Рішення № 59125797, 13.07.2016, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/4933/16-ц

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

13 липня 2016 року Печерський районний суд м.Києва

в складі головуючого судді Остапчук Т.В.

при секретарі Котко А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк», Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу прав вимоги,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк», ПАТ «Сведбанк», правонаступником якого у зв'язку із зміною найменування є ПАТ «Омега Банк», в якому просить визнати договір купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», недійсним в частині, що стосується передачі кредитних зобов'язань за кредитним договором №2619/0408/71-014 від 3.04.2008 року, посилаючись на те, що 3.04.2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2619/0408/71-014, відповідно до якого банк мав надати позичальнику споживчій кредит у розмірі 55000,00 доларів США з кінцевим строком повернення - до 3.04.2038 року включно. 25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» передало (відступило) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі і за кредитним договором №2619/0408/71-014 від 3.04.2008 року. Однак, у порушення вимог ч.2 ст.516, ст.517 ЦК України, ні ПАТ «Сведбанк», ні ПАТ «Дельта Банк» не повідомили позивача належним чином про відступлення права вимоги за кредитним договором та не надали доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.Таким чином, підставою недійсності правочину є суперечливість його змісту законодавству України, чинному на момент укладення. Крім того, укладання договору купівлі-продажу права вимоги призвело до змін умов кредитного договору №2619/0408/71-014 від 3.04.2008 року, що стосуються порядку повернення кредитних коштів шляхом безготівкового перерахування або шляхом внесення готівки у касу саме ВАТ «Сведбанк». Також, на думку позивача, сторони договору купівлі-продажу прав вимоги помилилися щодо правової природи правочину та мали укласти договір факторингу.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідачів в судове засідання не з»явились, про час розгляду справи повідомлені.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача , дослідивши письмові докази, приходить до слідуючого.

За вимогами ч.3 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно ст.ст.58, 59 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір (споживчий кредит під заставу житлової нерухомості) №2619/0408/71-014 від 3.04.2008 року, згідно умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 55000,00 доларів США, на строк до 3.04.2038 року включно, а позичальник, у свою чергу, зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у зазначеній сумі, а також сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені договором (а.с.5-13).

Встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» виступає правонаступником Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», у зв'язку з тим, що загальними зборами акціонерів ПАТ «Сведбанк» від 29.04.2013 року було прийнято рішення про зміну найменування .

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. та зареєстрований в реєстрі за №№1306,1307, відповідно до якого ПАТ «Сведбанк» (продавець) погодився продати (відступити), а ПАТ «Дельта Банк» (покупець) погодився купити права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну. Права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги. Відповідно до додатку №1 до зазначеного договору, кредитний договір №2619/0408/71-014 від 3.04.2008 року входить до переліку договорів, за яким було куплено право вимоги.

25.05.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Сведбанк» складено акт приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу права вимоги від 25.05.2012 року, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв права вимоги, які перелічені у додатку до акту, що посвідчує факт здійснення відступлення. (а.с.41)

Стаття 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно вимог діючого законодавства відступлення права вимоги - є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину. При цьому заміна кредитора у зобов'язані відбувається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом. Загальні вимоги до порядку заміни кредитора в зобов'язанні визначені у главі 47 ЦК України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у п.11.5кредитного договору №2619/0408/71-014 від 3.04.2008 року сторони погодили, що банк має право повністю або частково передати свої права та зобов'язання за кредитним договором, а також по угодам, пов'язаним із забезпеченням повернення кредиту, третій особі без згоди позичальника.

Також аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що відступлення права вимоги може здійснюватись як на підставі договору купівлі-продажу заборгованості, так і на підставі договору дарування, договору міни тощо.

Договором купівлі-продажу права вимоги від 25.05.2012 року було засвідчено намір сторін розглядати правочин, передбачений договором, як продаж і застосовувати до нього обов'язкові положення чинного законодавства України, що регулюють правочини купівлі-продажу права вимоги.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.3 ст.656 ЦК України).

У зв'язку з викладеним, посилання представника позивача на те, що спірний договір носить ознаки факторингу, а також на те, що у фактора відсутнє право на придбання відступної вимоги до фізичної особи/фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання за договором,є безпідставними, та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Крім того, однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 ст.3 ЦК України).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як передбачено ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов.

Відповідно до вимог ч.1 ст.215 ЦК України та згідно роз'яснень п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що в момент вчинення спірного правочину було дотримано вимоги, встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України.

Також, відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009 вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

З наведеного можливо зробити висновок про те, що заінтересована особа може визнати правочин недійсним в судовому порядку не в будь-якому випадку, а за наявності доказів на підтвердження того, що цим правочином порушуються його права та законні інтереси.

Під час судового розгляду представник позивача не надав жодного доказу на підтвердження наявності в діях чи рішеннях відповідачів при укладенні оспорюванного договору порушень будь-яких прав позивача.

Доводи позивача про те, що повідомлення про відступлення права вимоги не містить суми грошової вимоги, яка підлягає виконанню, реквізитів кредитного договору, договорів іпотеки та поруки, суд не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не можуть бути підставою для визнання договору купівлі-продажу права вимоги недійсним.

Отже, так як цивільним законодавством не передбачена згода боржника на укладення договору про відступлення права вимоги та останній був повідомлений про заміну кредитора у відповідності до вимог цивільного законодавства, то права позивача при укладенні договору купівлі-продажу права вимоги від 25.05.2012 року жодним чином порушені не були.

Посилання представника позивача на Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13.10.2014р. суд вважає безпідставним , оскільки спір був розглянутий між різними сторонами, відповідно до ст..61 ЦПК України .

У зв'язку з викладеним, судом встановлено, що догорів купівлі-продажу прав вимоги від 25.05.2012 року укладений відповідно до вимог чинного законодавства України, принципу свободи договору, підстав для визнання його недійсним в частині, що стосується передачі кредитних зобов'язань за кредитним договором №2619/0408/71-014 від 3.04.2008 року, та порушень прав позивача внаслідок його укладення, не вбачається.

Таким чином, у зв'язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, приймаючи до уваги положення ст.11 Цивільного процесуального кодексу України щодо розгляду справ в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку про те, що у задоволені позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.6, 203, 215, 510, 512, 516, 627, 628, 638, 655, 656 ЦК України, ст.ст.10, 11, 59, 60, 209, 214-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк», Публічного акціонерного товариства «ОМЕГА БАНК» про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу прав вимоги залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Печерський районний суд м.Києва протягом десяти днів з дня проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Остапчук Т.В.