Постанова № 59138259, 12.07.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.2016 року Справа № 904/8400/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Білецької Л.М., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Саланжій Т.Ю.

за участю прокурора Дніпропетровської області: Деркач І.П. посвідчення №025042 від 21.03.2014р.

представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №б/н від 04.01.2016 р.;

від Дніпропетровської міської ради: ОСОБА_2 представник, посвідчення №135 від 07.06.2016 р.;

інші учасники судового процесу у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2015 року у справі № 904/8400/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАТ "АВТОМИР", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АЛТАЙ-ШИНА", м. Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дніпропетровська міська рада, м. Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_3 архітектурно-будівельна інспекція України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2015 року у справі № 904/8400/15 (суддя Мартинюк С.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛТАЙ-ШИНА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАТ "АВТОМИР" заборгованість по орендній платі у розмірі 10 000, 00 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1643,70грн.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАТ "АВТОМИР" право власності на будівлі та споруди: літ. - В-1 - будівля офісна, на першому поверсі поз. 1-3, загальна площа по першому поверху 20,2 м 2 , літ. підВ-1 - підвал поз.4, загальна площа по літ. підВ-1 22,5 м2 , літ. в3 - ганок, загальна площа по літ.В-1 - 42,7 м2 , літ.Д-2 - будівля офісна, на першому поверсі поз.1-11, загальна площа по першому поверху 79,2 м2 , на другому поверсі поз. 12-19, загальна площа по другому поверху 78,7 м , літ. Д1 - 2- прибудова, літ.д - ганок, загальна площа по літ Д-2 - 157,9 м2 , літ. З-1 - склад, поз. 1,2, літ.з - естакада, загальна площа по літ. З-1 - 718,3 м2 , літ. К-1 - прохідна, на першому поверсі поз. 1,2, загальна площа по першому поверху 13,2 м2 , літ. підК-1 - цокольний поверх, поз.3,4, загальна площа по цокольному поверху 9,8 м2 , літ. к-сходи, літ.к1 - ганок, загальна площа по літ.К-1 - 23,0 м2 , літ. Л-1- котельня, поз.1-8, літ. л - сходи, загальна площа по літ. Л-1 - 57,6 м2 , літ. М- склад, поз. 1-3, літ. до М-козирок, загальна площа по літ. М-587,6 м2 , літ. Н - склад, поз 1, літ. до Н - козирок, загальна площа по літ. Н-713,2 м2 , літ. О - навіс, літ. до О - козирок, літ. П-1 - гараж, поз. 1, до П-1 - козирок, загальна площа по літ. П-1 - 65,1 м2 , №1 - навіс, №16, 27-51, I-III - споруди, що знаходяться по вулиці Матлахова, 2 у місті Дніпропетровську.

Рішення мотивовано тим, що позивач належним чином довів факт порушення відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна від 01.06.2015 року та наявність заборгованості в розмірі 10 000,00грн.

Визнаючи за позивачем право власності на будівлі і споруди за адресою: вул. Матлахова,2 в м. Дніпропетровську, суд послався на те, що частину нерухомого майна, що розміщено за вказаною адресою, позивач придбав за договором купівлі-продажу №6 від 12.11.1999 року, здійснив переобладнання, зміну функціонального призначення, а також самочинне будівництво деяких будівель.

Суд вважав, що в силу п.5 ст.376 Цивільного кодексу України позивач, який довів правомірність користування земельною ділянкою по вул. Матлахова,2 в м. Дніпропетровську, має право визнати право власності на самочинно збудовані на земельній ділянці об'єкти.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, заступник прокурора Дніпропетровської області оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням вимог чинного законодавства.

Посилається на те, що спірне нерухоме майно не введено в експлуатацію у встановленому законом порядку, збудовано на земельній ділянці, не відведеній для такого будівництва.

Прокурор вважає, що оскаржуваним судовим рішенням суттєво порушено інтереси Дніпропетровської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Дніпропетровській області, які є органами, уповноваженими державою на виконання відповідних функцій.

Просить скасувати вищезазначене рішення в частині визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗАТ "АВТОМИР" права власності на будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Матлахова,2, в задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити, залучити до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дніпропетровську міську раду та ОСОБА_3 архітектурно-будівельну інспекцію України у Дніпропетровській області.

Колегія суддів на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України задовольнила клопотання прокурора.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 року було залучено до участі у справі Дніпропетровську міську раду та ОСОБА_3 архітектурно-будівельну інспекцію України у Дніпропетровській області в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає на відповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права.

Вказує на те, що Дніпропетровська міська рада, передаючи в користування замельну ділянку відповідно до рішення №3296 від 21.12.2000 року, знала про існування спірних споруд на ній та дала згоду на їх перебування на вказаній у рішенні земельній ділянці.

Також позивач зазначає на неможливість застосування до спірних правовідносин Закону України "Про основи містобудування", "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461, Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 року №294, оскільки вказані у позові споруди були збудовані позивачем задовго до вступу в дію зазначених Законів та Постанов КМУ.

Також позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає на недоведеність апелянтом порушення прав осіб, яких зазначає прокурор в апеляційній скарзі.

Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення господарського суду Дніпропетровської області у даній справі залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач поділяє доводи позивача. Вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим, постановленим у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Просить відхилити апеляційну скаргу та провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дніпропетровської міської ради, підтримав доводи апеляційної скарги прокурора.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Дніпропетровській області, у судове засідання явку представника не забезпечив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

У відповідності до ст.18 Господарського процесуального кодексу України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Відповідно до ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру " представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

За змістом ч. 5 ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор самостійно визначає, в чому саме полягає порушення інтересів держави в результаті прийняття оскаржуваного рішення.

Із врахування того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом, що передбачено ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру".

Під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти "орган державної влади, якому законом надані повноваження органа виконавчої влади".

З урахуванням викладених правових норм прокурор, як апелянт, повинен довести, які саме інтереси і якого органу держави порушуються оскаржуваним ним судовим рішенням.

З матеріалів справи вбачається, що предмет позову стосується орендних відносин між позивачем та відповідачем та визнання права власності на самочинно збудовані позивачем обєкти, які розташовані на належним чином виділеній йому земельній ділянці за адресою: м.Дніпропетровськ, вул.Матлахова, 2.

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості з орендної плати, колегія суддів, враховуючи положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне зазначити наступне:

Матеріалами справи підтверджується, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна №6 від 12.11.1999 року, укладеного з Відкритим акціонерним товариством "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11257", набув у власність наступне нерухоме майно:

- заправочна літ. В-1 загальною площею 21,5 м2, підвал літ. підВ-1 загальною площею 22,5 м , прибудову літ. В1-1 загальною площею 11,3 м2, ґанки літ. в1, літ. в2 , загальна площа по літ. В-1 55,3 м2;

- медпункт літ.Д-2 загальною площею 138,3 м2, прибудова літ.Д1-2 загальною площею 9,4 м2, ґанок літ. д, загальна площа по літ. Д-2 147,7 м2 ;

- підсобне літ. Е-1 загальною площею 21,1 м2;

- підсобне літ. Ж-1 загальною площею 8,8 м2;

- складське літ. 3-1 загальною площею 399,7 м2, прибудови літ. 3і-1 загальною площею 89,8 м2, літ. З11-1, загальною площею 157,5 м2, загальна площа по літ. 3-1 647,0 м2;

- літ. К-1 - прохідна загальною площею 13,2 м2, літ. підК-1 - цокольний поверх загальною площею 9,8 м2, літ. к - сходи, літ. к1 - ґанок, загальна площа по літ. К-1 -23,0 м2;

- літ. Л-1 - котельня, літ. л - сходи, загальна площа по літ. Л-1 - 57,6 м2;

- літ. М - склад, загальною площею 587,6 м2 ; .

- літ. Н - склад, загальною площею 713,2 м2;

- літ. П-1 - гараж, загальною площею 65,1 м2

- літ. О - навіс;

- навіс № 1;

- огорожа № 16, 27-51, I-III (а.с. 15-18).

Про передачу майна да договором сторонами підписано акт приймання-передачі.

Відповідно до ст.224 Цивільного кодексу Української РСР, який діяв на час укладання договору купівлі-продажу, нотаріальне посвідчення такого договору між юридичними особами не вимагалось.

Отже, позивач, як власник нерухомого майна за адресою: м.Дніпропетровськ, вул. Матлахова,2, уклав з відповідачем по даній справі Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "АЛТАЙ-ШИНА", договір оренди від 01.06.2015 року (а.с.11-13).

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець (позивач) зобов'язується передати орендареві (відповідач) у строкове володіння та користування, а орендар, в свою чергу, зобов'язується прийняти нерухоме майно та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.

Згідно п. 1.2 договору орендодавець передає орендареві нерухоме майно: будівлі офісні літ. В-1, літ. Д-2, склад літ.З-1, прохідну літ. К, котельню літ. Л-1, склади літ. М, літ. Н, гараж літ.П-1, навіс літ. О, навіс №1, споруди №16, 27-51, мостіння I-III (далі - майно), що знаходиться по вул. Матлахова, 2 в м. Дніпропетровську.

З зазначеного переліку майна вбачається, що частина переданого орендарю майна - склад літ.З-1, прохідна літ. К, котельня літ. Л-1, склади літ. М, літ. Н, гараж літ.П-1, навіс літ. О, навіс №1, споруди №16, 27-51, є саме тим майном, що отримано позивачем за договором купівлі-продажу.

Інша частина переданого в оренду майна - літ. В-1, літ. Д-2 є майном, у якого змінено функціональне призначення заправочна літ. В-1, медпункт літ. Д-2 на будівлі офісні літ. В-1, літ. Д-2, будівля офісна.

Позивач, звернувшись до суду, зазначав на наявність заборгованості відповідача по сплаті орендної плати у звязку з тим, що орендар не є власником переданого в оренду майна.

Відповідно до 3.1 договору орендна плата за використання майна за цим договором становить 5 000, 00 грн. на місяць, з коригуванням на індекс інфляції.

Згідно п. 3.2 договору орендна плата сплачується орендарем в повному обсязі щомісяця у термін не пізніше 15 числа наступного місяця і не залежить від наслідків господарчої діяльності орендаря.

Відповідно до 5.2.4 договору орендар своєчасно і в повному обсязі повинен сплачувати орендну плату за використання орендованого нерухомого майна.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове володіння та користування нерухоме майно відповідно до п. 1.2 договору, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.06.2015 року (а.с. 13).

З огляду на положення п. 3.2 та п. 5.2.4 договору, строк оплати за оренду нерухомого майна є таким, що настав.

Докази визнання договору оренди недійсним відповідачем не надано.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, аналогічних положень ч.1 та ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а у відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Жодних доказів на спростування доводів позивача щодо наявної заборгованості та її розміру відповідач не надав. З огляду на встановлені обставини, суд в оскаржуваному рішенні дійшов вірного висновку про стягнення заборгованості на користь позивача.

Щодо вимог позивача про визнання права власності колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне:

Згідно з ч.1 ст. 317, ч.1 та ч.2 ст. 319 Цивільного кодексу України власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Придбавши згідно договору купівлі-продажу №6 від 12.11.1999 року нерухоме майно, позивач, користуючись своїми правами власника, за власні кошти, без отримання на це належного дозволу здійснив переобладнання, зміну функціонального призначення, а також самочинне будівництво деяких будівель.

Згідно технічного паспорту, виготовленого ФОП ОСОБА_4 11.08.2015 року вже переобладнане нерухоме майно - будівлі та споруди, що знаходиться по вул. Матлахова, 2 в м. Дніпропетровську, мають наступні технічні характеристики: літ. - В-1 - будівля офісна, на першому поверсі поз. 1-3, загальна площа по першому поверху 20,2 м 2 , літ. підВ-1 - підвал поз.4, загальна площа по літ. підВ-1 22,5 м2 , літ. в3 - ганок, загальна площа по літ.В-1 - 42,7 м2 , літ.Д-2 - будівля офісна, на першому поверсі поз.1-11, загальна площа по першому поверху 79,2 м2 , на другому поверсі поз. 12-19, загальна площа по другому поверху 78,7 м , літ. Д1 - 2- прибудова, літ.д - ганок, загальна площа по літ Д-2 - 157,9 м2 , літ. З-1 - склад, поз. 1,2, літ.з - естакада, загальна площа по літ. З-1 - 718,3 м2 , літ. К-1 - прохідна, на першому поверсі поз. 1,2, загальна площа по першому поверху 13,2 м2 , літ. підК-1 - цокольний поверх, поз.3,4, загальна площа по цокольному поверху 9,8 м2 , літ. к-сходи, літ.к1 - ганок, загальна площа по літ.К-1 - 23,0 м2 , літ. Л-1- котельня, поз.1-8, літ. л - сходи, загальна площа по літ. Л-1 - 57,6 м2 , літ. М- склад, поз. 1-3, літ. до М-козирок, загальна площа по літ. М-587,6 м2 , літ. Н - склад, поз 1, літ. до Н - козирок, загальна площа по літ. Н-713,2 м2 , літ. О - навіс, літ. до О - козирок, літ. П-1 - гараж, поз. 1, до П-1 - козирок, загальна площа по літ. П-1 - 65,1 м2 , №1 - навіс, №16, 27-51, I-III - споруди (а.с. 49-79).

У відповідності до ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу або певним чином затвердженого проекту.

Виходячи з викладеного вбачається, що належна позивачу нерухомість по вул. Матлахова, 2 в м. Дніпропетровську є об'єктом самочинного будівництва.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради №3296 від 21.12.2000 року позивачу затверджено матеріали земельно - кадастрової інвентаризації та надано земельну ділянку площею 2, 3811 га за адресою: вул. Матлахова, 2 в м. Дніпропетровську у спільне постійне користування ЗАТ "Автомир" по фактичному розміщенню будівель автобази.

При цьому встановлено частку позивача у спільному землекористуванні 98,78% або 2,3511 га.(а.с. 19).

Вищевказане рішення виконкому Дніпропетровської міської ради, зареєстроване 17.01.2001 року у ОСОБА_3 земельному кадастрі м.Дніпропетровська, як правовстановлюючий документ на право користування земельною ділянкою під спірним об'єктом нерухомості, про що свідчить відповідна відмітка на рішенні (а.с.19).

Згідно зі ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно ч. 5 ст.376 Цивільного кодексу України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що позивач у даній справі є користувачем земельної ділянки, власником частини придбаних за договором купівлі-продажу споруд за адресою: вул. Матлахова,2 в м.Дніпропетровську, на підставі належно застосованих норм матеріального права, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення цієї частини заявлених вимог позивача.

При розгляді апеляційної скарги прокурор не довів, які ж інтереси Дніпропетровської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Дніпропетровській області порушив суд оскаржуваним рішенням.

Посилання апелянта на недоведення позивачем його права на землекористування земельною ділянкою по вул.Матлахова, 2 у м.Дніпропетровську, оскільки в порушення ст. 22 Земельного кодексу України, в редакції на час видання рішення виконавчого комітету №3296 від 21.12.2000 року, у позивача відсутній документ, що посвідчує встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а в порушення ст. 125 Земельного кодексу України, в редакції чинній на час винесення спірного рішення господарського суду у даній справі, відсутня державна реєстрація цього права, колегія суддів відхиляє враховуючи наступне:

Дійсно, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою за адресою вул. Матлахова,2 у м. Дніпропетровську у підприємства позивача відсутній.

Відомості щодо реєстрації права користування вказаною земельною ділянкою за ТОВ "ЗАТ "Автомир" в ОСОБА_3 земельному кадастрі містяться, про що зазначено на рішенні виконкому (а.с.19).

Земельним кодексом від 18.12.1990 року № 561-ХІІ, що діяв на момент надання позивачу земельної ділянки у користування, передбачався спосіб надання земельних ділянок в постійне користування шляхом ухвалення рішення органом місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України № 2768-ІП від 25 жовтня 2001 року (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27; № 35, ст.416; 2005р., №2, ст.25) громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року по справі № 1-17/2005 положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України № 2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Крім того, в матеріалах справи наявний юридичний висновок Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах" від 07.12.2007 року, згідно якого Дніпропетровське міське управління земельних ресурсів має підготувати позивачу ОСОБА_3 акт на право спільного постійного користування земельною ділянкою, наданою позивачу згідно рішення виконкому Дніпропетровської міської ради №3296 від 21.12.2000 року. Однак, як повідомляється у висновку, в установленому порядку форма такого акту не затверджена, тому документом, що підтверджує право ТОВ "ЗАТ "Автомир" на спільне постійне землекористування є належним чином завірена копія рішення виконкому Дніпропетровської міської ради №3296 від 21.12.2000 року (а.с.20).

Вищевикладене спростовує доводи апеляційної скарги по суті.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України).

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведеності їх переконливості.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного судового рішення щодо доведеності позивачем належними та допустимими доказами заявлених позовних вимог, вважає доводи апелянта необґрунтованими, що є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2015 року у справі № 904/8400/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Т.А. Верхогляд

Суддя: Л.М. Білецька

Суддя: Ю.Б. Парусніков

Підписано в повному обсязі 22.07.2016 року.