Рішення № 59129814, 06.07.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 446/1883/12 Головуючий у 1 інстанції: Горошко Л.Б.

Провадження № 22-ц/783/1689/16 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 39

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 грудня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Дідилівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, третя особа: ОСОБА_5, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та встановлення права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и л а:

03 жовтня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 звернулися до суду з вищезазначеним позовом. В його обґрунтування покликаються на те, що після смерті ОСОБА_8, який був відповідно чоловіком ОСОБА_2 та батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 було відкрито спадщину, до складу якої увійшло право власності останнього на ? частку житлового будинку АДРЕСА_1, право власності на земельні ділянки площами 0,6000 га та 0,4000 га, що розташовані на території Дідилівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області та право на пай в СВГС «Прогрес» с. Дідилів в розмірі 2,53 га. Через необізнаність в законодавстві вони пропустили шестимісячний строк подання заяви до нотаріальної контори для прийняття спадщини, тому просять визначити їм додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини та визнати за ними право власності на вищезазначене спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_8

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Дідилівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, третя особа: ОСОБА_5, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та встановлення права власності на спадкове майно задоволено.

Визначено ОСОБА_2 додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_8, котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Визнано за ОСОБА_2, спадкоємцем за законом першої черги майна померлого чоловіка ОСОБА_8, право власності на:

1) 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1,

2) 1/3 частину земельної ділянки площею 0,6000 га, що розташована на території Дідилівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, передану для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель - 0,2500 га і ведення особистого підсобного господарства - 0,3500 га (Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 29.07.1997 р.),

3) 1/3 частину земельної ділянки площею 0,4000 га, що розташована на території Дідилівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, передану для ведення особистого підсобного господарства (Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 29.07.1997 р.),

4) 1/3 частину права на середню земельну частку (пай) в СВСГ «Прогрес» с. Дідилів в розмірі 2,53 га (Сертифікат на право на земельну ділянку (пай) серія НОМЕР_3 від 10.12.2008 р.).

Визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_8, котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_2

Визнано за ОСОБА_3, спадкоємцем за законом першої черги майна померлого батька ОСОБА_8, право власності на:

1) 1/6 частку житлового будинку АДРЕСА_1,

2) 1/3 частину земельної ділянки площею 0,6000 га, що розташована на території Дідилівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, передану для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель - 0,2500 га і ведення особистого підсобного господарства - 0,3500 га (Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 29.07.1997 р.),

3) 1/3 частину земельної ділянки площею 0,4000 га, що розташована на території Дідилівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, передану для ведення особистого підсобного господарства (Державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 29.07.1997 р.),

4) 1/3 частину права на середню земельну частку (пай) в СВСГ «Прогрес» с. Дідилів в розмірі 2,53 га (Сертифікат на право на земельну ділянку (пай) серія НОМЕР_3 від 10.12.2008 р.).

Рішення суду оскаржила ОСОБА_5, вважає що в ході судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, допустив їх неповне з'ясування, в силу чого воно є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що при ухваленні даного рішення суд дійшов помилкового висновку про те, що необізнаність з чинним законодавством щодо порядку прийняття спадщини є підставою для визначення додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини, оскільки відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Крім того, звертає увагу суду на те, що позивачі звернулися до суду із цим позовом через дев'ять років після відкриття спадщини. Судом не враховано роз'яснень, що містяться у тій же постанові Пленуму Верховного Суду України, у якій зазначено, що визначаючи спадкоємцеві додатковий строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Крім того, у резолютивній частині рішення суд повинен вказати відповідно певний період часу з моменту набрання судовим рішенням законної сили, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, а не конкретну календарну дату, до якої спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини. Вказує на те, що відповідно до п. 1 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України відносини спадкування регулюються нормами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі, коли спадщина відкрилась до набуття чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. Враховуючи, що відкриття спадщини відбулось ІНФОРМАЦІЯ_2, то до спірних правовідносин слід застосовувати норм ЦК УРСР 1963 року, а відтак суд першої інстанції не вірно застосував норми ЦК України 2004 року до спірних правовідносин, що відповідно до ч. 2 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК (відповідним пунктом) та нормою ЦПК, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позов на підставі положень ст. ст. 328, 392, 1216, 1217, 1258, 1261, 1272 ЦК України, суд першої інстанції неправильно встановивши обставини справи, нічим не мотивуючи, дійшов висновку, що: «позивачам слід визначити додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини».

Однак погодитись з такими висновками районного суду не можна з огляду на наступне.

Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджено копією свідоцтва про смерть, серія НОМЕР_4 (а.с. 11).

Позивачка ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є дружиною померлого, а позивачка ОСОБА_3 та апелянт ОСОБА_5 - його дочки, що підтверджується матеріалами справи та учасниками цивільного процесу не заперечується.

Частиною 3 ст. 1272 ЦК України визначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом

Відповідно до положень п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини виникли до 01 січня 2004 року, тому колегія суддів вважає, що спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Так, згідно з ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з ч. 2 п. 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, що була чинною до 07 липня 1994 року, доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути, зокрема: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Судом встановлено, стверджується матеріалами справи і не заперечується сторонами та апелянтом, в тому числі стверджується довідкою № 1132 від 12.09.2008 року, яка знаходиться на аркуші 7 спадкової справи № 497/2008, що позивачка ОСОБА_2 з дня укладення шлюбу і до смерті спадкодавця проживала разом з ним, тому відповідно до ст. 549 ЦК УРСР є такою, що прийняла спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 свого чоловіка ОСОБА_8.

За наведених обставин, в ОСОБА_2 відсутні підстави для звернення до суду з таким позовом, оскільки спору між нею та Дідилівською сільрадою з приводу успадкованого нею майна немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК Української РСР 1963 року, строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними.

Згідно роз?яснень викладених в абз. 6 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

В пункті 2 Листа спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» міститься роз'яснення, відповідно до якого судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови. Крім того, суди також не повинні задовольняти позови про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавців, які померли до 01 січня 2004 року, і спадщина прийнята кимось із спадкоємців, у тому числі шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном (ст. 549 ЦК УРСР) або перейшла до держави на підставі ст. 555 ЦК УРСР.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказів поважності пропуску строку для прийняття спадщини ОСОБА_3 не представила, крім того, як вбачається з її заяви від 28 серпня 2006 року, яка знаходиться на аркуші 6 спадкової справи № 497/2008 (спадкодавець ОСОБА_8, помер ІНФОРМАЦІЯ_2, заведеної 2008 року), - «їй відомо про відкриття спадщини після смерті її батька ОСОБА_8, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, який був зареєстрований та постійно проживав за адресою: Львівська область, Кам'янка-Бузький, с. Дідилів. Строк на прийняття спадщини вона пропустила, на оформлення своїх спадкових прав не претендує».

На підставі вищенаведеного, зважаючи на те, що ОСОБА_2 прийняла спадкове майно після померлого ОСОБА_8 як спадкоємець за законом першої черги, ОСОБА_3 строк на прийняття спадщини пропустила без поважних причин та на оформлення своїх спадкових прав не претендувала, - заявлений ними позов є безпідставним, а тому у задоволенні такого слід відмовити.

Крім того слід зазначити, що суд першої інстанції в порушення вимог ч. 3 ст. 119, ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 122 ЦПК України відкрив провадження у даній справі, призначив її до розгляду, а відповідно й розглянув, залишивши поза увагою те, що позовна заява ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - не підписана (а.с. 6-10).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 3, 4; 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 28 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Дідилівської сільської ради Кам'янка-Бузького району Львівської області, третя особа: ОСОБА_5, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини та встановлення права власності на спадкове майно - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.