Рішення № 59127927, 15.07.2016, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/836/16-ц

2/310/1008/16

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2016 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі: головуючого судді Парій О.В.

при секретарі Вакал Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Бердянського міськрайонного суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування дійсним, треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування дійсним, третя особа ОСОБА_4, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати дійсним договір дарування валютних цінностей від 15 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на загальну суму 4000 доларів США. Зазначив, що відповідач є його сином, ОСОБА_3 дружина, ОСОБА_4 колишня дружина сина. У вересні 2013 року йому з дружиною стало відомо, що син з метою поліпшення житлових умов прийняв рішення про придбання квартири більшої площі, ніж та, що була в користуванні його сімї. Частина коштів на придбання квартири була позичена сином у родичів в рахунок майбутнього виручення грошей від продажу іншої квартири. Але, оскільки коштів з урахуванням запозичених йому не вистачало, позивач з дружиною вирішили подарувати синові кошти в розмірі 4000 доларів США. Договір дарування укладений 15 вересня 2003 року у простій письмовій формі. Сторонами договору дарування було досягнуто згоди з усіх істотних умов. Відповідач прийняв дарунок та кошти ним витрачено на придбання нерухомості квартири АДРЕСА_1. Обовязок нотаріального посвідчення та витрати, повязані з нотаріальним посвідченням даного договору було покладено на відповідача. Відповідач мав бажання як можна більше грошей зберегти для придбання у подальшому нерухомого майна та з інших причин, він відмовився від нотаріального посвідчення договору аби не сплачувати витрат, повязаних з його нотаріальним посвідченням.

Третя особа ОСОБА_3 звернулася до суду з самостійними позовними вимогами. Зазначила, що у вересні 2003 року їй із чоловіком стало відомо, що син з метою поліпшення житлових умов прийняв рішення про придбання квартири більшою площею, ніж та, що була в користуванні його сімї. Частина коштів на придбання квартири була сином позичена в рахунок майбутнього авиручення грошей від продажу іншої квартири. Але оскільки коштів з урахуванням запозичених йому не вистачало, вона разом з чоловіком вирішила подарувати сину кошти в розмірі 4000 доларів США. Зазначила, що договір дарування укладено 15 вересня 2003 року у простій письмові формі, сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов, син прийняв дарунок, передані кошти він витратив на придбання квартири АДРЕСА_1. Обовязок нотаріального посвідчення та витрати, повязані з нотаріальним посвідченням договору дарування було покладено на сина. Він мав бажання якомого більше грошей зберегти для придбання у подальшому нерухомості та з інших причин він відмовився від нотаріального посвідчення або не сплачувати витрати, повязані з його нотаріальним оформленням. Просить визнати дійсним договір дарування валютних цінностей від 15 вересня 2003 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на загальну суму 4000 доларів США.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав. Додатково до зазначеного в позовній заяві пояснив, що у них з дружиною було 2,5 тисячі доларів США та дружина в м.Донецьку у своєї сестри зайняла ще 1,5 тисячі доларів США. На той час невістка кілька разів подавала на розірвання шлюбу та він проконсультувався з юристом, який порадив укласти договір дарування. Кошти в розмірі 4000 доларів США передали сину, оформили в простій письмовій формі. Планували посвідчити у нотаріуса протягом місяця. На той час до нотаріуса не пішли з причин відсутності коштів, відсутності часу, в звязку з ремонтом квартири. Усно звертався до сина, щоб призначити дату відвідування нотаріуса. Договір був вдома та про нього забули. Коли почалися суди між сином та колишньою невісткою щодо майна, згадали.

ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечує на задоволенні вимог ОСОБА_1, заявлені самостійні вимоги підтримала. Додатково до зазначеного в позові пояснила, що син з невісткою прийшли та сказали, що бажають купити 3-кімнатну квартиру замість 1-кімнатної. Вона подзвонила сестрі в м.Донецька, яка погодилася надати їй з чоловіком 1,5 тисячі доларів США, своїх у них було 2,5 тисячі доларів США. Гроші передавали сину вдома та склали письмовий договір дарування. Чоловік казав сину про необхідність нотаріального оформлення, але в звязку з відсутністю у сина коштів до нотаріуса не пішли.

ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 та вимоги третьої особи ОСОБА_3 визнав. Пояснив, що проживав з дружиною в 1-кімнатній квартирі. Після народження дитини підшукали більше житло. Знайшли квартиру за 10 тисяч доларів США. Своїх коштів не було та вони звернулися до батьків. Позичив 1,5 тисячі доларів США у сестри мами та 1,5 тисячі доларів США у брата мами. Ще 3 тисячі доларів США позичили батьки дружини. Його батьки подарували 4000 доларів США, склали письмовий договір. Домовлялися піти до нотаріуса, але на той час коштів на нотаріальне оформлення не було, заробітна плата була маленька, він лікувався, витратив гроші на операцію.

Представник ОСОБА_4 за дорученням ОСОБА_6 в судовому засіданні просять в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вимог третьої особи ОСОБА_3 відмовити. Пояснили, що між сторонами батьками та сином, спір відсутній. Кошти на придбання квартири бралися в борг. 3 тисячі доларів США позичили батьки ОСОБА_4, 1,5 тисячі доларів США позичив дядя ОСОБА_2, 1,5 тисячі доларів США позичила тітка ОСОБА_2 та 4 тисячі доларів США позичили батьки ОСОБА_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Купили 3-кімнатну квартиру за 10 тисяч доларів США. Продали 1-кімнатну квартиру за 6 тисяч доларів США та всі ці кошти повернули 3 тисячі батькам ОСОБА_4, 1,5 тисячі дяді ОСОБА_2 та 1,5 тисячі тітки ОСОБА_2. Залишилися неповернутими 4 тисячі доларів США. Через деякий час ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сказали, що борг ми вам вибачаємо. ОСОБА_4 була присутня при передачі коштів, ніяких договорів та розписок не складалося та не підписувалося. Вважає, що строк звернення до суду сплив, просять застосувати позовну давність.

Аналізуючи надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 1996 року. За час шлюбу народилися діти Микита, ІНФОРМАЦІЯ_1, та Катерина, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням суду від 01 грудня 2015 року шлюб розірвано (справа № 310/9654/15-ц), рішення набрало чинності 12 грудня 2015 року.

Подружжя проживало в 1-кімнатній квартирі та після народження доньки вирішили придбати 3-кімнатну квартиру, яка була придбана за 10 тисяч доларів США. Після цього було продано 1-кімнатну квартиру за 6 тисяч доларів США. Для придбання 3-кімнатної квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_4 позичено, зокрема 3 тисячі доларів США у батьків ОСОБА_4, 1,5 тисячі доларів США у дядьки ОСОБА_2 та 1,5 тисячі доларів США у тітки ОСОБА_2. Зазначені обставини визнані сторонами, ними не оспорюють ся та відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Судом також встановлено, що 4 тисячі доларів США передавали батьки ОСОБА_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_3. До позовної заяви ОСОБА_1 додано копію договору дарування, складеного у простій письмові формі. Оригінал оглянуто судом в судовому засіданні. В договорі зазначено про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дарують свому сину ОСОБА_2 4000 (чотири тисячі) доларів США на придбання квартири в АДРЕСА_2. Зазначено, що витрати з оформлення даного договору син ОСОБА_2 бере на себе. Договір має підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також напис про отримання коштів 15 вересня 2003 року та підпис ОСОБА_2.

Допитана в якості свідка за її згоди третя особа ОСОБА_4 показала, що 3-кімнатну квартиру вони з чоловіком шукали приблизно 13-14 вересня 2003 року. Чоловік перебував у лікарні з дитиною в інфекційному відділенні. Після їх виписки, домовилися з продавцем квартири про її огляд квартира сподобалася. Після приходу додому вирішили позичати кошти. 3 тисячі коштів позичили її батьки. Чоловік сходив до своїх батьків та повернувшись повідомив, що частину коштів позичать у його тітки. Гроші в сумі 4 тисячі доларів США при неї не передавалися. Після продажу 1-кімнатної квартири частину коштів повернули її батькам та батькам чоловіка. На одному з святкувань дня народження ОСОБА_3 сказала, що кошти повертати не треба.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що батьком ОСОБА_4. Підтвердив, що позичав гроші в розмірі 3 тисячі доларів США на придбання 3-кімнатної квартири, які після продажу 1-кімнатної квартири були повернуті. Протягом часу проживання доньки з ОСОБА_2 розмови про те, що кошти в розмірі 4 тисячі доларів США було подаровано ОСОБА_2 його батьками, не було.

Відповідно до ст.ст. 243, 244 ЦК УРСР (1963рік) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування більше 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей на суму більше 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 47 ЦК УРСР (1963 рік) нотаріальне посвідчення угоди обовязкове лише у випадках, зазначених в закону. Недотримання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому випадку наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Суд приходить до висновку, що зазначений договір дарування мав бути нотаріально посвідчений.

Вирішуючи питання, чому зазначена угода не була нотаріально посвідчена та чи дійсно ухилялася сторона договору від його нотаріального посвідчення, суд приходить до висновку, що а ні позивачем ОСОБА_1, а ні третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_3, не надано докази в підтвердження обставини ухиляння ОСОБА_2 від її нотаріального посвідчення. Обставини про звернення до нотаріуса, про відсутність грошових коштів у відповідача та його хворобу не підтверджені доказами. Про складнощі в отримання доказів та про витребування доказів судом в порядку ст. 137 ЦПК України не заявлено.

Розглядаючи доводи третьої особи ОСОБА_4 та її представника щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, суд приходить до наступного. Відповідно до вимог ст. 71 ЦК УРСР (1963рік), діючого станом на 15 вересня 2003 року, строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) для даного виду правовідносин встановлюється в три роки. Відповідно до ст.ст. 256, 257, 261, 267 та п. 6 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (2003 року), діючого на даний час, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Правила Цивільного Кодексу України про позовну давність застосовується до позовів, строк предявлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що до вимог про позовну давність за даним позовом слід застосовувати норми ЦК України (2003 року), який набрав чинності з 01.01.04 року.

Відповідно до ст.ст. 26, 30 ЦПК України у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

ОСОБА_1 з позовом звернувся до суду 04 лютого 2016 року, а ОСОБА_3, як третя особа, заявила самостійні вимоги 19 травня 2016 року.

Суд вважає, що в розумінні вимог ЦК України та ЦПК України, про застосування позовної давності в даному спорі мають заявляти або позивач ОСОБА_1, або третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3, або відповідач ОСОБА_2. Третя особа ОСОБА_4 не наділена таким правом. Сторони про застосування позовної давності суду не заявляли.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 та вимоги третьої особи ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 26, 30, 57 - 62, 64, 212 - 215, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 47, 71, 80, 224, 243, 244 ЦК УРСР (1963 рік), ст.ст. 256, 257, 261, 267 та п. 6 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (2003 року), суд суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування дійсним, треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4, - відмовити.

В задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування дійсним, третя особа ОСОБА_4, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.В.Парій