ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2016 р. м. Чернівці Справа № 824/360/16-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дембіцького П.Д., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Герцаївського районного суду Чернівецької області, третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області про визнання незаконним та скасування наказу,-
В С Т А Н О В И В:
В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 просить суд (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог): визнати незаконним та скасувати наказ від 25 травня 2016 року № 8-к керівника апарату Герцаївського районного суду Чернівецької області ОСОБА_1; поновити на роботі на посаді секретаря судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області з 26.05.2016 року; зобов'язати Герцаївський районного суд Чернівецької області надати належну щорічну основну відпустку з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення згідно заяви від 17.05.2016 року; зобов'язати відповідача видати наказ та зробити відповідні записи до трудової книжки про звільнення з урахуванням вимог ст. 3 Закону України "Про відпустки"; визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви про надання відпустки від 17.05.2016 року та щодо ненадання відпустки згідно вказаної заяви.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 07.11.2014 року він працював на посадах судового розпорядника та секретаря судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області. 25.05.2016 року позивача було звільнено з посади секретаря судових засідань на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із перебуванням на тимчасовій посаді та достроковим виходом на роботу основного працівника з відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
13.05.2016 року позивач дізнався про те, що 25.05.2016 року його буде звільнено, оскільки 26.05.2016 року виходить із декретної відпустки основний працівник. У зв'язку із вказаним позивач повідомив керівництво суду про бажання скористатись правом на відпустку, що надається за бажанням працівника у разі його звільнення.
На думку позивача, керівництву апарату суду слід було прийняти рішення про надання невикористаної відпустки з наступним звільненням та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення з продовженням чинності строкового трудового договору до закінчення відпустки.
Проте, керівництвом апарату суду в усній формі повідомлено позивача про те, що відпустку йому не нададуть. Така відповідь мотивована тим, що такі дії можуть привести до ситуації коли на одній посаді будуть одночасно рахуватись двоє працівників, а також тим, що виникне необхідність надання позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу, однак у ТУ ДСА в Чернівецькій області наявні проблеми з фінансуванням.
17.05.2016 року позивач надіслав на адресу відповідача заяву про відпустку, згідно поштового відправлення, що отримане відповідачем 19.05.2016 року, однак заяву позивача зареєстровано не було та до 25.05.2016 року заяву позивача про надання йому відпустки та матеріальної допомоги розглянуто не було.
25.05.2016 року позивача було звільнено з займаної посади.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити. Також позивач надав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи приписи ст. 122 КАС України, суд вважає, що подання особами, які беруть участь у справі клопотання про розгляду справи без їхньої участі не є перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами у порядку письмового провадження.
Відповідач 19.07.2016 року у судове засідання не з'явився, натомість надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача, просив відмовити у задоволенні позовних вимог та врахувати заперечення подані на позов.
Не погоджуючись із позовними вимогами у письмових запереченнях відповідач зазначив, що 07.11.2014 року позивач був призначений на посаду судового розпорядника Герцаївського районного суду Чернівецької області за безстроковим трудовим договором, як такий, що успішно пройшов конкурсний відбір та спеціальну перевірку.
У зв'язку із наявністю в суді тимчасової вакантної посади секретаря судових засідань на період перебування основного працівника - ОСОБА_2, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, позивач виявив бажання пройти стажування на зазначеній вакантній посаді з метою подальшого її зайняття. За результатами успішного проходження стажування, позивач був переведений на вищевказану тимчасово вакантну посаду.
Отже, на думку відповідача, між ним та позивачем було укладено строковий трудовий договір. Вказаний договір є строковим, строк дії якого визначено за згодою сторін і прямо пов'язаний із однією із подій - закінченням або достроковим припиненням відпустки основного працівника та його виходом на роботу.
11.05.2016 року ОСОБА_2 повідомила про бажання припинити відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку та повідомила про свій вихід на службу 26.05.2016 року. На наступний день позивача в усній формі було повідомлено про намір ОСОБА_2 вийти на роботу з 26.05.2016 року, у зв'язку з чим він буде звільнений з роботи 25.05.2016 року.
В подальшому 17.05.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання невикористаної частини основної щорічної відпустки за період з 07.11.2015 року по 25.05.2016 року з 23.05.2016 року, з подальшим звільненням в останній день відпустки. 19.05.2016 року на адресу відповідача надійшов цінний лист з повідомленням про вручення та описом вкладення, в якому містилась заява від 17.05.2016 року про надання відпустки. Однак, на думку відповідача, для надання такої відпустки були відсутні правові підстави, про що повідомлено позивача в усній формі.
25.05.2016 року позивача було звільнено з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, ст. 85 Закону України "Про державну службу". При звільнені позивачу було виплачено грошову компенсацію за 20 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 07.11.2014 року по день звільнення.
Відповідач зазначає, що зважаючи на те, що позивач працював за строковим трудовим договором на період перебування основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, за якою зберігається місце роботи та посада. Він був звільнений в останній робочий день, що передував дню виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця з відпустки ОСОБА_2
Посилання позивача на Закон України "Про відпустки" як на підставу своїх позовних вимог, на думку відповідача, є хибним оскільки зазначений закон є загальним, а Закон України "Про державну службу" - спеціальним.
Окрім того, відповідач зазначає, що недопустимим є твердження позивача про те, що він підлягає поновленню на посаді секретаря судових засідань з 26.05.2016 року, оскільки це суперечить ст. 85 Закону України "Про державну службу". Такі дії призведуть до ситуації, коли відносно однієї посади будуть діяти два трудових договори, що є порушенням прав основного працівника ОСОБА_2, яка на даний час працює на посаді.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернівецькій області 19.07.2016 року у судове засідання не з'явився, натомість надав суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника. Проти позовних вимог заперечував. Зазначив, що оскільки посада секретаря судового засідання віднесена до групи 8 оплати праці, у даних спірних правовідносинах слід керуватись спеціальним законом - Законом України "Про державну службу".
Розглянувши матеріали адміністративної справи, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, судом встановлено наступне.
07.11.2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою призначити його на посаду судового розпорядника Герцаївського районного суду Чернівецького області, як такого що успішно пройшов конкурсний відбір та спеціальну перевірку з 07.11.2014 року. (а.с. 59).
Наказом керівника апарату Герцаївського районного суду від 17.11.2014 року №20-к ОСОБА_1 призначено на посаду судового розпорядника Герцаївського районного суду Чернівецької області з 07.11.2014 року, як такого що успішного пройшов конкурсний відбір та спеціальну перевірку з посадовим окладом відповідно до штатного розпису (а.с. 60), про що зроблено запису у трудову книжку позивача АО№132456. (а.с. 5).
07.11.2014 року позивач прийняв присягу державного службовця та ознайомився із загальними правилами поведінки державного службовця. (а.с. 61-62).
Наказом в.о. голови Герцаївського районного суду від 20.03.2014 року №09-в секретарю судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області ОСОБА_2 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 20.03.2014 року по 23.01.2017 року. (а.с. 22).
12.11.2014 року позивач звернувся із заявою до заступника керівника апарату суду у якій просив допустити його до стажування на посаді секретаря судових засідань з метою подальшого зайняття цієї посади з 12 листопада 2014 року. (а.с.69).
Наказом керівника апарату Герцаївського районного суду від 12.11.2014 року №21-к, на підставі заяви ОСОБА_1, його допущено до стажування на посаді секретаря судових засідань з метою подальшого зайняття цієї посади терміном на 20 календарних днів з 12.11.2014 року по 01.12.2014 року. (а.с.70).
Наказом керівника апарату Герцаївського районного суду від 02.12.2014 року №22-к, на підставі заяви позивача, його переведено на тимчасову вакантну посаду секретаря судових засідань з 01.12.2014 року, за згодою сторін, як такого, що успішно пройшов стажування з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. (а.с. 74).
02.12.2014 року до трудової книжки позивача внесено запис про те, що позивач переведений з займаної посади на вакантну посаду секретаря судових засідань цього ж суду на період знаходження основного працівника у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, з 02 грудня 2014 року за його згодою. (а.с.5).
Наказом керівника апарату Герцаївського районного суду від 11.05.2016 року №7-к "Про вихід на роботу ОСОБА_2", на підставі заяви ОСОБА_2, секретаря судових засідань Герцаївського районного суду ОСОБА_2 вважати такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків з 26.05.2016 року у зв'язку із перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за її бажанням. (а.с. 24).
17.05.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки (усі належні згідно закону невикористані дні щорічної основної відпустки) починаючи з 23.05.2016 року та надати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу. (а.с. 4).
Вказану заяву відповідач отримав 19.05.2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 8).
Наказом керівника апарату Герцаївського районного суду Чернівецької області від 25.05.2016 року №8-к "Про звільнення ОСОБА_1", секретаря судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області, ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 25.05.2016 року у зв'язку із достроковим виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 (а.с. 6).
Судом з метою з'ясування обставин справи, було зобов'язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог. З урахуванням матеріалів справи, розгляд справи відкладався за клопотанням сторін у зв'язку з необхідністю надання доказів щодо підтвердження обставин правомірності прийняття спірного рішення.
Оскільки позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. ч. 4,5 ст. 11 КАС України зобов'язував позивача, відповідача надати суду письмові докази, які б вказували на підстави прийняття спірного рішення та інші документи, які мали значення для розгляду справи.
Частиною 1 ст. 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Водночас, судом у порядку п. 4-5 ст. 11, ст. ст.69, 71 КАС України витребувано у позивача матеріали, які стали підставою звільнення позивача з займаної посади а також досліджено накази голови Герцаївського районного суду "Про надання відпустки ОСОБА_1" від 25.06.2016 року №27-в, від 28.12.2015 року №74-в, від 23.02.2016 року №10-в. (а.с. 25-27).
З урахуванням дослідження письмових доказів встановлено, що відповідно до наказу керівника апарату Герцаївського районного суду від 17.11.2014 року №20-к, ОСОБА_1 призначено на посаду судового розпорядника Герцаївського районного суду Чернівецької області з 07.11.2014 року. 07.11.2014 року позивач прийняв присягу державного службовця.
Із змісту наказу керівника апарату Герцаївського районного суду Чернівецької області від 02.12.2014 року №22-к видно, що ОСОБА_1 переведено на тимчасову вакантну посаду секретаря судових засідань з 01.12.2014 року, за згодою сторін. Вказані обставини не заперечувались в судовому засіданні.
Згідно наказу керівника апарату Герцаївського районного суду від 11.05.2016 року №7-к "Про вихід на роботу ОСОБА_2" вбачається, що секретар судового засідання ОСОБА_2, 11 травня 2016 року звернулась із заявою про допуск її до виконання обов'язків секретаря судових засідань Герцаївського районного суду. На вказану заяву ОСОБА_2 видано вказаний наказ, у якому зазначено, зокрема: вважати такою, що приступила до виконання своїх службових обов'язків з 26.05.2016 року у зв'язку із перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за її бажанням.
Крім того, з матеріалів справи видно, що позивач 17.05.2016 року на адресу Герцаївського районного суду Чернівецької області поштою направив заяву про надання йому відпустки, у якій зазначив надати (усі належні згідно закону невикористані дні щорічної основної відпустки) починаючи з 23.05.2016 року та надати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу, яку відповідачем отримано 19.05.2016 року, що не заперечувалось сторонами та підтверджено матеріалами справи. (а.с. 105-107).
З матеріалів справи та із заяви позивача 17.05.2016 року видно, що вказана заява не зареєстрована, не розглянута, рішення про надання відпустки та виплату грошової допомоги не прийнято, відповідь позивачу не надано. (а.с. 105).
Із змісту наказу керівника апарату Герцаївського районного суду Чернівецької області від 25.05.2016 року №8-к "Про звільнення ОСОБА_1" видно, що секретаря судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 25.05.2016 року у зв'язку із достроковим виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 Вказаним наказом ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, за 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 25 травня 2016 року, а всього за 20 днів.
Позивач, у ході судового розгляду справи зазначив та не заперечував, що його було переведено на тимчасову вакантну посаду секретаря судових засідань з 01.12.2014 року, за згодою сторін на період відпустки ОСОБА_2 по догляду за дитиною.
Крім того, позивач зазначив, що 13 травня 2016 року йому стало відомо, що його буде звільнено, оскільки видано наказ про те, що ОСОБА_2 приступає до виконання своїх службових обов'язків з 26.05.2016 року у зв'язку із перериванням відпустки.
У зв'язку з цим, 13 травня 2016 року на адресу суду подав заяву про надання йому невикористаних днів відпустки. Однак, вказану заяву до розгляду не прийняли, не розглянули. Оскільки відповідач відмовив у наданні відпустки, він, ОСОБА_1 вдруге 17.05.2016 року на адресу Герцаївського районного суду Чернівецької області поштою направив заяву про надання йому відпустки, у якій зазначив про необхідність надати йому (усі належні згідно закону невикористані дні щорічної основної відпустки) починаючи з 23.05.2016 року та надати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Вказану заяву відповідач отримав 19.05.2016 року. Однак відповідач вказану заяву не зареєстрував, не розглянув, рішення про надання відпустки та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, не прийняв.
Тобто, відповідач без законних на то підстав не розглянув заяву про надання відпустки, відпустку не надав на яку він мав право згідно закону, а 25.05.2016 року видав Наказ № 8-к "Про звільнення ОСОБА_1", секретаря судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області ОСОБА_1 з займаної посади 25.05.2016 року у зв'язку із достроковим виходом на роботу основного працівника ОСОБА_2 Вказаним наказом йому ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, за 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 25 травня 2016 року.
З урахуванням зазначених обставин вважає дії відповідача протиправними та такими, які не відповідають вимогам закону, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, досліджуючи правомірність дій посадових осіб відповідача, а також правомірність зазначених вище наказів та дій відповідача, суд враховує наступне.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Відповідно до ст. 85 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі-Закон № 889-VIII) у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку. Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов'язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону).
Статтею 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Як встановлено судом, та не заперечувалось позивачем у судовому засіданні, останнього за його згодою було переведено на вакантну посаду секретаря судових засідань на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_2, тобто фактично укладено строковий трудовий договір.
Крім того, судом встановлено та не заперечувалось позивачем у судовому засіданні призначеному на 19.07.2016 року, що йому ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, за 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 25 травня 2016 року.
Оцінюючи в сукупності наведені норми, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача визнати незаконним та скасувати наказ від 25 травня 2016 року № 8-к керівника апарату Герцаївського районного суду Чернівецької області про звільнення ОСОБА_1; поновити його на роботі на посаді секретаря судових засідань Герцаївського районного суду Чернівецької області з 26.05.2016 року, зобов'язати Герцаївський районного суд Чернівецької області надати йому належну щорічну основну відпустку з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення згідно заяви від 17.05.2016 року та зобов'язати відповідача видати наказ та зробити відповідні записи до трудової книжки про звільнення з урахуванням вимог ст. 3 Закону України "Про відпустки" задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача від 17.05.2016 року, ненадання відпустки, виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, (виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати), суд зазначає наступне.
Заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, судом встановлено наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд зобов'язаний перевірити дотримання вказаних критеріїв суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.
Закон України "Про відпустки" (Далі Закон № 504/96 від 15.11.1996 року) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 1 Закону № 504/96 визначено, що державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Згідно статті 2 Закону № 504/96 вбачається, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;
Статтею 3 Закону № 504/96 визначено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Статтею 4 Закону № 504/96 встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка.
У статті 5 Закону № 504/96 визначено, що тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях.
Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Згідно статті 75 КЗпП України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.
Крім того, суд зазначає, що органи державної влади фінансуються за рахунок бюджетних коштів в межах, визначених Бюджетним кодексом України та Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік. У зв'язку з цим умови оплати праці та виплата допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу державним службовцям регулюються нормами Закону України "Про державну службу" та постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. N 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів".
Статтею 35 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року N 3723-XII визначено, що державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Статтею 57 Закону України "Про державну службу" (Далі Закон № 889-VIII від 10.12.2015 року) передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року N 268 "Про впорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (далі - постанова) керівникам органів виконавчої влади надано право у межах установленого фонду оплати праці надавати працівникам допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.
Також відповідно до підпункту 3 пункту 2 вищезазначеної постанови право надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника, надано керівникам органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів у межах установленого фонду оплати праці.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, письмовими доказами, що позивач з 07.11.2014 року працює судовим розпорядником, а з грудня 2014 року секретарем судових засідань на тимчасовій вакантній посаді Герцаївського районного суду Чернівецького області. З урахуванням періоду роботи, позивач станом на 13 травня 2016 року мав право на отримання 3 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, 17 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.
У період із 13.05.2016 року по 15.05.2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому невикористаних днів відпустки, проте відповідач заяву не прийняв та відмовив у наданні відпустки.
17.05.2016 року позивач вдруге звернувся до відповідача із заявою про надання йому належних згідно Закону невикористаних днів щорічної основної відпустки починаючи з 23.05.2016 року та виплати матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Відповідач, 19.05.2016 року отримавши вказану заяву, всупереч вимогам Законів вказану заяву не зареєстрував, не розглянув, відпустку не надав та не вирішив питання про виплату матеріальної.
Згідно частини 1 статті 7 Закону України "Про звернення громадян" звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
У частині 1 статті 15 Закону України "Про звернення громадян" вказано, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти
Статтею 19 цього Закону «Про звернення громадян» передбачено, що обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.
Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.
З урахуванням дослідження матеріалів справи, письмових доказів, судом встановлено, що відповідачем не зареєстровано, не розглянуто заяву позивача ОСОБА_1 від 17 травня 2016 року про надання йому 3 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року, не надано відповіді про причин ненадання відпустки, а також не прийнято рішення про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення (грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати).
На підставі зазначеного, суд приходить до висновку щодо визнання протиправними дій відповідача, оскільки останній не розглянув заяву позивача від 17 травня 2016 року щодо надання позивачу 3 днів невикористаної щорічної відпустки за 2015 року, 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року, не прийнято рішення про виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, не надано вмотивованої відповіді позивачу про причини ненадання відпустки та відповідної виплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із змісту вказаних норм вбачається, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ч. 2 ст. 162 КАС України. При цьому адміністративний суд може застосувати інший спосіб захисту права, який би гарантував захист прав, свобод та інтересів осіб. Критерієм обрання способу захисту порушеного права є те, що він з урахуванням особливостей спірних відносин повинен бути спрямований на реальне відновлення порушених прав позивача.
Враховуючи вищенаведене, суд з метою захисту порушеного права позивача зобов'язує відповідача - повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.05.2016 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Відповідач не надав суду належних доказів про правомірність своїх дій пов'язаних із розглядом заяви позивача від 19.05.2016 року.
Згідно статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином виходячи із змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу вимог Законів, нормативно правових актів, письмових доказів, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
На підставі наведеного, керуючись статтями 11, 70, 71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягала у не розгляді належним чином заяви ОСОБА_1 від 17.05.2016 року щодо надання позивачу 3 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, 17 днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.
3. Визнати протиправною бездіяльність відповідача у не наданні ОСОБА_1 згідно його заяви від 17.05.2016 року 3 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2014 року по 06 листопада 2015 року, 17 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 07 листопада 2015 року по 17 травня 2016 року та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення.
4. Зобов'язати відповідача - Герцаївський районний суд Чернівецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.05.2016 року та прийняти рішення щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, як передбачено Законом України "Про державну службу", який діяв на момент виникнення правовідносин.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Порядок оскарження визначено ст.ст. 185-186 КАС України.
Порядок набрання судовим рішенням визначено ст. 254 КАС України.
Суддя П.Д. Дембіцький
Судове рішення № 59137227, Чернівецький окружний адміністративний суд було прийнято 22.07.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 824/360/16-а. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: