Рішення № 59139930, 19.07.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/5351/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1533/2016

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Хільчук І. І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Малєєва А.Ю.

секретаря Шемрай Н.Б.

з участю: ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4- ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 31 травня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення та стягнення моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтувала тим, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.12.2013 року визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 13.06.1996 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а рішенням Коломийського міськрайонного суду від 26.06.2015 року за нею визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2.

Після укладення недійного договору дарування, у її квартирі проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_2. Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області ОСОБА_6 була виселена із спірної квартири; про фактичне виконання рішення суду зазначається у акті державного виконавця від 16.10.2015 року. Однак у квартирі залишається проживати ОСОБА_2, який звільнити в добровільному порядку квартиру відмовляється, чим порушує права ОСОБА_4Ю, як власника квартири.

У зв'язку з цим ОСОБА_7 просила ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення з неї, та стягнути моральну шкоду, яку оцінила в 50 000 грн.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 31 травня 2016 року позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди у користуванні квартирою №53 по вул. Леонтовича,18 в м. Коломия, що належить ОСОБА_4, шляхом виселення з неї ОСОБА_2

Зобов'язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_4 ключі від квартири АДРЕСА_3.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1102,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, неналежну оцінку судом доказів та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що судом не враховано, що у спірній квартирі він з 2005 року не зареєстрований та не проживає, і при складанні державним виконавцем ату від 16.10.2015 року присутнім не був, а відтак факт його проживання в даній квартирі ніким не встановлено. Суд безпідставно відмовив у його клопотанні та не викликав в судове засідання свідків, які б підтвердили факт його проживання в іншому житловому приміщенні. Апелянт вважає, що судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів його проживання в спірній квартирі, а тому рішення суду першої інстанції апелянт просив скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів викладених у ній, рішення суду просили скасувати, у позові ОСОБА_4 відмовити.

Представник ОСОБА_4 доводів апеляційної скарги не визнав. Рішення суду вважає законним та обгрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 10.12.2013р. визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 13.06.1996р. укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_6, а відповідно до рішення Коломийського міськрайонного суду від 26.06.2015р. за ОСОБА_4 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_4.

Судом також вірно встановлено, що рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.08.2015 року ОСОБА_6 було виселено із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, і вказане рішення Апеляційного суду було виконано, про, що складено акт державного виконавця від 16.10.2015 рок про фактичне виконання рішення суду. У вказаному акті також міститься відомості, щодо проживання у спірній квартирі ОСОБА_2 чоловіка ОСОБА_6

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 цієї статті.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В силу дії положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що вже сам факт наявності у відповідача ключів від спірної квартири свідчить про наявність перешкод у користуванні та проживанні в спірній квартирі позивача ОСОБА_4, а тому вона вправі вимагати усунення таких порушень у здійсненні прав власника. За таких обставин посилання апелянта на відсутність чинення ним перешкод у користуванні квартирою, не відповідають дійсності.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 також не спростовував тієї обставини, що ключі від квартири ОСОБА_4 їй не передані. Зазначене мотивував тим, що ОСОБА_4 не відшкодувала коштів, витрачених подружжям ОСОБА_2 на поліпшення квартири, яка була предметом спору.

Разом з тим, колегія суддів, не може погодитись з висновком суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди в сумі 1000 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

За змістом ст. ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз'яснено в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Пунктом 4 постанови роз'яснено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідно також встановлювати наявність такої шкоди, протиправну поведінку заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вину.

Статтями 10,60 ЦПК України обовязок доказування покладено на сторони.

Заявляючи вимогу про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 вказувала на те, що зазнала сильних душевних страждань.

Однак, жодних належних та допустимих доказів, на підтвердження своїх вимог позивач не надала, як і обгрунтування, визначення нею розміру відшкодування моральної шкоди саме в сумі 50 000 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, а тому рішення суду в цій частині слід скасувати.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 10, 60 ЦПК України, керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 31 травня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 моральної шкоди в розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень скасувати ухваливши в цій частині нове рішення.

В задоволенні вимог ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди відмовити.

В решті рішення Коломийського міськрайонного суду від 31 травня 2016 року залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

ОСОБА_8