішення суду не може прийматись як застереження від будь - яких порушень, і також не може бути умовним. Розглядати справу і приймати рішення на майбутнє, приймаючи за наявності не існуюче порушення, суперечить вимогам законодавства України.

За таких обставин, суд вважає вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 25.09.2013 № 415, як таких що порушують ст. 86 Водного кодексу України, п. "г" ст. 61 Земельного кодексу України, безпідставними та необґрунтованими.

Далі, у якості підстави для визнання договору оренди земельної ділянки від 30.10.2013 р. прокурор вказує на порушення відповідачами приписів ст.ст. 124, 134 ЗК України, що регулюють процедуру передачі в оренду земельної ділянки державної власності з дотримання конкурентних засад (проведення земельних торгів).

Розглядаючи позовні вимоги в цій частині, суд врахував наступне.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду на час укладення спірного договору регулювався ст. 124 Земельного кодексу України у відповідній редакції того часу.

Так, дійсно, згідно з указаною правовою нормою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч. 2 ст. 124 ЗК України).

Разом з тим, необхідно враховувати, що у даному випадку земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, тому її статус відрізняється від статусу звичайної земельної ділянки, оскільки регулюється нормами Водного кодексу України, які є спеціальними для спірних правовідносин.

А як вже зазначалось раніше, відповідач-3 став належним водокористувачем з дотриманням порядку, передбаченого законом. При цьому ст. 51 ВК України у відповідній редакції не передбачала, що право користування водним об'єктом на умовах оренди набувається у комплексі із земельною ділянкою водного фонду та на підставі земельних торгів. Вимога про проведення земельних торгів під час передачі водного об'єкту разом із земельною ділянкою з'явилась з 01.07.2013 р., коли був прийнятий Закон України "Про аквакультуру" та були внесені відповідні зміни до земельного та водного законодавства.

У подальшому, у зв'язку із набранням чинності з 01.07.2013 р. нової редакції статті 51 Водного кодексу України, яка визначає обов'язковою умовою передачі в оренду водного об'єкту (оренду одночасно і земельної ділянки водного фонду) суд встановив, що орендні правовідносини між сторонами були приведені у відповідність до вимог нового законодавства та був укладений договір оренди земельної ділянки.

Відтак, на момент звернення заявника до облдержадміністрації з клопотанням про затвердження проекту відведення земельної ділянки та надання такого дозволу у передачу її в користування (жовтень 2012 р.), проведення земельних торгів не передбачалось. При цьому внесення змін до законодавчих актів щодо проведення таких торгів на стадії затвердження проекту відведення земельної ділянки позбавило відповідачів провести земельний аукціон у тому порядку, у якому він передбачений законом, а відповідно - і реалізацію прав відповідача-3.

У той же час, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, також не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22 Конституції України), зокрема у зв'язку зі змінами у земельному та водному законодавстві.

Також суд враховує правову позицію, викладену в п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", відповідно до якої договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє (пп. 2.29).

Щодо посилань відповідачів на ч. 2 ст. 134 ЗК України, якою виключено проведення земельних торгів у разі використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних зі спеціальним водокористуванням, суд зазначає, що в даному випадку, ПП "НВТО Кременчук-Пласт" не отримувало відповідних спеціальних дозволів (ліцензій) та не є суб'єктом спеціального водокористування.

З урахуванням викладеного суд прийшов до висновку договір оренди земельної ділянки, укладений між Полтавською ОДА та ПП "НВТО Кременчук-Пласт", визнанню недійсним з підстав порушення порядку передачі землі в оренду на конкурентних засадах, не підлягає.

Окрім усього, прокурор просить визнати недійсним вищевказаний договір з підстав відсутності в ньому істотних умов договору оренди, а саме - орендної плати, що має бути встановлена на підставі нормативно-грошової оцінки, а також обмежень щодо використання земельної ділянки прибережної захисної смуги.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язанні з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги в частині орендної плати, прокурор зазначає, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки водного фонду не проведена.

Як вбачається зі спірного договору (розділ ІV), орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі у грошовій формі в розмірі 205,68 грн. в рік за кожний гектар земельної ділянки водного фонду.

Пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Разом з тим, статтею 275 Податкового кодексу України (в редакції від 24.10.2013 р.), яка визначає механізм визначення ставки податку за земельні ділянки, розташовані в межах населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, ставки податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановлюються у таких розмірах, що вказані у відповідній таблиці.

Тобто, чинним на час укладення спірного договору оренди землі законодавством було передбачено проведення нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати. Проте, поряд з цим був передбачений Податковим кодексом України був передбачений альтернативний механізм визначення такої орендної плати у разі непроведення відповідної нормативної грошової оцінки.

При цьому суд приймає до уваги посилання прокурора на висновок Верховного Суду України у справах № 6-11цс13 від 22.05.2013, № 3-70гс15, який є обов'язковим для застосування судом при вирішенні справи, щодо обов'язкового проведення нормативно-грошової оцінки земельних ділянок для визначення розміру орендної плати, але звертає увагу на те, що на час спірних правовідносин діяли не імперативні приписи щодо визначення розміру орендної плати на підставі нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, а альтернативні.

Також суд враховує, що така істотна умова договору, як орендна плата, у договорі не була відсутня, а була передбачена сторонами, тому в цій частині можливе внесення змін шляхом укладення додаткових угод до договору земельної ділянки від 30.10.2013 р.

Як встановлено судом, з метою внесення таких змін, відповідач-3 уклав договір № 36/05-М від 19.05.2016 р. з ПП "Геопроект" на розробку технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, яка буде застосована для визначення орендної плати.

Крім того, прокурор вказує, що у спірному договорі оренди відсутня така істотна умова, обмеження щодо використання земельної ділянки прибережної захисної смуги, що передбачені ст. 61 Земельного кодексу України (навколо озера № 2 площею 2,95 га), що є підставою для визнання вказаного договору недійсним.

Однак статтею 15 Закону України "Про оренду землі", яка визначає істотні умови договору оренди землі, не передбачено такої умови для договору, як встановлені ст. 61 Земельного кодексу України обмеження щодо використання земельної ділянки прибережної захисної смуги, а вказівка Полтавського обласного управління земельних ресурсів у висновку погодження № 01-2/874 від 27.06.2013 р. про необхідність використовувати земельну ділянку при дотриманні ст. 61 Земельного кодексу України не є умовою для встановлення такої обставини як істотної та не слугує підставою для її обов'язкового викладення у спірному договорі.

Згідно з приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, враховуючи, що прокурор не довів суду наявність підстав для визнання договору оренди недійсним, суд вважає, що підстав для визнання його недійсним немає.

Підсумовуюче все вище викладене та враховуючи висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30.09.2015 р. у справі № 911/3396/14, щодо можливості одночасного оскарження актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі рішень органів місцевого самоврядування, господарський суд м. Києва зазначає, що перевіривши у комплексі позовні вимоги прокурора про визнання недійсними та скасування спірних розпоряджень Полтавської обласної державної адміністрації, Кременчуцької районної державної адміністрації, а також договорів оренди водного об'єкту та земельної ділянки, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим у позовних вимогах суд відмовляє.

Доводи відповідачів про те, що Постановою Кабінету Міністрів України 10.09.2014 року № 442 Державну інспекцію сільського господарства ліквідовано, суд відхиляє, оскільки такі твердження спростовуються наявним у справі витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Також суд вважає, що прокурор є належним позивачем у справі, виходячи з положень ч. 2, ст. 2, ч. 2 ст. 29 ГПК України, ст. ст. 20, 36-1 Закону України „Про прокуратуру", відповідно до яких прокурор має право звертатися до суду з заявами про захист прав і законних інтересів держави в якості позивача.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору, суд керується ст. 49 ГПК України, за приписами якої у разі відмови у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" органи прокуратури (станом на дату подачі позову до суду) були звільнені від сплати судового збору.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної відмови в позові судовий збір стягує з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Керуючись ст.ст. 32 - 35, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову прокурора Кременчуцького району Полтавської області до Полтавської обласної державної адміністрації, Кременчуцької районної держаної адміністрації, Приватного підприємства "НВТО Кременчук-Пласт", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державної інспекції сільського господарства у Полтавській області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Рокитненської сільської ради про скасування розпоряджень, визнання недійсними договорів, повернення земельної ділянки.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 14 липня 2016 року.

Повний текст рішення підписаний 21 липня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.