Ухвала суду № 59136855, 20.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 року м. Київ К/800/3837/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Терземана Д.В.,

представника відповідача: Демченка С.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року

у справі № 826/17629/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МТІ»

до Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «МТІ» (далі - ТОВ «МТІ», Товариство) звернулось в суд з позовом до Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - МГУ ДФС), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 липня 2015 року № 0001164202 та № 0001174203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 липня 2015 року № 0001164202 та № 0001174203.

У касаційній скарзі МГУ ДФС просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, що беруть участь у справі, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з ТОВ «Київ Прайм-Логістик» за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 01 липня 2015 року № 29/28-10/42-30/13669756 (далі - акт), згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 24 462 219, 00 грн.;

- підпунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 25 260 894, 00 грн.,

Свої висновки податковий орган обґрунтував тим, що позивачем не підтверджено реальності господарських операцій з ТОВ «Київ Прайм-Логістик», оскільки, по-перше, вказане товариство створене з метою прикриття незаконної діяльності та пособництва в ухиленні від сплати податків підприємствам реального діючого сектору економіки; по-друге, керівник та засновник вказаного суб'єкта господарювання заперечує свою причетність до фінансово-господарської діяльності, по-третє, до перевірки позивачем не надано товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості товарів; по-четверте, у вказаного товариства відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної господарської діяльності; по-п'яте, згідно автоматизованих інформаційних систем у ТОВ «МТІ» та ТОВ «Київ Прайм-Логістик» наявна розбіжність з податкового кредиту.

На підставі вищевказаного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 липня 2015 року:

- № 0001164202, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 30 577 773, 75 грн.;

- № 0001174203, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 31 576 117,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що фактичне здійснення господарських операцій та пов'язаність наданих послуг з господарською діяльністю підтверджується документально, що свідчить про правомірність сформованих даних податкового обліку позивача по господарських операціях з ТОВ «Київ Прайм-Логістик». При цьому суди попередніх інстанцій встановили, що пояснення директора вищевказаного контрагента позивача щодо непричетності до діяльності останнього спростовуються наданими під час судового розгляду доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 ПК України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Київ Прайм-Логістик» укладено договір купівлі-продажу товару.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з поставки товарів позивачем надано копії видаткових та податкових накладних, листів, банківських виписок, довіреностей, вантажно-митних декларацій про поставку товарів TOB «Київ Прайм-Логістик», а також докази використання придбаних товарів у господарській діяльності Товариства.

Згідно з наявними у матеріалах справи листами, TOB «Київ Прайм-Логістик» повідомило позивача про реалізацію товарів та документальне підтвердження операцій видатковими та податковими накладними. Контрагент позивача також зазначив, що реалізований TOB «МТІ» товар придбано за кордоном відповідно до укладених з компанією VITAL BUSINESS INC. контрактів.

Крім того, позивачем надано витяг з журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ TOB «МТІ», який підтверджує реєстрацію відповідних довіреностей на отримання ТМЦ, виданих ОСОБА_5 (бригадиру відділу прийому товару Дивізіону логістики ТОВ «МТІ»), який безпосередньо отримував товар, придбаний у TOB «Київ Прайм-Логістик», про що наявні відповідні відмітки у видаткових накладних, складених між позивачем та TOB «Київ Прайм-Логістик».

Допитаний у суді першої інстанції в якості свідка ОСОБА_5 (бригадир відділу прийому товару Дивізіону логістики ТОВ «МТІ»), підтвердив факт отримання товару від TOB «Київ Прайм-Логістик» та, оглянувши у видаткових накладних свій підпис, підтвердив його справжність.

Крім того, у матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява директора TOB «Київ Прайм-Логістик» ОСОБА_6, який підтвердив провадження фінансово-господарської діяльності TOB «Київ Прайм-Логістик».

Також на адресу суду першої інстанції надійшли письмові пояснення ОСОБА_6, де він зазначив, що був засновником та директором TOB «Київ Прайм-Логістик», відкривав та закривав банківські рахунки, подавав звітність, виконував дії, що пов'язані з діяльністю підприємства, укладав угоди, підписував фінансово-господарські документи, в тому числі і з ТОВ «МТІ». У вказаних поясненнях ОСОБА_6 підтвердив також свою нотаріально посвідчену заяву.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотримання статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли юридично правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно із процесуальними нормами суд має оцінити належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, зокрема, провести всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Попередні судові інстанції із дотриманням наведених процесуальних вимог обґрунтовано оцінили посилання відповідача на пояснення, надані директором TOB «Київ Прайм-Логістик» в межах кримінальної справи за фактом ухилення від сплати податків про непричетність до діяльності підприємства, як такі, що не свідчать про факт не підписання від імені TOB «Київ Прайм-Логістик» первинних документів, адже вказане спростовано наявними у матеріалах справи доказами, зокрема нотаріально посвідченою заявою та письмовими поясненнями, надісланими безпосередньо до суду першої інстанції.

Вказуючи на відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів, як на обставини, що свідчать про безпідставне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат, податковий орган не звернув уваги на те, що, податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну та сертифікат як обов'язкові первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції з поставки товару, а сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів, за наявності доказів, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій та використання таких операцій у власній господарській діяльності, не свідчить про допущення порушення вимог податкового законодавства.

Доводи відповідача про відсутність у спірного постачальника задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цього постачальника; ці доводи є оцінкою контрагента, за дії та поведінку якого позивач не може нести відповідальність. Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірним постачальником наявними у нього силами та засобами з урахуванням видів та обсягів поставлених товарів.

Таким чином, висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак