Постанова № 59138265, 18.07.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

18.07.2016 справа №908/4164/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4

за участю представників сторін: від позивача: від відповідачів: від третьої особи: від прокурора:не прибув не прибули не прибув ОСОБА_5, посвідчення №028256 розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія, с. Чкалове Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від09 лютого 2016 р. у справі№ 908/4164/14 (суддя Дроздова С.С.) за позовомПрокурора Приазовського району Запорізької області, смт. Приазовське Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держземагенства у Запорізькій області, м. Запоріжжя до відповідача-1 до відповідача-2 за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області, с. Приазовське Запорізької області Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія, с. Чкалове Запорізької області Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області, м. Запоріжжя провизнання недійсним розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області від 21.10.2005р. №531 "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" та договору оренди земельної ділянки від 06.02.2006р. №259, повернення земельної ділянки В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду від 26.02.2015р. задоволено позов прокурора Приазовського району Запорізької області (Запорізька область, смт. Приазовське) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держземагенства у Запорізькій області (м. Запоріжжя) до ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області (Запорізька область, смт. Приазовське) та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія (с. Чкалове Приазовського району Запорізької області) задоволено повністю. Визнано недійсним розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області від 21.10.2005 р. №531 Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 06.02.2006 р. між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія, та зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДЗК Запорізької області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.04.2007 р. за № 040727700242.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12.08.2015р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія, с. Чкалове Приазовського району Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 26.02.2015 року по справі № 908/4164/14 задоволено. Рішення господарського суду Запорізької області від 26.02.2015 року по справі № 908/4164/14 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2015р. постанову від 12.08.2015 р. Донецького апеляційного господарського суду та рішення від 26.02.2015 р. господарського суду Запорізької області скасовано. Справу направлено на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

За результатами нового розгляду рішенням господарського суду Запорізької області від 09.02.2016р. по справі №908/4164/14 задоволено позовні вимоги прокурора Приазовського району Запорізької області (повноваження виконує керівник Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держземагенства у Запорізькій області до ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія:

- визнано недійсним розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області від 21.10.2005р. № 531 Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 06.02.2006р. між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Запорізької області (72401 Запорізька область, смт. Приазовське, вул. Леніна, 31, код ЄДРПОУ 02126366) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія (72453 с. Чкалове Приазовського району Запорізької області, вул. Леніна, 87, код ЄДРПОУ 03750807), та зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДЗК Запорізької області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.04.2007р. за № 040727700242;

- зобовязано Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія (72453 с. Чкалове Приазовського району Запорізької області, вул. Леніна, 87, код ЄДРПОУ 03750807) повернути на користь Головного управління Держземагентства у Запорізькій області (69059 м. Запоріжжя, вул. Парамонова, 15, код ЄДРПОУ 38461250) земельні ділянки загальною площею 71,76 га та загальною вартістю 1723421,23 грн., які знаходиться на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами села Чкалове Приазовського району Запорізької області, а саме: земельну ділянку площею 16,43 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0079, земельну ділянку площею 15 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0077 та земельну ділянку площею 40,33 га з кадастровим номером: 2324586800:02:002:0147, шляхом підписання акту прийому-передачі землі.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія, с. Чкалове Запорізької області звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2016р. по справі №908/4164/14 із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення місцевого господарського суду прийнято із неповним зясуванням обставин справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що прокурором не надано жодного доказу в обґрунтування того факту, що відстань до урізу води від спірних земельних ділянок на момент видання розпорядження 21.10.2005р. та на момент укладення договору була менше 50 метрів. Вважає, що використання земель прибережних захисних смуг або водоохоронних зон для сільськогосподарського виробництва не заборонено законодавством.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.03.2016р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Будко Н.В., Мясищев А.М.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.04.2016р. у звязку із перебуванням судді Мясищева А.М. у відпустці сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Будко Н.В., Дучал Н.М.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.05.2016р. у звязку із перебуванням судді Будко Н.В. у відпустці сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Мясищев А.М., Дучал Н.М.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 01.06.2016р. у звязку із перебуванням суддів Мясищев А.М. та Дучал Н.М. у відпустці сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Будко Н.В., Склярук О.І.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.07.2016р. у звязку із перебуванням судді Склярук О.І.у відпустці сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Будко Н.В., Дучал Н.М.

Прокурор у судовому засіданні 18.07.2016р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим.

Позивач у судове засідання 18.07.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Відповідач-1 у судове засідання 18.07.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Відповідач-2 у судове засідання 18.07.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Третя особа у судове засідання 18.07.2016р. не прибула, причини неявки не повідомила.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Із матеріалів справи вбачається, що 21.10.2005р. головою ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області прийнято розпорядження № 531 "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", пунктом 1 якого затверджено технічні матеріали по встановленню меж земельної ділянки площею 71,76 га земель запасу Чкалівської сільської ради (далі - розпорядження).

Пунктом 2 даного розпорядження, вилучено земельну ділянку площею 71,76 га, в т.ч. ріллі - 71,76 га, із земель запасу Чкалівської сільської ради та надано Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія у користування на умовах оренди строком на 25 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно п. 3 вказаного розпорядження, встановлено орендну плату в розмірі 1,5 відсотка від вартості гектара ріллі по Чкалівській сільській раді з урахуванням діючого коефіцієнту інфляції.

Пунктами 4, 5, 6 розпорядження зобов'язано ТОВ Агрофірма Ольвія у двомісячний строк, після затвердження розпорядження, оформити договір оренди на земельну ділянку та надати його для державної реєстрації, виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України, а також визначено приступати до використання земельної ділянки до одержання документів, що посвідчують право на неї та державної реєстрації забороняється.

На підставі вказаного рішення 06.02.2006 року між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією та ТОВ Агрофірма Ольвія укладено договір оренди земельної ділянки № 259 строком на 25 років, який зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДЗК 05.04.2007р. за №040727700242 (далі договір).

Відповідно до умов договору оренди, а саме пункту 2, передано ТОВ "Агрофірма "Ольвія" в оренду земельну ділянку загальною площею 71,76 га, у тому числі: 16,43 га ріллі, 15 га ріллі та 40,33 га ріллі.

Відповідно до п. 14 договору земельна ділянка передається в користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до п. 25 договору на орендовану ділянку не встановлено обмеження та інші права третіх осіб.

Посилаючи на факт наявності порушень при передачі спірних земельних ділянок в оренду відповідачеві, виявлених в результаті проведеної за дорученням прокуратури 25.06.2014р. Державною інспекцією сільського господарства в Запорізькій області перевірки, прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентсва у Запорізькій області, звернувся із позовом до місцевого господарського суду з вимогами про:

- визнання недійсним розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області від 21.10.2005р. № 531 Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- визнання недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 06.02.2006р. між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Запорізької області (72401 Запорізька область, смт. Приазовське, вул. Леніна, 31, код ЄДРПОУ 02126366) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія (72453 с. Чкалове Приазовського району Запорізької області, вул. Леніна, 87, код ЄДРПОУ 03750807), та зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДЗК Запорізької області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.04.2007р. за № 040727700242;

- зобовязання Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія (72453 с. Чкалове Приазовського району Запорізької області, вул. Леніна, 87, код ЄДРПОУ 03750807) повернути на користь Головного управління Держземагентства у Запорізькій області (69059 м. Запоріжжя, вул. Парамонова, 15, код ЄДРПОУ 38461250) земельні ділянки загальною площею 71,76 га та загальною вартістю 1723421,23 грн., які знаходиться на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами села Чкалове Приазовського району Запорізької області, а саме: земельну ділянку площею 16,43 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0079, земельну ділянку площею 15 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0077 та земельну ділянку площею 40,33 га з кадастровим номером: 2324586800:02:002:0147, шляхом підписання акту прийому-передачі землі.

При розгляді вищезазначених вимог колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в судових органах.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Прокуратура набула права визначати наявність інтересів держави у конкретних спірних правовідносинах, які підлягають захисту та вирішенню у судовому порядку.

Статтею 20 Закону України Про прокуратуру передбачено, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів, прокурор має право звертатись до суду з заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 36-1 Закону України Про прокуратуру підставою для представництва інтересів держави в суді є наявність порушень або загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність її захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99, щодо офіційного тлумачення положень вищевказаної статті 2, під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент підписання оскарженого Розпорядження, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Разом з цим, на теперішній час, згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на момент звернення прокурора із позовом, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Головне управління Держземагенства у Запорізькій області.

Стосовно посилань прокурора на наявність порушень водного та земельного законодавства при передачі спірних земельних ділянок в оренду відповідачу-2 апеляційний суд зазначає наступне.

Дослідивши реєстраційну справу 040727700242 державної реєстрації спірного договору оренди землі на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької обрості (кадастровий номер: 2324586800:02:001:0077, 2324586800:02:001:00779, 2324586800:02:002:0147), яка надана позивачем до матеріалів справи (арк. справи 1-41, том 2), судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

На виконання розпорядження ОСОБА_6 райдержадміністрації від 21.10.05р. № 531 було складено та підписано без зауважень акт, яким встановлено в натурі межі земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розміщеної на території Чкалівської сільради загальної площею 71,76 га ріллі.

Згідно довідок ОСОБА_6 районного відділу Запорізької РФ Центру Державного земельного кадастру № 663 від 22.02.06р., № 664 від 22.02.06р., № 662 від 22.02.06р., а також, вихідної земельно-кадастрової інформації земельних ділянок, які запроектовані, встановлено:

- земельна ділянка 15,00 га є рілля, кадастровий номер 2324586800:02:001:0077 знаходиться на території Чкалівської сільської ради, цільове використання землі ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- земельна ділянка 16,43 га є рілля, кадастровий номер 2324586800:02:001:0079 знаходиться на території Чкалівської сільської ради, цільове використання землі ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- земельна ділянка 40,33 га є рілля, кадастровий номер 2324586800:02:002:0147 знаходиться на території Чкалівської сільської ради, цільове використання землі ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Чкалівської сільської ради приазовського району Запорізької області № 126 від 26.03.04р. було надано згоду ТОВ Агрофірма Ольвія у виділенні в оренду земельної ділянки площею 71,76 га з земель запасу сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_6 райвідділ земельних ресурсів Запорізької області надав позитивний висновок по проекту відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та погодив відведення земельної ділянки площею 71,76 га в т.ч. ріллі 71,76 га із земель запасу Чкалівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в оренду на 25 років відповідачу, а також, надав позитивний експертний висновок з цього приводу.

Висновками від 17.01.06р. № 010 та від 26.03.04р. № 126 ОСОБА_6 райвідділ містобудування та архітектури та Чкалівська сільська рада Приазовського району Запорізької області погодили відведення спірної земельної ділянки в оренду відповідачу строком на 25 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі вищенаведеної схваленої землевпорядної документації, а також, кадастрових планів та експлікації земельних угідь по спірні земельній ділянці, головою ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області було прийняте розпорядження № 531 21.10.2005р. "Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", а на його підставі укладено 06.02.2006 року між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією та ТОВ Агрофірма Ольвія договір оренди земельної ділянки № 259, які є предметом даного спору за позовними вимогами прокурора.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах ГУ Держземагенства у Запорізької області, виходячи із обґрунтованої та доведеної позиції та правових підстав для визнання недійсним розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області від 21.10.2005 року № 531 Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та договору оренди земельної ділянки від 06.02.2006 № 259 та повернення земельної ділянки.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог прокурора з огляду на зазначене нижче.

Статтею 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до ОСОБА_7 України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Згідно ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними та фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

В якості підстави для визнання недійсним Розпорядження райдержадміністрації прокурор посилається на те, що в ході проведеної Державною інспекцією сільського господарства в Запорізькій області за дорученням прокуратури перевіркою щодо додержання ОСОБА_6 районною державною адміністрацією вимог водного та земельного законодавства при наданні у власність та користування земель прибережної захисної смуги уздовж Азовського моря на території Приазовського району було встановлено, що земельні ділянки, які надані у користування ТОВ Агрофірма Ольвія, знаходяться на відстані від урізу води Азовського моря від 0,5 м до 19 м, що є порушенням вимог ч. 9 ст. 88 Водного кодексу України та ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 87 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору), виконавчі комітети місцевих ОСОБА_7 зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих ОСОБА_7 і державними органами охорони навколишнього природного середовища.

Статтею 1 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору) дано визначення поняття прибережна захисна смуга, а саме - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Відповідно до ст. 4 Водного кодексу України, ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду, серед іншого, віднесено землі, зайняті прибережними захисними смугами, вздовж морів, річок та навколо водойм.

Відповідно до частини 4 статті 59 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно з частиною 1 статті 60 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до частини 3 статті 60 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору) розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно з частиною 4 статті 88 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Відповідно до частини 5 статті 88 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору) уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до частини 4 статті 59 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору) громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Згідно ч.1 ст. 90 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору) прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Статтею 62 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного розпорядження та укладання спірного договору) встановлені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах.

Зокрема, цією нормою передбачено, що у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу;

в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів;

г) застосування сильнодіючих пестицидів.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

Як зазначено вище, прокурор, звертаючись до місцевого господарського суду із позовом про визнання недійсними вищевказаних розпоряджень та договору оренди, в якості підстав для задоволення позовних вимог посилався на той факт, що надані Товариству з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Ольвія» земельні ділянки (кадастровий номер 2324586800:02:001:0077, 2324586800:02:001:0079, 2324586800:02:002:0147) знаходяться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря на яких відповідач-2 здійснює господарську діяльність, що є порушенням ст.ст. 88, 90 Водного кодексу України, ст. 59 Земельного кодексу України.

При цьому, прокурор предмет позову не змінював ані під час первісного розгляду справи, ані під час нового розгляду, у звязку із чим колегія суддів апеляційного суду переглядає заявлені позовні вимоги, викладені у позовній заяві.

На підтвердження вищезазначених обставин, прокурор надав наступні докази:

1) рішення ОСОБА_6 районної ради Запорізької області №15 від 27.06.2002р. «Про затвердження розміру площі прибережної захисної смуги вздовж берега Азовського моря» відповідно до якого на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької області вздовж берега Азовського моря затверджено довжину 3664 метрів, ширину 50 метрів та площу 18,32 (т.1 а.с.32-33);

2) лист Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 25.06.2014р., в якому зазначено, що спірні земельні ділянки, надані в оренду ТОВ «Агрофірма Ольвія» розміщуються від урізу води Азовського моря на відстані від 0,5м до 19м. (т.1 а.с.22-24);

3) лист Відділу Держземагентства у ОСОБА_6 районі Запорізької області від 24.06.2014р. №696/02-07 (т.1 а.с.25) відповідно до якого надані в оренду ТОВ «Агрофірма Ольвія» земельні ділянки мають:

- відстань до урізу води земельної ділянки з кадастровим номером 2324586800:02:001:0077 складає приблизно 11 метрів;

- відстань до урізу води земельної ділянки з кадастровим номером 2324586800:02:001:0079 складає приблизно 0,5 метрів;

- відстань до урізу води земельної ділянки з кадастровим номером 2324586800:02:002:0147 складає приблизно 19 метрів.;

4) викопіювання з кадастрової карти спірних земельних ділянок, виконаних ОСОБА_6 РВВ ЗРФ ДП «Центр ДЗК» станом на 23.02.2015р. (т.2 а.с. 216-217).

Таким чином, прокурор на підтвердження обставин, викладених в позовній заяві надав документи, які відображають розташування переданих ТОВ «Агрофірма Ольвія» у 2006 році в оренду земельних ділянок станом на 2014-2015 роки.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що підставами для визнання спірного розпорядження саме недійним є невідповідність його вимогам чинного законодавства в момент прийняття та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання розпорядження недійсним є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Таким чином, прокурор повинен довести, що спірне розпорядження в момент його прийняття не відповідало вимогам законодавства, визначеній законом компетенції органу, що його видав та те, що вказаний акт порушує інтереси держави.

Як вбачається з матеріалів справи, твердження прокурора щодо неможливості надання в оренду земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги для товарного сільськогосподарського виробництва є безпідставним.

Так, статтями 123-124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землеврядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Як було вище встановлено судом, дослідивши реєстраційну справу 040727700242 з державної реєстрації спірного договору оренди землі на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької обрості (кадастровий номер: 2324586800:02:001:0077, 2324586800:02:001:00779, 2324586800:02:002:0147), яка надана до матеріалів справи, технічна документація щодо відведення та встановлення меж спірної земельної ділянки погоджена усіма необхідними контролюючими органами та отримані всі позитивні висновки у відповідності до приписів земельного законодавства та Порядку розроблення проектів землеустрію щодо відведення земельних ділянок.

Тобто, виходячи з приписів діючого на той час законодавства, наявність чинних позитивних висновків та погоджень по технічним матеріалам по встановленню меж спірної земельної ділянки є належною та обовязковою підставою для прийняття органом місцевого самоврядування ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Запорізької області рішення розпорядження про реалізацію передбачених такою документацією заходів, тобто затвердження технічних матеріалів та надання в оренду земельної ділянки.

Разом з цим, порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.96р. № 486 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яким встановлено єдиний правовий механізм визначенні розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності. Розміри і межи водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обовязкового виконання вимог, передбачених статтями 89-90 Водного кодексу України.

Пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення, викупу, надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.04р. № 434 визначено, що у разі відсутності землеврядної документації та встановлених в натурі, на місцевості меж щодо прибережних захисних смуг водних обєктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів і меж водоохоронних зон відповідно до Порядку, зважаючи на конкретну ситуацію.

Судом апеляційної інстанції, виходячи із матеріалів справи, встановлено, що спірна земельна ділянка площею 71,76 га була виділена відповідачу на умовах оренди із земель запасу Чкалівської сільської ради, має статус рілля

Зі змісту спірного розпорядження від 21.10.05р. № 531, спірного договору оренди від 06.02.06р. № 259, акту приймання-передачи земельної ділянки до договору оренди та матеріалів проекту відведення вбачається, що земельна ділянка площею 71,76 га рілля надана на умовах оренди відповідачу із земель запасу Чкалівської сільської ради. Іншого статусу вказана земельна ділянка не мала, та із документів реєстраційної справи не встановлено.

Судом апеляційної інстанції не встановлено та прокурором не доведено обставин, в силу яких спірна земельна ділянка передавалась відповідачеві ОСОБА_6 райдержадміністрацією Запорізької області із земель прибережної земельної смуги, водоохоронної зони чи земель водного фонду.

Також, вбачається, що матеріали відведення спірної земельної ділянки, дані Державного земельного кадастру, спірні розпорядження та договір оренди не містять будь-яких обмежень чи заборон, які визначаються для земель прибережних захисних смуг та водоохоронних зон. Так, зі змісту кадастрових планів спірних земельних ділянок та їх експлікації вбачається, що спеціальні обмеження відсутні, правові обмеження заборона на зміну цільового призначення, згідно опису меж земельних ділянок землі належать іншим землекористувачам, землям незатребуваної частки (паю), землям загального користування (дорога, лісосмуга).

При цьому, й Центром земельного кадастру ОСОБА_6 відділу, й ОСОБА_6 відділом земельних ресурсів, й ОСОБА_6 відділом містобудування і архітектури при погодженні виділення спірної земельної ділянки надано позитивні висновки стосовно передачи спірних земельних ділянок в оренду з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на предмет позову, суд повинен надати оцінку відповідності спірного Розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області від 21.10.2005р. №531 Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" вимогам закону та компетенції органу, який його видав, на момент видачі останнього, тобто станом на 21.10.2005р.

В матеріалах справи відсутні будь-які документи на підтвердження факту порушення водного та земельного законодавства України, зокрема, які б свідчили про розташування спірних земельних ділянок (кадастрові номери 2324586800:02:001:0077, 2324586800:02:001:0079, 2324586800:02:002:0147) на відстані 11 метрів, 0,5 метрів та 19 метрів від урізу води Азовського моря, відповідно, на момент прийняття спірного розпорядження чи укладення спірного договору і іншого ані прокурором ані позивачем не доведено.

Що стосується наявних в матеріалах справи викопіювань з кадастрової карти земельних ділянок на території Запорізької області Приазовський район, Чкалівска сільська рада, на яких визначений зріз побережжя, згідно геодезичної зйомки, то вони також датовані 23.02.15 року. Геодезичні зйомки станом на момент прийняття спірного розпорядження та укладання договору оренди земельної ділянки прокурором не надано та матеріалами справи не підтверджено. А наявні викопіювання кадастрової карти станом на 2015 рік не можуть відображати та підтверджувати відстані від урізу моря до спірних земельних ділянок саме на момент виникненні спірних правовідносин.

Щодо наданих під час нового розгляду справи актів фактичного заміру відстані спірних земельних ділянок, що надані в оренду ТОВ «Агрофірма Ольвія», суд звертає увагу, що останні сформовані 22.01.2016р., тобто більш ніж через 10 років після прийняття оспорюваного розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області від 21.10.2005р. № 531 (т.3 а.с. 75-79).

До того ж, як було вище встановлено, в матеріалах справи наявні довідки та земельно-кадастрова інформація по спірним земельним ділянкам того ж самого органу ОСОБА_6 районного відділу Запорізької філії Центру державного земельного кадастру, з яких вбачається, що станом на 2006 рік спірні земельні ділянки були землями запасу, а саме рілля, та іншого статусу не мали.

Висновок місцевого господарського суду на той факт, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря доводить розміщення спірної земельної ділянки на момент її відведення у межах прибережної захисної смуги Азовського моря є необґрунтований.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Також, колегія судів апеляційного господарського суду вважає за необхідне значити,що згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело прав. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому,що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів.

Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Європейський суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Водночас зазначивши, що суд зобовязаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Зокрема, Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади.

Європейський суд з прав людини в Рішенні "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24 червня 2003 року зазначив про те, що є неприпустимими визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон. "Суд дотримується такого погляду, що дії органу влади можуть бути розцінені як такі, що перешкоджають законним очікуванням заявника згідно із договором та позбавляють його частково тих міркувань, на підставі яких було укладено договір".

Враховуючи наведене, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних в розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів, які б свідчили, що спірні земельні ділянки, які були надані в оренду ТОВ «Агрофірма Ольвія» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, знаходились в межах прибережної захисної смуги Азовського моря у 2005 році, суд дійшов висновку щодо недоведеності наявності в діях голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області порушень вимог закону, передбачених ст.ст. 88, 90 Водного кодексу України та ст. 59 Земельного кодексу України під час прийняття спірного розпорядження від 21.10.2005р. № 531, у звязку із чим позовні вимоги про визнання недійсним зазначеного розпорядження задоволенню не підлягають.

Також прокурор просив визнати недійсним договір оренди спірної земельної ділянки, посилаючись на зазначені вище підстави та зобовязати відповідача-2 повернути ці земельні ділянки позивачу.

За приписами статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу, а саме: зміст паровичну не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обовязки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Визнання правочину недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, тому вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон повязує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків. При цьому, обовязок доведення наявності обставин, з якими закон повязує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

В даному випадку, судом встановлено що спірні правовідносини у даній справі виникли ще у жовтні 2005 року лютому 2006 року, тоді як позов заявлено прокурором лише у жовтні 2014 року, тобто більш ніж через 9 років. Прокурором не надано доказів порушення вимог діючого законодавства з урахуванням існування фактичних обставин на той час, які б були підставою для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки.

Обставин з якими закони повязує визнання правочину недійсним на момент його вчинення під час розгляду справи встановлено не було.

Відмова у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області від 21.10.2005р. № 531 Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва у звязку з недоведеністю зумовлює відмову в задоволенні похідних вимог про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 06.02.2006р. між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія, зареєстрованого у Запорізькій регіональній філії ДЗК Запорізької області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.04.2007р. за № 040727700242;

- зобовязання Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія повернути на користь Головного управління Держземагентства у Запорізькій області земельні ділянки загальною площею 71,76 га та загальною вартістю 1723421,23 грн., які знаходиться на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами села Чкалове Приазовського району Запорізької області, а саме: земельну ділянку площею 16,43 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0079, земельну ділянку площею 15 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0077 та земельну ділянку площею 40,33 га з кадастровим номером: 2324586800:02:002:0147, шляхом підписання акту прийому-передачі землі.

В процесі розгляду справи Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія заявило клопотання про застосування строків позовної давності, яке обґрунтовано тим, що договір оренди земельної ділянки від 06.02.2006р. № 259 (державна реєстрація 05.04.2007р.), укладений між відповідачами, є майново-господарським зобовязанням, тому до вимог про визнання його недійсним повинен застосовуватися загальний строк позовної даності терміном 3 роки, який в даному випадку сплинув 06.04.2010р.

При розгляді вищезазначеної заяви про застосування строків позовної давності, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обовязки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Підпунктом 4.1 пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів встановлено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 30.09.2015р. у справі № 3-374гс15, держава зобовязана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. На позови прокуратури, які предявляються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положення ст. 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як субєктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічні правові позиції, згідно з якими перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду, наведені в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 23.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15.

Разом з цим, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Як зазначено вище, колегія суддів дійшла висновку щодо недоведеності факту порушення відповідачами діючого в спірний період часу законодавства, права або охоронюваного законом інтересу держави, станом на 2005рік, за захистом якого прокурор звернувся до суду, у звязку з чим у задоволенні вимог прокурора було відмовлено. Таким чином, з огляду на наведені вище приписи, строк позовної давності до спірних правовідносин апеляційним судом не застосовується.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2016р. по справі №908/4164/14 підлягає скасуванню як таке, що прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права, із прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.4.4. Постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013р. №7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Коли ж приймається нове судове рішення апеляційної інстанції після скасування судового рішення місцевого господарського суду, або судом касаційної інстанції після скасування судових рішень судів нижчих інстанцій, то розподіл сум судового збору здійснюється постановою відповідно апеляційної або касаційної інстанцій, який прийняв нове рішення.

Враховуючи наведене, з огляду на прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, наявністю внесення змін до Закону України «Про судовий збір» відповідно до яких прокурор не звільнений від сплати судового збору, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги під час первісного розгляду справи та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги під час нового розгляду справи покладаються на прокурора.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія, с. Чкалове Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2016р. по справі №908/4164/14 задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 09.02.2016р. по справі №908/4164/14 скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора Приазовського району Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держземагенства у Запорізькій області до ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія про:

-визнання недійсним розпорядження голови ОСОБА_6 районної державної адміністрації Запорізької області від 21.10.2005р. № 531 Про надання земельних ділянок в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

-визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 06.02.2006р. між ОСОБА_6 районною державною адміністрацією Запорізької області та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія, зареєстрований у Запорізькій регіональній філії ДЗК Запорізької області, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.04.2007р. за № 040727700242;

-зобовязання Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія повернути на користь Головного управління Держземагентства у Запорізькій області земельні ділянки загальною площею 71,76 га та загальною вартістю 1723421,23 грн., які знаходиться на території Чкалівської сільської ради Приазовського району Запорізької області, за межами села Чкалове Приазовського району Запорізької області, а саме: земельну ділянку площею 16,43 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0079, земельну ділянку площею 15 га з кадастровим номером: 2324586800:02:001:0077 та земельну ділянку площею 40,33 га з кадастровим номером: 2324586800:02:002:0147, шляхом підписання акту прийому-передачі землі.

Стягнути з Прокуратури Приазовського району Запорізької області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Ольвія судовий збір за подання апеляційних скарг в розмірі 4628,40 грн.

Господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді:Н.В. Будко

ОСОБА_3