Рішення № 59129440, 12.07.2016, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/9912/14-ц

пр.№ 2/464/76/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого судді Мички Б.Р.

за участі секретаря судового засідання Янишин М.Б., Кравс С.,

а також представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2 та його представників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним,

у с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 259 256,58 грн. відповідно до договору позики, з яких 205905 грн. основного боргу, 8851 грн. 3% річних та 44500,58 грн. пені. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позичив відповідачу 15 900 доларів США, які останній мав повернути 8 квітня 2013 р., що підтверджується відповідною розпискою. У визначений договором термін і до даного часу відповідач кошти не повернув. Покликаючись на вимоги ч.2 ст.65 ЦК України та ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», просить позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просить визнати недійсною розписку, відповідно до якої він ніби-то позичає у ОСОБА_5 15900 у.о. до 8 квітня 2013 р. В обґрунтування покликається на те, що 13 квітня 2013 р. ОСОБА_5 запропонував зустрітися з метою передачі грошових коштів для придбання мобільних телефонів. На зустріч позивач ОСОБА_5 приїхав разом з ОСОБА_6 на автомобілі марки «Форд Мондео», запропонувавши йому сісти в автомобіль для передачі коштів. Коли ОСОБА_2 сів в автомобіль, ОСОБА_5 примусів написати розписку, що він ніби-то позичив ОСОБА_2 15900 у.о. ОСОБА_2 зрозумів, що його обманули, розписку написав під диктовку не усвідомлюючи змісту викладеного. ОСОБА_5 погрожував ОСОБА_2, якщо він не напише розписки, психологічно тиснув. На підстав вимог ст.ст.230, 231 ЦК України просить визнати згадану розписку недійсною. Крім того, вказує на те, що у розписці відсутня дата її складання та зазначено 15900 із позначкою «у.о.», що не підтверджує факту передачі 15900 доларів США, також у ній невірно зазначені паспортні дані ОСОБА_2

У судовому засіданні представник позивача первісний позов підтримав з підстав, викладених в ньому, а зустрічний заперечив за безпідставністю.

Відповідач та його представники у судовому засіданні первісний позов заперечили, а зустрічний просять задоволити; надали суду пояснення аналогічні змісту зустрічної позовної заяви, уточнивши, що розписку слід визнати недійсною саме з підстав того, що вона вчинена під впливом насильства.

Заслухавши пояснення учасників процесу та показання свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку, з огляду на таке.

Згідно із ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

Так, з письмової розписки (т.1 а.с.7) вбачається, що відповідач ОСОБА_2 (позичальник) позичив у позивача ОСОБА_5 (позикодавець) 15900 у.о. до 8 квітня 2013 р. Враховуючи визнання відповідачем ОСОБА_2 факту написання даної розписки, тому зазначення в ній не зовсім вірних паспортних даних останнього, за відсутності у законодавстві обовязку їх зазначення, та відсутність дати складання розписки, за наявності всіх інших умов, не несе за собою негативних правових наслідків. Щодо правової позиції Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2015 р. по справі №6-1967цс15, згідно з яким розписка як документ, що підтверджує боргове зобовязання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобовязанням їх повернення та дати отримання коштів, то така стосується наявності одночасно двох наведених умов та не відноситься до спірних відносин.

У відповідності до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобовязання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк, а за умовами ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання.

За умовами ст.1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Також за умовами ст.637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст.213 цього Кодексу, згідно з якою для зясування змісту правочину береться до уваги зокрема звичаї ділового обороту.

За змістом розписки одиницею розрахунків визначені умовні одиниці, під якими слід розуміти долари США, що є загальновідомим і відповідає банківській практиці, яка склалася в Україні. Незважаючи на доводи відповідача та його представників, у суду немає підстав вважати, що договір позики укладено в іншій грошовій одиниці.

Відтак, враховуючи настання дати повернення суми позики та відсутність доказів повернення позики відповідно до вимог ст.545 ЦК України, суд приходить до висновку про підставність вимог позивача про стягнення з відповідача 205905 грн. (15900 доларів США) основного боргу за договором позики.

Крім цього, в порядку ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином згідно з розрахунком позивача, враховуючи суму боргу та курс валют, 3% річних становить 8851 грн. Даний розрахунок ні відповідачем, ні його представниками не заперечено та не спростовано, а відтак такий приймається судом до уваги та вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення пені в розмірі 44500,58 грн. відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», то у преамбулі даного Закону зазначено, що суб'єктами договірних правовідносин, що регулюються ним, є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Встановлено, що в правовідносинах між сторонами відповідачі виступали як фізичні особи, а не як суб'єкти підприємницької діяльності, а тому згаданий Закон на спірні правовідносини не поширюється. Позовна ж вимога а цій частині задоволенню не підлягає.

Розглядаючи вимоги зустрічної позовної заяви про визнання розписки недійсною суд приходить до висновку, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

У ч.1, 3 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його волі.

Згідно з вимогами ч.1 ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи визнається судом недійсним

За роз'ясненнями, що містяться в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" розяснено, що при вирішені спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст.231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обовязково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятися як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сімї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обовязково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Так, відповідач ОСОБА_2, визнаючи факт написання ним спірної розписки, належними та допустимими доказами не довів написання такої під впливом насильства, що є його обовязком відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України. При цьому суд виходить з наступного.

На клопотання представника відповідача ухвалою Сихівського районного суду м.Львова від 21 жовтня 2015 р. призначено по справі судову психологічну експертизу із застосування поліграфа, за результатами якої 2 березня 2016 р. складено висновок №21027/15-61.

Відповідно до п.6.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України в редакції від 26 грудня 2012 р. №1950/5, з метою отримання орієнтувальної інформації можуть проводитися опитування із застосуванням спеціального технічного засобу - компютерного поліграфа.

Враховуючи наведене, а також те, що згаданий висновок експертизи не містить категоричних тверджень, такий не приймається судом до уваги в підтвердження доводів сторін, виходячи із того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Інші наявні в справі матеріали, зокрема звернення в правоохоронні органи та показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 з приводу подій, які відбувалися після написання розписки, не підтверджують доводи та заперечення кожної по суті позовних вимог, а крім того не свідчать про обставини, які підлягають доказуванню в даній справі (ст.179 ЦПК України).

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст.ст.3, 12-15, 20 ЦК України, ст.ст. 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України), слід дійти висновку про те, що первісний позов є частково підставним та підлягає до задоволення в частині стягнення 214756 грн. боргу за договором позики, з яких 205905 грн. основного боргу та 8851 грн. 3% річних, а зустрічний позов є безпідставним, необґрунтованим та в такому слід відмовити в повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 2147,77 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57-61, 88, 179, 212-215, 218 ЦПК України,

у х в а л и в :

Первісний позов задоволити частково частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 214756 грн. боргу за договором позики, з яких 205905 грн. основного боргу та 8851 грн. 3% річних.

В решта позову відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 2147,77 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через Сихівський районний суд м.Львова протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, - в той же строк з дня отримання його копії. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання такої рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий Б.Р.Мичка