Ухвала суду № 59121176, 20.07.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 157/1155/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Антонюк О.В. Провадження № 22-ц/773/1174/16 Категорія: 27 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Овсієнка А.А., Подолюка В.А.,

секретар с/з - Вергун Т.С.,

з участю:

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору, за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 07 червня 2016 року,

встановила:

Рішенням Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 07 червня 2016 року в даній справі відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості з підстав пропуску строку позовної давності.

Не погодившись із таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову банку у повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу позивача заперечив і просив її відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга позивача підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін з наступних підстав.

Звернувшись до суду в листопаді 2015 року з даним позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» у своїй позовній заяві зазначило, що відповідно до укладеного договору від 19.06.2006 року ОСОБА_2 отримав від банку кредит в сумі 19800 грн. на купівлю ТНС зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 19.06.2009 року включно.

Оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконував умови договору, то станом на 04.09.2015 року він заборгував ПАТ КБ «ПриватБанк» 200386 грн. 17 коп., що відповідно до розрахунку заборгованості складається із: заборгованості за тілом кредиту - 17405 грн. 08 коп., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 62201 грн. 77 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом - 5524 грн. 20 коп. та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань по договору - 115255 грн. 12 коп.

На підставі наведеного позивач просив стягнути з ОСОБА_2 зазначену суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати по справі.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору передбачено погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами в сумі 958 грн. 48 коп., тоді як із наданої банком виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_2 прострочив повернення кредиту, починаючи з грудня 2006 року, а останній платіж на погашення кредитної заборгованості здійснив 18 липня 2013 року. За таких обставин суд першої інстанції вважав, що позивач, звернувшись з даним позовом у листопаді 2015 року, пропустив встановлений законом трирічний строк позовної давності. А оскільки відповідач наполягав на застосуванні строку позовної давності, то відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України судом відмовлено в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» саме з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Зазначені висновки суду першої інстанції, з якими погоджується і колегія суддів, ґрунтуються на повно, всебічно, об'єктивно встановлених обставинах справи та відповідають вимогам закону.

Судом першої інстанції правильно встановлено і це об'єктивно підтверджується матеріалами справи, що 19 червня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», був укладений кредитний договір №VОK6RK09860005, відповідно до п.п.1.1 якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк» рахунок на строк до 19 червня 2009 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 19800 грн. на купівлю ТНС зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 2,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми розрахованої суми товару за винятком внесеного авансу щомісяця в період сплати в розмірі 0,90 % від комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 договору, періодом сплати вважати період з 1 по 7 число кожного місяця (а.с.6, 7).

На виконання умов кредитного договору 19 червня 2006 року позичальнику було перераховано кошти в сумі 19800 грн., що підтверджується ордером розпорядженням, що й не заперечується самим відповідачем (а.с.8).

Відповідно до п.1.2 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 958 грн. 48 коп. для погашення заборгованості по кредиту.

Пунктом 3.2. кредитного договору визначено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 6,66 % на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості по кредиту.

Відповідно до п.4.1 кредитного договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник зобов'язався сплатити банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки.

Пунктом 2.3.7 цього ж договору передбачено право банку у разі порушення позичальником зобов'язань стягнути кредит до закінчення строку дії договору.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок неналежного виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань станом на 04 вересня 2015 року він заборгував банку 200386 грн. 17 коп. кредитних коштів, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 17405 грн. 08 коп., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 62201 грн. 77 коп., заборгованості по комісії за користування кредитом - 5524 грн. 20 коп., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань по договору - 115255 грн. 12 коп. (а.с.4,5).

Водночас, із наданої виписки по рахунку (а.с.72) вбачається, що в рахунок погашення заборгованості по кредиту відповідачем ОСОБА_2 були здійснені платежі: 07.07.2006 року - 959 грн., 04.08.2006 року - 958 грн. 48 коп., 08.09.2006 року - 958 грн. 48 коп., 06.11.2006 року - 958 грн. 48 коп., останній платіж мав місце 18 липня 2013 року в сумі 1000 грн., після чого жодних платежів останній не здійснював.

Судом також встановлено, що в ході розгляду справи судом першої інстанції відповідачем було заявлено вимогу про застосування строку позовної давності, про що ним подано відповідну письмову заяву (а.с.59).

Частина 1 статті 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст.510 ЦК України).

Згідно із нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як строк дії договору так і строк (термін) виконання зобов'язання (ст.ст.530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України).

У той самий час згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

Згідно із ч.ч.1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору - до повного погашення зобов'язань (п.5.1 договору), кінцевий строк повернення кредиту - до 19 червня 2009 року включно (п.1.1 договору), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячними погашеннями платежів по 958 грн. 48 коп. - щомісячно в період з 1 по 7 число (п.1.1 договору) (а.с.6, 7).

Таким чином, за умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями, останній з яких у вказаній сумі підлягав виконанню до 19 червня 2009 року.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст.253 ЦК України).

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає правильним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, висновок суду першої інстанції про те, що початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення, оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, у зв'язку з чим право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового щомісячного платежу.

Як було встановлено судом, в рахунок погашення заборгованості по кредиту ОСОБА_2 були здійснені наступні платежі: 07.07.2006 року - 959 грн., 04.08.2006 року - 958 грн. 48 коп., 08.09.2006 року - 958 грн. 48 коп., 06.11.2006 року - 958 грн. 48 коп. та останній платіж мав місце 18 липня 2013 року в сумі 1000 грн., після чого жодних платежів відповідач не здійснював.

Позивач пред'явив в суд даний позов лише 06 листопада 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

За таких обставин справи та на підставі наведених вище норм закону судом першої інстанції зроблено правильний висновок про пропущення позивачем строку позовної давності щодо заявлених ним у листопаді 2015 року вищевказаних позовних вимог, а тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» саме у зв'язку зі спливом строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем в ході судового розгляду даної справи.

Натомість, доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового та довільного тлумачення позивачем дійсних обставин справи та норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскільки доводи апеляційної карги не спростовують висновків суду першої інстанції, то апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 07 червня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: