Ухвала суду № 59137451, 20.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" липня 2016 р. м. Київ К/800/9618/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - Шендрика С.В.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у справі №826/13138/15 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - ФО-П ОСОБА_4.) звернувся в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ) в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2015 року №0002531701, №0002661701, №0002711701, №0002731701, податкову вимогу від 19 січня 2015 року №Ф-0002761701, рішення про застосування штрафних санкцій від 19 січня 2015 року №0002751701.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх рішення скасувати та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову невиїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено Акт від 28 листопада 2014 року №9743/26-51-17-01/НОМЕР_1 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 291.4 статті 291, підпункту 293 статті 293 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), а саме, перевищив граничний обсяг виручки (який дозволений III групі - 3 млн. грн.) за I півріччя 2013 року на суму 5 483 460,00 грн., що в результаті призвело до заниження єдиного податку з фізичних осіб на суму 822 519,00 грн.; пунктів 177.1, 177.2, 177.4, підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 ПК України, а саме, безпідставно занижено валовий дохід за III-IV квартал 2013 року на суму 25 442 506,64 грн., в результаті чого занижено суму чистого оподаткованого доходу за IV квартал 2013 року на суму 25 442 506,64 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у III-IV кварталі 2013 року на суму 2 627 551,93 грн.; пункту 187.1 статті 187 ПК України, а саме, занизив податок на додану вартість за період з 11 серпня 2013 року по 31 грудня 2013 року на суму 255 348,20 грн., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 4 110 369,92 грн.; частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не сплатив єдиний соціальний внесок у сумі 38 603,05 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2015 року №0002531701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 3 284 779,91 грн., у тому числі: 2 627 551,93 - основний платіж, 657 227,98 грн. - штрафні санкції; №0002661701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5 137 962,40 грн., у тому числі: 4 110 369,92 грн. - основний платіж, 1 027 592,48 грн. - штрафні санкції; №0002711701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з єдиного податку фізичних осіб на суму 1 028 148,72 грн., у тому числі: 822 519,00 грн. - основний платіж, 205 629,72 грн. - штрафні санкції; №0002731701, яким позивачу нараховано штрафну санкцію у сумі 510,00 грн.

Крім того, судами встановлено, що 19 січня 2015 року ДПІ винесено: вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002761701, якою позивачу нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 38 603,05 грн.; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску №0002751701, яким позивачу нараховано штрафну санкцію у розмірі 1930,15 грн.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що продаж нерухомого майна позивачем здійснено як фізичною особою, є підприємницькою діяльністю, оскільки має всі ознаки такої, в тому числі носить систематичний характер та має на меті отримання прибутку, а в свою чергу відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу пункту 44.1 статті 44 ПК України вказано, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'ємів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з частиною другою статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

За приписами статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини п'ятої статті 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

Статтею 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

У відповідності до статті 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин (стаття 51 Цивільного кодексу України).

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій, метою яких є продаж нерухомого майна, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.

При цьому, відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

За змістом статті 167 ПК України, ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Разом з тим, абзацом третім цієї статті встановлено, що платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Крім того, відповідно до пункту 291.4 статті 291 ПК України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на III групі платника єдиного податку не повинні перевищувати 3 млн. грн. обсягу доходів за 1 рік.

Пунктом 293.4 статті 293 ПК України визначено, що ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої і п'ятої груп у розмірі 15 відсотків до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1, 2, 3 і 5 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.

За приписами підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої - третьої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

Водночас, згідно з підпунктами 1, 2 пункту 180.1 статті 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Пунктом 181.1 статті 181 ПК України визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Судами встановлено, що позивач з 25 вересня 2008 року перебуває на податковому обліку у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві. До видів діяльності ФО-П ОСОБА_4 відносяться: 45.25.1 інші спеціалізовані будівельні роботи, 45.42.0 столярні та теслярські роботи, 45.43.0 покриття підлог та облицювання стін, 51.12.0 посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та хімічними речовинами, 70.11.0 організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна, 70.31.0 діяльність агентств нерухомості - є основною.

Протягом 2013 року позивачем було укладено 52 (п'ятдесят два) договори купівлі-продажу як квартир так і іншого нерухомого майна (автомобільних місць, нежитлових приміщень).

Всі об'єкти нерухомого майна були реалізовані на підставі наявних в матеріалах справи нотаріально завірених договорів купівлі-продажу квартир (чи нерухомого майна), де продавцем значиться ОСОБА_4, як фізична особа, якій зазначені квартири чи нерухоме майно належать на праві власності, що підтверджується відповідними свідоцтвами.

Така діяльність, на думку податкового органу, є підприємницькою та передбачає на меті отримання доходу саме підприємцем, а не фізичною особою. За таких обставин, фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про те, що у 2013 році ФО-П ОСОБА_4 отримано дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у розмірі 33 925 966,64 грн., що підпадає під визначення господарської діяльності та у розумінні пункту 177.2 статті 177 ПК України є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Аналізуючи вищенаведені норми з урахуванням викладених обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що судами не надано повної оцінки спірним правовідносинам.

За таких обставин, суд касаційної інстанції зазначає, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову закріплений нормами статті 7, частини четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (частини четверта, п'ята зазначеної статті).

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що для правильного вирішення даного спору необхідно дослідити в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа, встановити порядок отримання у власність позивачем нерухомого майна, наявності або відсутності в діяльності позивача усіх характерних ознак для підприємницької діяльності .

Зі змісту частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, належним чином перевірити доводи сторін, дати оцінку як вже приєднаним до справи доказам, так і новим доказам, що будуть виявлені в судовому розгляді справи, з дотриманням вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та зробити юридично правильний висновок щодо прав і обов'язків сторін.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у справі №826/13138/15 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: М.П. Зайцев

О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак