Ухвала суду № 59137466, 19.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"19" липня 2016 р. № К/800/40369/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства «Гарант Сервіс 2007» на постановуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015 у справі№804/4200/15 за позовомПриватного підприємства «Гарант Сервіс 2007»доВерхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 позовні вимоги Приватного підприємства «Гарант Сервіс 2007» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області №0000312203 від 25.02.2015 та №0000332203 від 25.02.2015.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015 у даній справі скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 29.01.2015 №69 податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Гарант Сервіс 2007» по взаємовідносинам з ТОВ «Біз-гард» за вересень 2014 року, за результатами якої складено акт №73/4-16-22-03/35341376 від 09.02.2015, яким зафіксовано порушення ПП «Гарант Сервіс 2007» вимог п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного завищення податкового кредиту на суму 68070,00 грн. за вересень 2014 року, в результаті чого донараховано податку на додану вартість у сумі 68070,00 грн. за вересень 2014 року.

На підставі наказу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 30.01.2015 №85 податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Гарант Сервіс 2007» по взаємовідносинам з ТОВ «Біз-гард» за жовтень 2014 року, за результатами якої складено акт №74/4-16-22-03/35341376 від 09.02.2015, яким зафіксовано порушення ПП «Гарант Сервіс 2007» п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до безпідставного завищення податкового кредиту на суму 69270,00 грн. за жовтень 2014 року, в результаті чого донараховано податку на додану вартість у сумі 69270,00 грн. за жовтень 2014 року.

На підставі акту №73/4-16-22-03/35341376 від 09.02.2015 Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000312203 від 25.02.2015, яким ПП «Гарант Сервіс 2007» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 102105 грн., в тому числі 68070 грн. за основним зобов'язанням та 34035 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

На підставі акту №74/4-16-22-03/35341376 від 09.02.2015 Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000332203 від 25.02.2015, яким ПП «Гарант Сервіс 2007» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 103905 грн., в тому числі 69270 грн. за основним зобов'язанням та 34635 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем і ТОВ «Біз-гард» є реальними та підтверджуються відповідною первинною документацією.

Відмовляючи в позові та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено факт реальності проведених господарських операцій з контрагентами.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Біз-гард» на підставі договору від 01.08.2014 №1916 по придбанню послуг з забезпечення на об'єкті Замовника (ПП «Гарант Сервіс 2007») внутрішнього громадського порядку, інструктажу своїх працівників про специфіку та умови несення служби, контролю всередині об'єктового режиму, забезпечення на об'єкті пропускного режиму. На виконання умов договору у вересні та жовтні 2014 року підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Вказаний договір був укладений на реалізацію укладених договорів охорони об'єктів з ТОВ «Славянський базар», ТОВ «Добробуд», ТОВ «Комо-Д», ВАТ «Юждизельмаш», ТОВ «Автосервісгрупп», ТОВ «Ева».

Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі та підтверджуються наданими до суду банківськими виписками за період з 09.10.2014 по 31.11.2014, а також договором №11 від 01.10.2014 про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Біз-гард» та ТОВ «Бізнестехресурс».

Суд першої інстанції, досліджуючи первинні документи, якими оформлені господарські операції позивача з ТОВ «Біз-гард», встановив, що ними підтверджено рух активів в процесі здійснення господарських операцій, зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю позивача. Господарські операції між ПП «Гарант Сервіс 2007» та ТОВ «Біз-гард» є реальними, направленими на настання правових наслідків, які обумовлені ними.

Апеляційний суд, приймаючи протилежне суду першої інстанції рішення виходив з того, що: «З наданих позивачем доказів не вбачається виконання послуг з охорони саме вказаним контрагентом - ТОВ «Біз-гард», відсутні докази можливості їх виконання вказаними підприємствами, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; осіб, відповідальних за здійснення господарської операції тощо. Не надано доказів які послуги були надані, у тому числі з урахуванням вимог договору. З акту наданих послуг та звітну не вбачається які послуги були надані, їх об'єм, місце та час їх надання тощо. Податковим органом встановлено, що контрагент позивача не має трудових ресурсів. Крім того, позивачем не надано пояснень та обґрунтувань щодо економічної доцільності долучати до виконання вищезазначених послуг (охорона об'єктів у м. Дніпропетровськ) контрагента з міста Києва, у тому числі враховуючи те, що це є основним видом діяльності позивача, також не надано доказів яким чином контрагент позивача який знаходиться у м. Києві виконував умови договору у Дніпропетровській та Запорізькій областях.».

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що норми Податкового кодексу України дозволяють платнику податку формувати витрати на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Разом з тим, згідно приписів пункту 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, у мотивувальній частині судового рішення, в силу вимог пункту 3 частини першої статті 163 КАС України, зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався. Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.

Проте, з судового рішення апеляційного суду не вбачається наведення обґрунтованих мотивів, виходячи з яких була надана інша правова оцінка, встановленим судом першої інстанції обставинам.

Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Адже оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення належних причин для цього.

В той же час, позивач, звертаючись з даним позовом до суду, стверджував про незаконність проведення перевірки податковим органом без дозволу Кабінету Міністрів України, наявність якого прямо передбачена Законом України від 28.12.2014 № 71 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи».

Однак вказана обставина судом апеляційної інстанції взагалі не досліджена, відповідно не надана оцінка твердженням та доводам позивача.

Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність його висновків в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини 4 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Гарант Сервіс 2007» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015 скасувати та направити справу на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош