Ухвала суду № 59128916, 06.07.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 336/4907/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/778/2280/16 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.

Суддів: Крилової О.В.

Дзярука М.П.

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району, про виселення,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ПАТ «Мета Банк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2012 року по справі за позовом ПАТ «МетаБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, Шевченківський РВ ЗМУ ГУМВС України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, було звернуто стягнення на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2.

ПАТ «МетаБанк» звернувся до ОСОБА_3, яка також є матір'ю та законним представником малолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з вимогою про виселення з будинку, але до цього часу вимога банку не виконана, що є перешкодою для виконання виконавчого документу щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд виселити ОСОБА_3 та її малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, без надання іншого житла.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2016 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з будинку АДРЕСА_2 без надання іншого житла.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ПАТ «МетаБанк» судовий збір в сумі 243,60 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

Так, за ч. 1 ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ст. 40 ч. 1 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Підстави та порядок надання громадянам іншого житлового приміщення визначені ЖКУкраїнської РСР.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 132-1 ЖК Української РСР, до жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відносяться жилі приміщення, пристосовані для тимчасового проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання. Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, у порядку, встановленому цим Кодексом.

Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються громадянам за умови, що для них таке житло є єдиним місцем проживання і їх сукупний доход недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення. Першочергове право на забезпечення жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання мають сім'ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, та особи пенсійного віку (ст. 132-2 ч. 1 ЖК Української РСР).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 11.02.2008 року між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір № 32-11-08/0013-К, за умовами якого ОСОБА_8 отримав кредит в сумі 1 500 000 грн. строком до 07.08.2009 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 11.02.2008 року між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір № 32-11-08/0013-МП/К-1, предметом якого є житловий будинок з надвірними та побутовими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2, який належить ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 24.04.2004 року (т. 1, а.с. 4-5, 6, 7).

Відповідно до п. 3.1.7 іпотечного договору іпотекодавець був зобов'язаний не здійснювати реєстрацію (не прописувати) і не надавати згоду на проживання в житловому приміщенні, яке є предметом іпотеки, будь-яких осіб без отримання попереднього письмового погодження іпотекодержателя.

На час укладення іпотечного договору в будинку, що є предметом іпотеки, не було зареєстровано проживаючими жодних осіб (т. 1, а.с. 8).

Як вбачається з заяви іпотекодавця ОСОБА_6, на час укладення договору іпотеки він вказував на відсутність дітей, які б мали право власності чи користування будинком, в тому числі і право користування житлом, передбачене ст. 405 ЦК України (т. 1, а.с. 8 зв.).

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2012 року по справі за позовом ПАТ «МетаБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_8, Шевченківський РВ ЗМУ ГУМВС України, про звернення стягнення на предмет іпотеки, позов ПАТ «МетаБанк» було задоволено, в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_8 перед ПАТ «МетаБанк» за кредитним договором № 32-11-08/0013-К від 11.02.2008 року в сумі 3 586 329,22 грн. було звернуто стягнення на предмет іпотеки - належний ОСОБА_6 житловий будинок, розташований у АДРЕСА_2, з іншими надвірними спорудами, а також інше рухоме майно, зазначене в договорі іпотеки, а також на земельну ділянку площею 0,0496 га за цією ж адресою, що належить ОСОБА_9 на праві власності, шляхом продажу на прилюдних торгах з початковою ціною реалізації в розмірі 19 096 грн. Також вказаним рішенням суду з житлового будинку АДРЕСА_2 було виселено ОСОБА_6 (т. 1, а.с. 10-12, т. 2, а.с. 52-54).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16.08.2012р. рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.01.2012 року залишено без змін (т. 2, а.с. 55-56).

За повідомленням заступника начальника Шевченківського районного відділу у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області від 07.11.2012 року за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровані:

-ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстрована за даною адресою 08.09.2012 року;

-ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2,

-ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1, а.с. 9 зв.),

Згідно довідок адресно-довідкового підрозділу УДМС України в Запорізькій області станом на липень 2015 року ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, з 2012 року (т. 1, а.с. 26), а малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за вказаною адресою зареєстрованими не значаться (т. 1, а.с. 27, 28).

Таким чином, відповідач ОСОБА_3 була зареєстрована за адресою предмета іпотеки 08.09.2012 року, тобто вже після набрання рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки законної сили.

Як зазначено в апеляційній скарзі ОСОБА_3 на ухвалу суду про відкриття провадження у справі, поданій нею в своїх інтересах, а також інтересах її малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у заяві про усунення недоліків апеляційної скарги, а також у заявах про відкладення розгляду справи, в якості адреси свого проживання, а також проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_3 вказує саме будинок АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 43-44, 58, 68, 103, 105, 113, 116, 118).

20.02.2015 року ПАТ «МетаБанк» на адресу проживання ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було направлено вимогу від 17.02.2015 року про виселення протягом одного місяця з дня отримання вимоги з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 15, 16). Зазначене повідомлення було надіслано ПАТ «МетаБанк» та отримане відповідачем ОСОБА_3 26.02.2015 року, що підтверджено реєстром поштових відправлень та поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1, а.с. 15 зв., 16).

Крім іншого, з копії довідки ТОВ «ЗМБТІ» від 15.11.2012 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3 має у своїй власності 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, а також житловий будинок АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 9), що також визнається ОСОБА_3

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд дійшов вірного висновку, що оскільки відповідач ОСОБА_3 має у власності інше житло, а малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 можуть проживати разом із нею, при виселенні їх з будинку не будуть порушені їх права в тій мірі, яка б давала підстави для відмови в захисті прав позивача. Також, суд підставно зазначив, що, незважаючи на умову іпотечного договору, якою прямо заборонено власнику будинку надавати згоду на проживання інших осіб без дозволу іпотекодержателя та надавати згоду на реєстрацію інших осіб в будинку, ОСОБА_3 була зареєстрована у будинку 08.09.2012 року, тобто вже після звернення стягнення на цей будинок за рішенням суду, тож реєстрація та вселення як її, так і малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відбулись всупереч умовам іпотечного договору.

Посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що відхилення судом першої інстанції її заяви про відкладення розгляду справи є порушенням положень ст. 169 ЦПК України, не є підставою для задоволення апеляційної скарги, т.я. згідно зі ст.ст. 309, 310 ЦПК України зазначене не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Крім того, розгляд судом першої інстанції справи у відсутність ОСОБА_3 не призвело до неправильного вирішення спору, остання не була позбавлена можливості реалізувати своє процесуальне право і надати докази в обґрунтування своєї позиції по справі суду апеляційної інстанції.

Посилання в апеляційної скарги на неможливість виселення з будинку, що є предметом іпотеки, у зв'язку з тим, що іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, про відсутність постійного жилого приміщення, яке повинно бути надано особі одночасно з виселенням з посиланням на правові позиції Верховного Суду України, висновків суду не спростовують, оскільки є повторенням обставин, які були зазначені ОСОБА_3 у заявах про відкладення розгляду справи, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Далі, відповідно до правової позиції, яка висловлена у постанові Верховного Суду України від 9 вересня 2015 року у справі № 6-455цс15, зі змісту частини третьої статті 109 Житлового кодексу Української РСР, частини третьої статті 33, частин першої, другої статті 39, частин першої, другої статті 40 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням частини другої статті 39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, доводи ОСОБА_3 про нібито неотримання нею вимоги позивача про виселення з будинку, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Більш того, вимога від 17.02.2015 року про виселення з житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, була направлена ПАТ «МетаБанк» та отримана ОСОБА_3 26.02.2015 року, що підтверджено належними та допустимими доказами (т. 1, а.с. 15, 16).

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності скасування рішення суду у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_3 мінімальної житлової площі, в якій би вона проживала разом зі своїми двома малолітніми дітьми спростовані під час апеляційного розгляду справи. Як зазначалося вище, ОСОБА_3 має у власності 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа квартири - 68,21 кв.м., житлова площа - 46,1 кв.м.), та житловий будинок АДРЕСА_3.

Частка ОСОБА_3 у вищевказаній квартирі не виділялась в натурі, між співвласниками квартири порядок користування не визначався, тому, відповідач разом з дітьми не позбавлена права та можливості користуватися усім приміщення квартири, загальна та житлова площа якої здатні повністю забезпечити можливість проживання і відповідача, і її малолітніх дітей.

Стосовно доводів про те, що по вул. Верещагіна у м. Запоріжжя відсутній житловий будинок, а в наявності є лише земельна ділянка, то зазначені посилання належними та допустимими доказами не підтверджені. Так, як зазначалося вище, наявність у власності ОСОБА_3 житлового будинку АДРЕСА_3 підтверджена довідкою ТОВ «ЗМБТІ» (т. 1, а.с. 9). ОСОБА_3 не вказані підстави для знесення житлового будинку, не надано доказів того, що це дійсно відбулось, фактична відсутність об'єкта нерухомості не зареєстрована у відповідних компетентних органах.

Решта викладених в апеляційній скарзі обставин проаналізована судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду є повністю мотивованими і підстав для сумніву у їх обґрунтованості не вбачається.

Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом повно і всебічно з'ясовані обставини справи, що мають для неї значення, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами судом визначений правильно, рішення ухвалено з дотриманням норм права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Крім того, у разі відмови ОСОБА_3 у задоволенні її апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, остання не має права на компенсацію за рахунок позивача судових витрат у вигляді судового збору, понесених нею при подачі цієї скарги до апеляційного суду (т. 1, а.с. 246).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5, відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2016 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: