Ухвала суду № 59136870, 20.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 року м. Київ К/9991/65222/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Ємельянової В.І.,

Кобилянського М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року в справі за його позовом до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про визнання дій та бездіяльності неправомірними, стягнення матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

У червні 2012 року ОСОБА_4 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, що судовими рішеннями від 07 квітня 2011 року та від 04 жовтня 2011 року скасовано постанови державних виконавців підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області про закінчення виконавчих проваджень (ВП №22435054, ВП №22435123, ВП №26529703). Проте відповідач у порушення вимог статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» не відновив виконавчі провадження, чим порушив його права на своєчасне виконання виконавчих документів та виплату коштів.

Також зазначав, що державним виконавцем, у порушення положень Закону України «Про виконавче провадження» не здійснювалася перевірка виконання Шевченківським відділом соціального захисту населення департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (боржником) постанов про накладення штрафів, винесених відповідачем у зв'язку із невиконанням в добровільному порядку судових рішень.

Внаслідок неправомірних дій (бездіяльності) відповідача було завдано збитки (упущену вигоду) на суму 10 599,80 грн. та моральну шкоду.

Просив визнати неправомірними дії підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області щодо не поновлення виконавчих проваджень №22435054, №22435123, №26529703 у встановлений статтею 51 Закону України «Про виконавче впровадження» строк та щодо не перевірки фактичної сплати штрафних санкцій, застосованих до боржника по виконавчих провадженнях №22435054, №22435123, №26529703, а дії державного виконавця такими, що не відповідають вимогам статті 89 Закону України «Про виконавче провадження»; визнати бездіяльність, безконтрольність, зволікання, винесення протиправних постанов про закінчення виконавчих проваджень, не поновлення у встановлений статтею 51 Закону України «Про виконавче впровадження» строк виконавчих проваджень №22435054, №22435123, №26529703 підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області щодо виконання виконавчих листів №2а-11019 від 25 жовтня 2010року та №2-а11516/09 від 22 жовтня 2010 року, виданих Полтавським окружним адміністративними судом, внаслідок чого стягувачу було завдано збитки (матеріальну шкоду) в сумі 10 599,80 грн. та моральну шкоду в сумі 5 000 грн.; стягнути збитки (матеріальну шкоду) в сумі 10 599,80 грн. та відшкодувати моральну шкоду.

Протокольною ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року здійснено заміну неналежного відповідача (підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області) на належного (управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року, позов задоволено частково: визнано протиправними дії управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області щодо не відновлення виконавчих проваджень №22435123, №22435054, №26529703 з примусового виконання виконавчого листа № 2а-11516/09, виданого 22 жовтня 2010 року Полтавським окружним адміністративним судом, та виконавчого листа №2а-11019, виданого 25 жовтня 2010 року Полтавським окружним адміністративним судом. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив суд скасувати судові рішення та ухвалити нове. Посилався на те, що неправомірно відмовлено у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди, а також апеляційний суд не звернув увагу на вимогу апеляційної скарги щодо відмови судом першої інстанції у поновленні строку звернення до суду.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач допустив протиправні дії щодо не відновлення виконавчих проваджень незважаючи на судові рішення про скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень. Позивач не є учасником виконавчого провадження щодо накладення штрафу на відділ виконавчої служби, а тому не може оскаржувати такі дії чи бездіяльність. Не доведено належними доказами завдання відповідачем збитків (матеріальної шкоди), а також моральної шкоди.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів передбачено статтями 32, 56, 62, 152 Конституції України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 частити третьої статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на перенесені впродовж трьох років душевні і моральні страждання, нервові стреси та погіршення самопочуття у зв'язку з бездіяльністю працівників державної виконавчої служби, що підтверджується медичними довідками.

Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачем не доведено факт заподіяння такої шкоди рішеннями, діями або бездіяльністю посадових чи службових осіб органу державної виконавчої служби при здійсненні повноважень; спричинення душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вжиття додаткових зусиль для організації свого життя.

У обґрунтування касаційної скарги позивач також зазначав, що в апеляційній скарзі на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року він заявляв про необґрунтовану відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду за період з червня 2009 року по 15 грудня 2011 року, проте зазначені доводи не були розглянуті судом апеляційної інстанції, що є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування судових рішень.

Дане посилання не є підставою для скасування судових рішень оскільки позовні вимоги за період з червня 2009 року по 15 грудня 2011 року були розглянуті судом першої інстанції з ухваленням судового рішення по суті вимог в цій частині.

Судові рішення в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для їх скасування та ухвалення нового рішення в цій частині не вбачається.

Позивач також зазначав, що внаслідок неправомірних дій відповідача щодо не відновлення виконавчих проваджень йому завдано збитки у вигляді неодержання грошових коштів відповідно до судових рішень, що перебували на примусовому виконанні в органі державної виконавчої службу, на які він планував навчати доньку та які за змістом статті 22 Цивільного кодексу України є збитками (упущеною вигодою).

У відповідності до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02 грудня 2014 року у справі №21-530а14.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.

За правилами частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин розглядають в порядку цивільного судочинства.

Позовні вимоги про стягнення збитків (матеріальної шкоди) в сумі 10 599,80 грн. належить Начало формы

Конец формы

розглядати за правилами цивільного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для закриття провадження в адміністративній справі в цій частині.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2012 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди скасувати, а провадження у адміністративній справі в цій частині закрити.

У решті судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Судді: