Ухвала суду № 59129778, 26.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 438/1193/15 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т.

Провадження № 22-ц/783/2915/16 Доповідач в 2-й інстанції:Богонюк М. Я.

Категорія: 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого судді: Богонюка М.Я.

Суддів: Ванівського О.М., Зверхановської Л.Д.,

При секретарі: Жукровській Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 04 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» про визнання незаконним звільнення, про зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 04 березня 2016 року позов ОСОБА_2 до спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» про визнання незаконним звільнення, про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги та моральної шкоди задоволено частково.

Зобов'язано спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» звільнити ОСОБА_2 з посади водія з 10 вересня 2015 року за власним бажанням внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України.

Зобов'язано спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» змінити внесений ним запис до трудової книжки ОСОБА_2 про причини звільнення з роботи, а саме запис про звільнення з роботи за власним бажанням внаслідок невиконання власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю з підстав, передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України з 10 вересня 2015 року.

Стягнуто із спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» на користь ОСОБА_2 19 023 гривень 00 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 1464 гривень 20 копійок компенсації за невикористану відпустку та 3441 гривень 00 копійок суму вихідної допомоги, передбаченої статтями 38,44 КЗпП України в розмірі тримісячного середнього заробітку без врахування податків та обов'язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

Стягнуто із спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 1000 (однієї тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнуто із спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» на користь ОСОБА_2 6255 гривень 00 копійок понесені витрати по наданню правової допомоги.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» в дохід держави 974 гривень 40 копійок судового збору.

Рішення суду оскаржено спільним підприємством товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів». В апеляційній скарзі покликається на його незаконність, необґрунтованість, на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення норм матеріального та процесуального права в частині задоволення позовних вимог. Просить рішення Бориславського міського суду Львівської області від 04 березня 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові, решта рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення на підтримання та заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 працював водієм у філії «Ком-Еко-Борислав» СП ТзОВ «Ком-Еко-Львів». Наказом від 27.06.2013 року позивача було звільнено з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Бориславського міськрайонного суду Львівської області від 31.03.2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18.11.2014 року ОСОБА_2 поновлено на роботі та стягнено з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

На виконання рішення суду, відповідачем 30.04.2014 року видано наказ про поновлення позивача на роботі.

Наказом № 15 від 22.07.2015 рокупозивача звільнено з роботи за п.1 ст.38 КЗпП України (за власним бажанням).

11.09.2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до СП ТзОВ «Ком-Еко-Львів» в особі філії «Ком-Еко-Борислав» про визнання незаконним звільнення з роботи, про зміну формулювання причини звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що в зв'язку з невиконанням рішення суду про його поновлення на роботі і невиконанням відповідачем законодавства про працю та забезпечення належних умов праці, 21.07.2014року ним було подано відповідачеві заяву про звільнення з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП України. На неодноразові його вимоги, відповідач не ознайомив його з наказом та не видав трудової книжки. Лише 10.09.2015 року йому було видано трудову книжку, в якій зроблено запис про звільнення з роботи 21.07.2015 рокуза ч.1 ст.38 КЗпП України.

А відтак, просив визнати наказ про його звільнення від 21.07.2015 року за ч.1 ст.38 КЗпП України незаконним, змінити дату та формулювання причин звільнення з роботи, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, вихідну допомогу і суму у відшкодування моральної шкоди.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з роботи відбулося за ініціативи останнього, який і подав 21.07.2014 року заяву про звільнення його з роботи за ч.3 ст.40 КЗпП України.Як і сама заява від 21.07.2014 року так і сам факт подачі такої відповідачеві, були предметом дослідження в судовому засіданні і знайшли своє підтвердження.

При відсутності заяви про звільнення з роботи за власним бажанням (ч.1 ст.3 КЗпП України) у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача за даною статтею. Крім того, заяву про звільнення з роботи позивачем подано відповідачу 21.07.2014 року, а наказ про його звільнення видано відповідачем 21.07.2015 року (через рік після подання заяви).

Безпідставними є покликання апелянта на те, що заява позивача про звільнення з роботи за ч.1 ст.38 КЗпП України подана ним 21.07.2015 року і на підставі такої видано наказ, оскільки виникає питання як рахувався позивач на роботі з часу поновлення 30.04.2014 року до 22.07.2015 року(при цьому, що в заяві, на яку покликається представник відповідача виправлено: рік подачі заяви з 2014 на 2015; прізвища керівників: з ОСОБА_3 на ОСОБА_4.).

Крім того, в матеріалах справи знаходиться копія листа від 30.10.2015 року (а.с.109), яким відповідач запрошував позивача з'явитися на підприємство для підписання наказу від 22.07.2014 року. Тим самим підтверджено той факт, що наказ про звільнення був виданий 22.07.2014 року. А встановивши те, що на цей час у відповідача була лише заява про звільнення позивача з роботи за ч.3 ст.38 КЗпП України, у відповідача не було правових підстав для звільнення його за ч.1 ст.38 КЗпП України.

Оскільки з наказом про звільнення з роботи позивач ознайомлений 10.09.2015 року і трудова книжка видана йому у цей день, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про зміну формулювання і дати звільнення з роботи позивача, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30.04.2014 року, з часу поновлення на роботі, до 10.09.2015 року, часу звільнення з роботи (у відповідності до розрахунку поданого позивачем, відповідач якого не оспорює).

За таких обставин підставними є і позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги та заподіяної моральної шкоди і відшкодування судових витрат.

Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, правильно застосований матеріальний закон та дотримана процедура розгляду передбачена ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і така задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, п.1 ч.1ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-Еко-Львів» - відхилити.

Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 04 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з часу набрання ухвалою законної сили.

Головуючий :

Судді: