Ухвала суду № 59136552, 19.07.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 148/266/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Робак С.О.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

19 липня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Білоуса О.В. Совгири Д. І. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Лівандовської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся до Тульчинського районного суду Вінницької області з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та за обставин викладених в ній просив суд задовольнити її, а постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2016 року - скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2016 року - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін виходячи з наступного.

Як встановлено та підтверджено судом першої інстанції, ОСОБА_4 є інвалідом ІІІ групи загального захворювання, що підтверджується копією довідки МСЕК Сер. АС 018282.

ОСОБА_4 перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області та пенсія по інвалідності йому була призначена відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Позивач працює на посаді голови Немирівського районного суду Вінницької області та є державним службовцем, що підтверджується посвідченням голови суду №МЗ-13802 та копією трудової книжки НОМЕР_1.

З 01.04.2015 управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області не виплачує позивачу пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання, посилаючись на Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII, яким внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

07.12.2015 позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області з проханням поновити виплату пенсії, однак листом відповідача від 09.12.15 №3453/13-13/02/1 йому було відмовлено у поновлені виплати пенсії.

Відповідач вважає, що оскільки позивач працює на посаді, яка дає право призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених Закону України "Про судоустрій і статус суддів", то в період з 01.04.2015 по 31.12.2015 пенсія, призначена згідно до Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", не повинна виплачуватись.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", у зв'язку з чим передбачені ч. 1ст. 47 Закону №1058 підстави для припинення виплати пенсії позивачу, призначеної відповідно до цього Закону, відпали, а тому з 01.06.2015 перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно абзацу 2 ч.1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"(у редакції чинній з 01.04.2015 ), тимчасово, у період з 01.04.2015 по 31.12.2015: у період роботи особи (крім інвалідів І та П груп, інвалідів війни Ш групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених Законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Станом на 01.04.2015 посада, на якій працює позивач, дійсно давала право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", в зв'язку з чим відповідачем правомірно не виплачувалась пенсія позивачу.

Разом з тим, відповідно до п. 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (далі Закон № 213) у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійною забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в п.5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону №213, Закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015 не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону України "Про державну службу" щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.

Крім того, при вирішенні справи колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 визнано неконституційними положення:

- ч.3 статті 141 Закону "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII;

- абзц. 1,2,3,4 та першого, другого речень абзацу шостого ч.5 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII;

- п. 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень законів України, визнаних неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Отже, з 01 червня 2015 року особам, які підпадають під дію Закону України "Про державну службу" пенсія призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, з 01.06.2015 посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії в порядку та на умовах, передбачених Закону України "Про державну службу", у зв'язку з чим передбачені ч. 1 ст. 47 Закону №1058 підстави для припинення виплати пенсії позивачу, призначеної відповідно до цього Закону, відпали, а тому з 01.06.2015 перешкоди для виплати позивачу вказаної пенсії відсутні.

З огляду на вказане, суд вважає, що з 01.06.2015 виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону № 1058, підлягає відновленню у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення "Кечко проти України" від 08.11.2005 якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Крім того, згідно ч.2 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За загальним правилом установленим ч.1 ст. 58 Конституції України, закони та інші правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ч.1 ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Відповідно до п.1 ч.1ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.

Частиною 2 ст.30 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування і після припинення роботи.

Статтею 36 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів, яке здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомоги, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.

Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяти забезпеченню прав інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 21 липня 2016 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Білоус О.В. Совгира Д. І.