Рішення № 59129069, 21.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3115/16 Головуючий у 1-й інстанції: Петров В.В.

Є.У.№ 318/3156/13-ц Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Савченко О.В.,

При секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 08 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що відповідно до укладеного договору б\н від 15.08.2008 року відповідач ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 9 947,50 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 30.09.2013 року позичальник має заборгованість в сумі 23 287,74 грн., із яких: 8 547,65 грн. - заборгованість за кредитом; 5 225,63 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 7 929,33 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 085,13 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на зазначені обставини, Банк просив стягнути з відповідача всю суму заборгованості і відшкодувати судові витрати.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 08 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, 23 травня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження було встановлено, що справу розглянуто за відсутності сторін (а.с.100).

8 липня 2014 року сторонам направлені копії судового рішення (а.с.103), проте рекомендоване повідомлення про їх вручення, як це передбачено ч.3 ст.222 ЦПК України, матеріали справи не містять.

23 жовтня 2014 року представник Банку Єлісєєва А.В. письмово звернулася до суду із заявою про повернення їй оригіналів документів, які надавалися суду для проведення почеркознавчої експертизи (а.с.105). Відповіді на цю заяву в справі не має. Доказів про вручення представнику Банку разом з допитуваними документами копії судового рішення справа не містить.

На аркуші справи 109 є заява ПАТ КБ «ПриватБанк» від 12 травня 2016 року, в якій позивач повторно (восьмий раз) просить направити копію ухваленого по справі рішення.

Із супровідного листа суду на аркуші справи 110 вбачається, що копія рішення направлена Банку 12 травня 2016 року. Фактично копія оскаржуваного рішення отримана Банком 18 травня 2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.112).

За змістом ст.294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні достовірні докази отримання Банком копії судового рішення у липні 2014 року, а із рекомендованого повідомлення, що міститься на аркуші справи 112, вбачається, що копія оскаржуваного судового рішення вручена позивачеві тільки 18 травня 2016 року, колегія дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу, яка надійшла до суду 27 травня 2016 року, подано Банком з дотриманням строків, передбачених ст.294 ЦПК України.

В засідання апеляційного суду, яке було призначено на 30 червня 2016 року, відповідач ОСОБА_3 не з'явився, направив суду клопотання про відкладення розгляду справи, пославшись на хворобу його представника, проте документів на підтвердження поважності причин неявки суду не надав. В засідання суду, призначене на 21 липня 2016 року, відповідач повторно не з'явився. Про час і місце судового розгляду був повідомлений завчасно, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення йому 09 липня 2016 року судової повістки (а.с.151). Колегія суддів визнала причини повторної неявки відповідача у судове засідання неповажними і такими, що не перешкоджають розгляду справи по суті.

В письмових запереченнях проти апеляційної скарги ОСОБА_3 просить відхилити апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення суду законним і обґрунтованим.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Відмовляючи Банку у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 кредитний договір не укладав, оскільки за висновком судової почеркознавчої експертизи №609-14 від 16.05.2014 року підпис в заяві-договорі №0212050300065104491 від 15.08.2008 р. виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_3

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна , оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що 15 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договорі, за яким останньому було надано кредит у вигляді встановленого ліміту на кредитну картку у розмірі 9 947, 50 грн. зі сплатою 18% річних на суму залишку заборгованості (а.с. 49-50).

Пунктом 2.2 Правил користування платіжною карткою передбачено, що разом з карткою в спеціальному конверті держатель картки отримує ПІН, який він повинен тримати в тайні.

Обов'язками клієнта відповідно до п.6.1 Умов та правил надання банківських послуг передбачено не передавати карти, ПІНкод третім особам, не використовувати карти або нанесені на них дані з метою, не передбаченою договором, або яка суперечить чинному законодавству.

Також у п.6.10 Умов та правил надання банківських послуг зазначено, що клієнт повинен вжити заходів із запобігання втрати карти, ПІН коду або інформації, що міститься на карті і на магнітній стрічці або їх незаконному використанню.

Позичальник зобов'язань за вказаним договором належним чином не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 30 вересня 2013 року склала 23 287,74 грн., із яких 8 547, 65 грн. - за тілом кредиту, 5 225, 63 грн. - за відсотками, 7 929, 33 грн. - з комісії, 1 585,13 грн. - штрафи (а.с.4-6) .

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 16 травня 2014 року № 609-14 підписи в заяві-договорі №0212050300065104491 від 15.08.2008 р. виконані не ОСОБА_3, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_3 (а.с.65-70).

В силу ст. 58 ЦПК України докази мають бути належними. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Доводи відповідача про те, що договір (заява позичальника) ним не підписувалася, можуть бути підставою для визнання його судом недійсним.

Однак, погоджуючись з такими запереченнями ОСОБА_3, суд не взяв до уваги, що позов про визнання кредитного договору недійсним у встановленому порядку останнім не заявлявся і предметом судового розгляду не був.

Із витягу з особистого рахунку позичальника вбачається, що протягом 2008-2010 р.р. він періодично вносив кошти на погашення кредиту: 26.09.2008 року сплачено 520 грн., 27.11.2008 р. - 200 грн., 01.03.2009р. - 565,63 грн., 14.07.2009р. - 400 грн., 20.07.2009 р. - 2 300 грн., 27.07.2009 р. - 500 грн., 26.10.2009 р. - 500 грн., 06.07.2010 р. - 6 000 грн., 13.10.2010р. - 200 грн., 07.07.2012 р.р. - 650 грн. і 580 грн., а всього сплачено 12 415, 63 грн. (а.с.4-6, 124-129).

Отримавши претензію Банку ще у 2010, ОСОБА_3 із заявами до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій третіх осіб або до керівництва Банку не звертався, службове розслідування по факту виникнення заборгованості по кредитній картці, виданій на його ім'я, не призначалося. Доводи відповідача у письмових запереченнях проти позову про те, що у 2008 році працівники банку шахрайським способом заволоділи значними коштами шляхом підробки кредитних договорів, ніякими допустимими доказами не підтверджуються.

Правом на оспорення даного договору у судовому порядку ще до звернення позивача з позовом позичальник не скористався.

З огляду на викладене у суду були відсутні підстави для з'ясування обставин, за яких можливе визнання правочину недійсним у зв'язку із не підписанням договору та встановлення будь-яких висновків з приводу їх існування при вирішенні спору про стягнення заборгованості.

В порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд з огляду на заперечення відповідача не роз'яснив йому право на звернення до суду з відповідним позовом, тоді як апеляційний суд в силу положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Отже, оскільки питання щодо підписання відповідачем кредитного договору не відносяться до предмету заявленого позову (про стягнення заборгованості за договором), а позичальником позов про визнання цього договору недійсним з зазначених підстав не заявлявся, наявність висновку почеркознавчої експертизи у даній справі не мають правового значення по даній справі.

Крім того, в засідання апеляційного суду Банк надав заяву ОСОБА_3 від 22 червня 2012 року, в якій він зазначає про те, що заборгованість за кредитним договором від 15.08.2008 року утворилися в внаслідок того, що він звільнився з роботи, тривалий час знаходився на утриманні своїх батьків. З народженням дитини з'явилися сімейні труднощі, дитина при народженні отримала пологову травму, всі матеріальні кошти витрачалися на дитину. Має можливість сплатити 1100 грн., які просить спрямувати на погашення основної заборгованості, списати пеню (а.с.154).

Факт внесення ОСОБА_3 вказаної суми коштів підтверджується роздруківкою із особистого рахунку позичальника, із якого вбачається, що 07 липня 2012 р на погашення кредиту було внесено два платежі на суму 650 грн. і 580 грн. (а.с.127 зворот).

За вказаних обставин висновок суду першої інстанції про недоведеність факту укладання сторонами Договору є помилковим.

В той же час, з врахуванням викладених обставин справи, є підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610,ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що обов'язком позичальника за кредитним договором є, зокрема, повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

У статтях 256, 257 ЦК України зазначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту (правова позиція Верховного Суду України згідно з постановою у справі № 6-126цс13).

Відповідно до ч.1 ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд, крім інших, вирішує питання, в тому числі, чи є інші фактичні дані ( пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Згідно з ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач із заявою про застосування строку позовної давності до суду першої інстанції не зверталася, протягом строку дії договору вчиняв дії (вносив значні суми на погашення кредитної заборгованості), які свідчили про визнання ним свого боргу і переривали перебіг строку позовної давності.

З врахуванням викладеного, з відповідача на користь Банку належить стягнути заборгованість за кредитним договором у повному обсязі.

За такого в силу вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду необхідно скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості, розмір якої станом на 30 вересня 2013 року складає 23 287,74 грн., із яких 8 547, 65 грн. - за тілом кредиту, 5 225, 63 грн. - за відсотками, 7 929, 33 грн. - з комісії, 1 585,13 грн. - штрафи, а такожа з урахуванням положень ст. 88 ЦПК України судовий збір у розмірі 489,05 грн. (а.с.1,130).

Керуючись ст. ст.307,309,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 08 липня 2014 року по цій справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б\н від 15 серпня 2008 року, розмір якої станом на 30 вересня 2013 року становить 23 287,74 грн. (двадцять три тисячі двісті вісімдесят сім гривень 74 коп.), із яких 8 547, 65 грн. - за тілом кредиту, 5 225, 63 грн. - за відсотками, 7 929, 33 грн. - з комісії, 1 585,13 грн. - штрафи, а також 489,05 грн. (чотириста вісімдесят дев'ять гривень 05 коп.) компенсації судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: