Постанова № 59136316, 20.07.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 липня 2016 рокусправа № 804/15257/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гімона М.М.

суддів: Чумака С. Ю. Юрко І.В.

за участю секретаря судового засідання: Федосєєвій Ю.В.

за участю представника позивача Янсона А.О., представника відповідача Слободянюка Р.О., розглянувши у відкритому судовому засідання в приміщенні суду в місті Дніпро (Дніпропетровськ) апеляційну скаргу Дніпродзержинського об'єднаного міського військового комісаріату на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року по справі № 804/15257/15 за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Дніпродзержинського об'єднаного міського військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось із позовом до суду, в якому просило визнати протиправними дії Дніпроздержинського об'єднаного міського війскового комісаріату щодо відмови в погодженні звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівника НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» ОСОБА_3 та зобов'язати відповідача погодити вказані звіти.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року даний позов задоволено повністю.

Вважаючи вказане рішення таким, що винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування скарги вказано, що судом не було враховано, що відповідач не в змозі погодити звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку відповідно до Порядку № 105 від 04.03.2015 року, оскільки ОСОБА_3 не належить до кола осіб, щодо яких діє цей порядок, а до відповідних граф звітів, що відображають підстави призову на військову службу, немає що вносити. За таких обставин вказує на відсутність підстав для погодження спірних звітів, оскільки ОСОБА_3 не набув правового статусу «військовослужбовець».

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення суду залишити в силі.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати постанову суду, а у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що останню необхідно задовольнити з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працює в НГВУ «Полтаванафтогаз» ПАТ «Укрнафта» на посаді машиніста компресорних установок 6р. цеху синтезу аміаку № 1-Б з 01.04.2011 року, що підтверджується наказом про прийняття на роботу № 235 від 01.04.2011 року.

В період з 04 березня 2014 року по 15 червня 2015 року ОСОБА_3 був відсутнім на роботі, а на підтвердження причин відсутності ним надавались повістки від Дніпродзержинського об'єднаного міського військового комісаріату із відміткою про перебування там у вказаний період (а.с. 7-18). Відповідно, до тексту повісток, що містяться в матеріалах справи, ОСОБА_3 викликався на збори військовозобов'язаних в період з 04.03.2014 року по 31.03.2014 року. В період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року його викликали для мобілізації, в період з 01.05.2014 року до 08.05.2014 року - для апарату посилення ОМВК при мобілізації, в періоди з 06.08.2014 року по 31.08.2014 року, з 01.09.2014 року по 05.09.2014 року, з 01.02.2015 року по 28.02.2015 року, з 01.03.2015 р. по 31.03.2015 р., з 18.05.15 р. по 31.05.2015 р., з 01.06.2015 р. по 15.06.2015 р. - для апарату посилення ОМВК при мобілізації.

01 липня 2015 року позивачем на адресу відповідача направлені для погодження звіти про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період щодо працівника НГВУ «Полтаванафтогаз» ОСОБА_3 за період з березня 2014 р. по червень 2015 р. (а.с. 19-29). Звіти складені у відповідності до додатку 1 до Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженим постановою КМУ № 105 від 04.03.2015 р. (далі - Порядок виплати № 105).

Листом від 17.07.2015 року № 5668 військовий комісар повідомив позивача, що військовозобов'язаний ОСОБА_3, згідно ст. ст. 4, 7 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» працює на дільниці оповіщення, що є апаратом посилення ДОМВК у зв'язку з особливим періодом. Також вказав, що згідно ч. 6 ст. 43 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за гр. ОСОБА_3 повинна зберігатися його посада та заробітна плата та зазначив, що згідно п. 3 ст. 43 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не передбачає звільнення громадян від виконання основних обов'язків за місцем роботи (в мирний час). Крім того вказав, що на даний період у державі діє особливий стан, тому громадяни, які знаходяться в апарату посилення ДОМВК працюють на дільницях оповіщення цілодобово (а.с. 30).

Оскільки відповідачем не було погоджено направлених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівника ОСОБА_3, а позивач вважає такі дії комісаріату протиправними, позивач оскаржив їх до суду.

Вказані обставини не є спірними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 був призваний для виконання військового обов'язку на особливий період та цілодобово знаходився на дільниці сповіщення , що є апаратом посилення ДОМВК, а тому відповідач повинен був у відповідності до Порядку виплати № 105 погодити надані позивачем звіти фактичних витрат на виплату середнього заробітку працівника Василенка.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України для виконання обов'язків, пов'язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов'язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров'я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла з 11.06.2015 р.) працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", «Про альтернативну (невійськову) службу" і «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Отже, законодавець відокремив із загальних гарантій та пільг, передбачених для працівників, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", «Про альтернативну (невійськову) службу" і «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", спеціальні гарантії та пільги для осіб, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у визначених випадках та передбачив право підприємств, установ, організацій, в яких вони працювали на час призову, на отримання компенсації із бюджету середнього заробітку такого працівника.

На реалізацію положень ст. 119 КЗпП України Кабінетом Міністрів України було постановою № 105 від 04.03.2015 р. затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 1 вказаного Порядку виплати № 105 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цей Порядок визначає механізм виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (далі - працівники), за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою 2501350 "Компенсація підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період" (далі - бюджетні кошти).

Відповідно до п. 4 цього Порядку № 105 для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що вказаний в Порядку виплати № 105 механізм виплати компенсації заробітної плати за працівника підприємства, організації і установи діє лише при умові, якщо цей працівник призваний на військову службу (строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці).

Отже для вирішення даного спору вирішальне значення має наявність факту призову працівника позивача на військову службу.

Поняття військової служби міститься, зокрема, у статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232, де визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Згідно статті 4 вказаного Закону № 2232 збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно частини 1 статті 24 Закону України № 2232 початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних; 4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 в період з березня 2014 р. по червень 2015 р. не був призваний на військову службу або прийнятий на військову службу за контрактом і його відсутність на роботі в цей період не була пов'язана із проходженням військової служби, то у позивача були відсутні підстави для направлення до відповідача звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у відповідності до Порядку № 105 щодо ОСОБА_3

За таких обставин відмова відповідача в погодженні вказаних звітів не має ознак протиправності, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув і безпідставно задовольнив позов, невірно застосувавши норми матеріального права.

Отже, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпродзержинського об'єднаного міського військового комісаріату - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2016 року по справі № 804/15257/15 - скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Дніпродзержинського об'єднаного міського військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлено 22 липня 2016 року.

Головуючий: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак

Суддя: І.В. Юрко