Ухвала суду № 59117844, 20.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5543/16

Головуючий у першій інстанції: Куриленко О. М.

Доповідач: Ісаєва Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Ісаєвої Н.В.,

суддів: Комлевої О.С., Журавльова О.Г.,

при секретарі - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2016 року про відкриття провадження та забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Київського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів.

Разом з позовною заявою позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову якою просив накласти арешт на: 1) 1/2 частку однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1; 2) 1/2 частку земельної ділянки НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га, розташовану за адресою АДРЕСА_3 цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 3) 1/2 частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_2.

Позивач обґрунтовує заяву тим, що сума, заявлена до стягнення, є значною, відповідачка не працює та доходу не має, а у разі не виконання можливого рішення суду, позивачу буде заподіяно значну шкоду. Позивач також послався на те, що майно, вказане в заяві, набуто відповідачкою в період шлюбу з ОСОБА_2, який був зареєстрований 16.04.1994 р. та розірваний рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06.01.2016 р. Також, позивач вказав, що майно подружжя ОСОБА_2 не було поділено після розірвання шлюбу, а тому виходячі з презумпції рівності часток подружжя в спільній власності вважає за можливе накласти арешт на частки в нерухомому майні, які не виділені в натурі і не визначені.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30.03.2016 р. відкрито провадження у справі та забезпечено позов ОСОБА_3 та накладено арешт на: 1) 1/2 частину однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1; 2) 1/2 частину земельної ділянки НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га, за адресою АДРЕСА_3 цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 3) 1/2 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_2.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.05.2016 р. ОСОБА_2 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою,в якій просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30.03.2016 р. в частині забезпечення позову та скасувати арешти накладні судом на: 1) 1/2 частини земельної ділянки НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га, за адресою АДРЕСА_3 цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та 2) 1/2 частини житлового будинку за адресою: Одеська область, АДРЕСА_2.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при забезпеченні позову судом порушені вимоги ст. 73 СК України, відповідно до яких звернення стягнення на частку у праві спільної сумісної власності подружжя можливе лише у разі виділення її в натурі. Також, апелянт послався на те, що при забезпеченні позову порушені вимоги співмірності, оскільки вартість арештованого нерухомого майна значно перевищує заявлені позовні вимоги.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, представник

ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечував.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Отже, виділ частки в натурі є обов'язковою умовою для звернення стягнення на частку члена подружжя - боржника. Звернення стягнення на майно боржника це процедура, яка полягає у виявленні майна боржника, описі, накладенні заборони відчуження, продажу та передачі кредиторові вирученої грошової суми.

Суд першої інстанції помилково арештував 1/2 частину кожного з трьох об'єктів нерухомості: 1) 1/2 частину квартири за адресою АДРЕСА_1; 2) 1/2 частину земельної ділянки НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 та 3) 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно інформаційної довідки, наданої позивачем (а.с. 5), вищевказані об'єкти нерухомості знаходяться у власності відповідача, а позивач у заяві про забезпечення позову (а.с. 3) зазначив, що поділ спільного майна подружжя не проводився. Вказаний факт визнається та не оспорюється учасниками процесу.

Станом на дату накладення арешту майно, знаходилось у спільній сумісній власності подружжя. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (ч. 1 ст. 386 СК України).

Право на виділ частки із спільної сумісної власності наявне у співвласників, та саме співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом (ст. 370 ЦК України).

У зв'язку з цим, у суду першої інстанції не було законних підстав самостійно визначати частку відповідача у спільному майні, фактично змінюючи режим власності зі спільної сумісної власності (без визначення часток у праві) на спільну часткову власність (із визначенням часток у праві).

Посилання позивача на те, що частки членів подружжя у спільному майні є рівними суд не приймає до уваги, оскільки це лише презумпція, яка має правове значення при розгляді спорів про поділ спільного майна подружжя. При розгляді справи про поділ спільного майна подружжя суд може відступити від презумпції принципу рівності часток за наявності обставин, що мають істотне значення.

Однак, накладення арешту на 1/2 частину кожного з об'єктів нерухомості не може вважатись виділенням частки відповідачки в натурі.

Під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні, що не може вважатись виділом частки в натурі (інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 р.).

Визначення частки та виділ її в натурі є різними за наслідками юридичними діями. Визначення частки передбачає встановлення ідеальної (математичної) частки у праві на спільне майно, а той час як виділ (в натурі) передбачає отримання учасником, який виділяється, певного майна із складу спільного у натурі та (або) грошової компенсації і тягне за собою припинення права спільної власності для того учасника, який виділився.

Відповідно до п. 1.2 "Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна" (затверджена Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 р. №55) поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

З огляду на викладене вбачається, що ч. 1 ст. 70 СК України передбачає презумпцію рівності часток дружини та чоловіка в усьому майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та було нажито в період перебування в шлюбі, а не рівність часток дружини та чоловіка в кожному об'єкті нерухомого майна як помилково зазначив позивач. При цьому вирішуючи спір про поділ спільного майна подружжя суд може відійти від принципу рівності часток подружжя (якщо інше визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, приймаючи до уваги інтереси неповнолітніх дітей тощо).

Таким чином, у зв'язку з тим, що частка відповідачки у майні, що знаходиться у спільній сумісній власності, не виділена в натурі, суд з порушенням норм ч. 1 ст. 70 та ч. 1 ст. 73 СК України помилково наклав арешт на частки в нерухомості, яки не тільки не виділені в натурі, але й навіть не визначені. Оскільки звернення стягнення на частку відповідачки у спільній сумісній власності подружжя без виділення її в натурі є неможливим, вбачається що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на частки що не визначені та не виділені в натурі не спрямовані на забезпечення можливості виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у ЦПК України встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову (п. 4 Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України від 31.05.2011 р. № 4-рп/2011).

Згідно наданого апелянтом Звіту про незалежну оцінку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (без урахування земельної ділянки), вартість будинку складає 56 656 816,00 (п'ятдесят шість мільйонів шістсот п'ятдесят шість тисяч вісімсот шістнадцять) грн., що на дату оцінки складала еквівалент 2 242 984,00 (два мільйони двісті сорок дві тисячі дев'ятсот вісімдесят чотири) долари США.

Згідно наданого апелянтом Звіту про незалежну оцінку земельної ділянки НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_3, її вартість становить 9 711 295,00 (дев'ять мільйонів сімсот одинадцять тисяч двісті дев'яносто п'ять тисяч) грн., що на дату оцінки складало еквівалент 384 460,00 (триста вісімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят) доларів США.

Загальна вартість арештованої земельної ділянки та розташованого на ній житлового будинку становить 66 368 111,00 (шістдесят шість мільйонів триста шістдесят вісім тисяч сто одинадцять) грн., що еквівалентно 2 627 503,00 доларів США, тоді як позивачем заявлено вимоги на 100.000 доларів США, що становить 2 628 014,00 грн.

За таких обставин колегія суддів вважає, що при забезпеченні позову порушено вимоги співмірності заявлених позовних вимог та вартості арештованого майна, яка у 26 разів перевищує ціну позову, що є грубим порушенням принципу співмірності.

При цьому колегія апеляційного суду також приймає до уваги, що у власності відповідача знаходиться транспортний засіб, який відноситься до майна, що не підлягає поділу в натурі, а саме - легковий автомобіль «Bentley Continental», 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Відповідно до Звіту про незалежну оцінку транспортного засобу його вартість становить 109 166,00 доларів США, що становить еквівалент 2 757 500,00 грн., та є достатньою для виконання можливого рішення суду без порушення ч. 3 ст. 152 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст. 307, п. 2 ч. 1 ст. 312, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2016 року в частині забезпечення позову - арешту 1/2 частини земельної ділянки НОМЕР_2 (кадастровий номер НОМЕР_3), площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_3 цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2. - скасувати.

У задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову в частині

арешту 1/2 частини земельної ділянки НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_3 цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 - відмовити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 30 березня 2016 року з 1/2 частини земельної ділянки НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_3 цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), та з 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.В. Ісаєва

Судді: О.С. Комлева

О.Г. Журавльов