Ухвала суду № 59137391, 12.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"12" липня 2016 р. № К/800/10321/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Євромет» на постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016 у справі№820/12142/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Євромет»доЗахідної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській областіпровизнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2016 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Євромет» задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Західної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області №0000782211 від 11.12.2015.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016 у даній справі скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.01.2016 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 30.10.2015 по 09.11.2015 проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Торговий дім «Євромет» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт №525/20-33-22-03-18/87575023 від 16.11.2015 про порушення позивачем вимог ст. 1, п.2 ст.3, п.п.1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; пп.1.1 п.1, пп.1.2 п.1, п.2.16 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88; п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет у квітні 2015 року на загальну суму 332000 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000782211 від 11.12.2015, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 498000 грн., у т.ч. за основним платежем - 332000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 166000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції, вчинені між позивачем і ПОГ «Буденергоактив» Харківської обласної громадської організації «Союз інвалідів ЧАЕС та Афганістану» є реальними та підтверджуються відповідною первинною документацією.

Відмовляючи в позові та скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивач мав господарські відносини з ПОГ «Буденергоактив» Харківської обласної громадської організації «Союз інвалідів ЧАЕС та Афганістану» з поставки плит бетонних за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 95 на підставі договору поставки №01/02 від 01.02.2015 та з виконання робіт по демонтажу та підготовці монтажних робіт, монтажу металевих конструкцій за адресою: м. Харків, вул. Котлова, 95 та 101 на підставі договору підряду №01042015 від 01.04.2015.

На підтвердження реальності вказаної господарської операції позивачем надані товарно-транспортні накладні, видаткова накладна, акт виконаних робіт, акт прийому виконаних робіт, акт передачі матеріалів, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, довідка про договірну ціну, відомість ресурсів, розрахунок №1-1 та №1-2 прямих та загальновиробничих витрат, платіжні доручення.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що складські, офісні приміщення та цех, що знаходяться за адресою: місто Харків, вул. Котлова, 95 та 101, перебувають в оренді ТОВ «ТД «Євромет» на підставі договору оренди №О-3101, укладеного 31.01.2013 з ТОВ «Фортуна».

При цьому, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів та робіт, зазначив про недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірного контрагента, обумовлених вищенаведеними договорами, та які підлягали складенню під час їх виконання.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар чи роботи до складу податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд, розглядаючи даний спір про правомірність формування позивачем податкового кредиту, надав ретельну оцінку усім доказам та обставинам, з'ясував характер та зміст спірних операцій позивача з його контрагентом, дослідив договори укладені з останнім, а також усі укладені на їх реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції. Разом з тим, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилась та обставина, що у висновках акту перевірки підставою для порушення позивачем податкового законодавства зазначено не відсутність первинних документів, а те, що податкова звітність ТОВ «ТЕХАЛЬЯНС» (яке є одним із контрагентів ПОГ «БУДЕНЕРГОАКТИВ») не визнана податковою та неможливість проведення перевірки цього підприємства. В такому випадку, також необхідно було з'ясувати чи є поставлені товари та послуги ідентичними по ланцюгу постачання, тобто від ТОВ «ТЕХАЛЬЯНС» до ПОГ «Буденергоактив», та позивачу. Крім того, не з'ясовано питання правомірності (з точки зору податкового органу) формування витрат позивач за зазначеними операціями, а також декларування та сплата податкових зобов'язань ПОГ «Буденергоактив». З таких підстав, суд апеляційної інстанції прийшов до передчасного висновку, що дійсний рух активів між учасниками досліджуваних операцій не відбувся, а зв'язок між фактом придбання товарів/робіт з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності не простежується. Також суд апеляційної інстанції зазначив про порушення позивачем Правил охорони праці під час вантажно-розвантажувальних робіт, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19.01.2015 р. № 21, не дослідивши при цьому, чи відноситься Товариство до енергетичної чи вугільної галузі. До того ж, порушення цих Правил не може свідчити про відсутність фактичного виконання договору поставки товару та робіт.

Крім того, Вищий адміністративний суд України вважає рішення суду апеляційної інстанцій стосовно правомірності застосованого до позивача розміру штрафних санкцій передчасним та таким, що зроблене без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як встановлено судом першої інстанції, спірним податковим повідомленням-рішенням №0000782211 від 11.12.2015 до товариства застосовано штрафну санкцію у розмірі 50% від суми донарахованого зобов'язання зі сплати ПДВ, що склало 166000,00 грн.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині законності накладення на позивача штрафу у розмірі 50% від суми нарахованого зобов'язання, дійшов висновку, що такий розмір штрафу прямо пов'язаний з фактом повторності визначення контролюючим органом зобов'язань позивача зі сплати ПДВ протягом останніх 1095 днів. Відповідно, якщо відповідачем не було надано документів, підтверджуючих повторність визначення контролюючим органом зобов'язань позивачу зі сплати ПДВ протягом останніх 1095 днів, тому контролюючим органом безпідставно застосовано подвійний розмір санкції до позивача.

В той же час, суд апеляційної інстанції не навів жодних мотивів щодо правомірності застосування подвійного розміру санкції до позивача та обґрунтувань, виходячи з яких він прийняв рішення в цій частині. В судовому рішенні відсутні посилання на те, чи вважає суд спірне рішення в частині розміру штрафу законним, чи ні та з яких підстав, а отже судом апеляційної інстанції не вжито належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.

Фактично апеляційним судом надана інша юридична оцінка обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Адже оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення належних причин для цього.

Наведене дає підстави стверджувати про неповноту встановлення апеляційним судом всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що також вказує на не підтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Оскільки обґрунтованість судового рішення, регламентована ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачає ухвалення судом рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, тому суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження суду апеляційної інстанції, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків апеляційного суду в цій частині спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що входять до предмета доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини щодо правомірності застосування подвійного розміру штрафу до позивача, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Євромет» задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського апеляційного адміністративного суду.

3. Ухвала суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош