Рішення № 59117841, 14.07.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4178/16

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Погорєлової С.О., Кравця Ю.І.

при секретарі: Лопотані В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ПАТ КБ «ПриватБанк» - Сокуренко Наталії Вікторівни на заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 22 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року представник ПАТ КБ „ПриватБанк" звернувся до Приморського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 9888,53 доларів США, що за курсом НБУ складає 235 050,36 грн. Представник позивача мотивував свої вимоги тим, що 19.05.2008 року між ПАТ КБ „ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір 250 МТ, згідно якого ПАТ КБ „ПриватБанк" надало ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 20 000 доларів США строком до 19.05.2009 року, а остання зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

В забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 19.05.2008 року між ПАТ КБ „ПриватБанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договори поруки.

У зв`язку з порушенням ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором, станом на 18.11.2015 року утворилася заборгованість, яка складається з наступного:

- заборгованості за кредитом - 9 712, 70 дол. США;

- заборгованість по процентами за користування кредитом - 14 283, 59 дол. США;

- заборгованість по комісії за користування кредитом - 80, 12 дол. США;

- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 18 736, 39 дол. США.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (справа №2/202/807/2013) від 19.03.2013 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором №250 МТ від 19.05.2008 року у розмірі 253 163, 69 грн. та стягнуто солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3 на користь банку заборгованість на суму 10 000, 00 грн., а всього у сумі 263 163, 69 грн., що еквівалентно становить 32 924, 27 дол. США. В частинні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 відмовлено.

До теперішнього часу рішення суду не виконано. У зв'язку з чим загальна сума заборгованість відповідачів за кредитним договором станом на 18.11.2015 року складає 42 812,80 дол. США. З відрахуванням вже стягнутої за рішенням суми боргу у розмірі 32 924, 27 дол. США, банк просить стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 9888, 53 дол. США, що за курсом НБУ складає 235 050, 36 грн.

Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 22 березня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Сокуренко Наталія Вікторівна звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 22 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Згідно з відповіддю Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області на запит суду першої інстананції вбачається, що 21.01.2011 року ОСОБА_3 знята з реєстрації в АДРЕСА_1 на нову адресу: АДРЕСА_2. За новою адресою реєстрація відсутня (а. с. 30 ).

Відповідно до судових повідомлень, що направлялися за адресою тимчасової реєстрації ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 вбачається, що за первісною адресою судова кореспонденція неодноразово повертається з відміткою про закінчення терміну зберігання, а за новою адресою судову повістку з викликом у судове засідання на 14.07.2016 року о 09-30 г. - отримано.

Відповідно до судових повідомлень направлених на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вбачається, що обидва відповідача за адресами реєстрації, в тому числі останньої реєстрації не проживають, про що поштовою службою неодноразово повернуто до суду повідомлення з відповідними відмітками.

В розуміні ст. 76 ЦПК України відповідачі вважаються належним чином повідомленими.

Таким чином, відповідачі ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 будучи належним чином повідомленими, в засідання судової колегії на 14.07.2016 року не з`явилися, не повідомили про причини не явки, не забезпечили участі свого представника та не надали взагалі ніяких заперечень проти апеляційної скарги та проти позову, не просили відкласти розгляд справи.

При таких обставинах відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відмовляючи у позові ПАТ КБ „ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що:

- строк дії кредитного договору № 250МТ, укладеного між банком та відповідачем ОСОБА_3, сторонами визначено до 19.05.2009 року (п.1.3. кредитного договору), в той час як заборгованість за цим договором банком розрахована станом на 18.11.2015 року;

- оскільки строк дії кредитного договору №250МТ від 19.04.2008 року вже закінчився, та рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2013 року з ОСОБА_3 стягнуто заборгованість за кредитним договором, кредитні правовідносини між сторонами припинились, а існують виключно боргові зобов'язання по сплаті боргу, а отже, підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором №250 МТ, розрахованої банком станом на 18.11.2015 року, немає;

-обставини, встановлені Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська у рішенні від 19.03.2013 року, за яким право банка пред'явити вимоги до поручителів виникло на протязі наступних шести місяців, починаючи з моменту виникнення заборгованості ОСОБА_3 перед банком - 20.06.2008 року. Однак, таку вимогу до поручителів банк пред'явив лише 19.11.2012 року, тобто після спливу встановленого ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можливо.

З матеріалів справи вбачається, що:

- 19.05.2008 року між ПАТ КБ „ПриватБанк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір 250 МТ, згідно якого ПАТ КБ „ПриватБанк" надало ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 20 000 доларів США строком до 19.05.2009 року, а остання зобов"язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором;

- в забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, 19.05.2008 року між ПАТ КБ „ПриватБанк" та ОСОБА_4, ОСОБА_5 19.05.2008 року укладено окремі договори поруки, за умовами яких ці особи є поручителями ОСОБА_3 та відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що й позичальник;

- рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (справа №2/202/807/2013) від 19.03.2013 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором №250 МТ від 19.05.2008 року у розмірі 253 163, 69 грн. та стягнуто солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3 на користь банку заборгованість на суму 10 000, 00 грн., а всього у сумі 263 163, 69 грн., що еквівалентно становить 32 924, 27 дол. США, в тому числі заборгованість за кредитом 9712,70 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом 14283, 59 доларів США, заборгованість по комісії 80, 12 доларів США, заборгованість за пенею 8847,86 доларів США. В частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 відмовлено. Заборгованість судовим рішенням стягнута станом на 14.11.2012 року;

- до теперішнього часу рішення суду не виконано;

- станом на 18.11.2015 року утворилася заборгованість, яка складається з заборгованості за кредитом - 9 712, 70 доларів США; заборгованості по процентами за користування кредитом - 14 283, 59 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом - 80, 12 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 18 736, 39 доларів США, з яких 8847,86 доларів США вже були стягнуті рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (справа №2/202/807/2013) від 19.03.2013 року.

Різниця між розрахованою станом на 18.11.2015 року заборгованістю за кредитним договором №250 МТ від 19.05.2008 року у доларах США за вирахуванням стягнутої рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2013 року заборгованості складає 9888,53 доларів США і фактично є різницею між нарахованою сумою заборгованості за пенею 18736,39 доларів США, до якої увійшла сума заборгованості за пенею, станом на 14.11.2012 року, яка була стягнута згаданим судовим рішенням від 19.03.2013 року - 8847,86 доларів США. (18736,39-8847,86=9888,53). Решта наведеної у розрахунку заборгованості за тілом кредиту, процентах за користування кредитом, комісією станом на 18.11.2015 року повністю ідентична сумі заборгованості за вказаними видами платежів, яка розрахована станом на 14.11.2012 року та вже стягнута за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2013 року.

Таким чином, предметом заявлених вимог є заборгованість за пенею в сумі 9888,53 доларів США, яка утворилася після 14.11.2012 року (стягнута на підставі рішення суду від 19.03.2013 року) і до дати розрахунку - 18.11.2015 року, що передував зверненню до суду з даним позовом. В контексті наведеного позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором, зазначена сума 9888,53 доларів США є різницею між сумою заборгованості за пенею зі збільшуючим підсумком станом на 18.11.2015 року в сумі 18736,39 доларів США та сумою заборгованості за пенею станом на 14.11. 2012 року в сумі 8847,86 доларів США, яка увійшла у заборгованість станом на 18.11.2015 року (18736,39-8847,86).

Пеня будучи за своєю правовою природою різновидом неустойки, нараховується за кожний день прострочення виконання зобов`язання.

На час ухвалення Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська рішення від 19.03.2013 року, пеня за прострочення виконання зобов`язання була нарахована в сумі 8847,86 доларів США станом на 14.11.2012 року. Дане питання (стягнення) судом вирішувалося станом на вказану дату.

У даній справі пеня нарахована станом на 18.11.2015 року з наростаючим підсумком і становить 18736,39 доларів США. До стягнення заявлено 9888,53 доларів США, як різницю між 18736,39 доларів США та сумою заборгованості за пенею, що стягнута рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2013 року 8847,86 доларів США (18736,39-8847,86).

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, пунктами 6.1 та 6.5. т кредитного договору № 250МТ від 19.05.2008 року передбачено, що за порушенням позичальником будь-якого зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом чи/та повернення кредитних ресурсів позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 0,2 % від простроченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня. Пеня нараховується у разі порушення позичальником строків передбачених договором. Сплата пені здійснюється в гривні. У разі, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату щоденного нарахування.

Пуктом 6.4. кредитного договору № 250МТ від 19.05.2008 року передбачено, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, передбаченої п. 6.1. кредитного договору здійснюється протягом 3-х років від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане позичальником.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові по справі 6-1206цс15 від 23.09.2015 року.

При таких обставинах, рішення районного суду в частині відмови у вимогах про стягнення заборгованості за пенею до позичальника ОСОБА_3 не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Ухвалюючи власне рішення в частині вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за пенею, апеляційний суд виходить з наступного.

Основне невиконане зобов`язання становить - 9 712, 70 доларів США та 14 283, 59 доларів США процентів за користування кредитом, оскільки відсутні докази, що підтверджують виплату зазначеної заборгованості за рішенням суду. Тобто загальна сума заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом становить 23996,29 доларів США.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України «Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин,які мають істотне значення».

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2013 року неустойка стягнута у розмірі еквівалентному 8847,86 доларів США заборгованості за пенею.

За наступні три роки пеня збільшилася на 9888,53 доларів США.

Оскільки Банком заявлені вимоги про стягнення неустойки без нарахування додаткової заборгованості за тілом кредиту та процентами і заявлені вимоги засновані на невиконанні боржником стягнутої за рішення суду від 19.03.2013 року заборгованості, то апеляційний суд вважає за правильне і розумне оцінити пропорційність розміру неустойки по відношенню до розміру збитків, які складаються з розміру непогашеної заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом.

Як вже зазначалося загальний розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом становить 23996,29 доларів США, в той час, як у разі задоволення вимог про стягнення неустойки загальний її розмір буде становити 18736,39 (8847,86, що вже стягнут\і за рішенням суду у 2013 році та +9888,53, що дозаявлені до стягнення у грудні 2015 року).

Оскільки такий розмір неустойки не перевищує загальний розмір заборгованості за тілом кредиту і процентами, то відсутні підстави для зменшення неустойки і в порядку ч.3 ст. 551 ЦК України.

Разом з тим, судова колегія вирішуючи вимоги про стягненні пені виходить з такого. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, пеня може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15.

Крім того, про стягнення пені у гривні передбачено і умовами кредитного договору №250 МТ від 19.05.2008 року (п. п. 6.1 та 6.5)

Враховуючи викладене апеляційним судом витребувано у ПАТ КБ «Приватбанк» розрахунок заборгованості по пені з визначенням гривневого еквіваленту за курсом НБУ на дату щоденного нарахування.

Відповідно до наданого ПАТ КБ «Приватбанк» розрахунку заборгованість по пені у гривнях за курсом НБУ на дату щоденного нарахування з 19.11.2012 року до 18.11.2015 року становить 166174 грн. 56 коп.

У відповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Такої заяви до суду першої інстанції не надходило, районним судом у зв`язу з не явкою всіх відповідачів та зі згоди позивача, ухвалено заочне рішення. Тому у апеляційного суду відсутні правові підстави для вирішення питання щодо застосування позовної давності до заявлених вимог як у повному обсязі так і щодо частини вимог.

Таким чином з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає стягненню заборгованість за пенею в сумі 166174 грн. 56 коп. за період з 19.11.2012 року до 18.11.2015 року, що є еквівалентом 9865,23 долдарів США. У поданому Банком на вимогу апеляційного суду розрахунку не зазначено про решту заборгованості - 23,30 доларів США (9888,53-9865,23) та не наведено про її перерахунок у гривню згідно з курсом НБУ на дату щоденного нарахування.

Тому в цій частині вимог слід відмовити.

Що стосується вимог, заявлених до поручителів та наведених в апеляційній скарзі доводів, то судова колегія приходить до наступного.

Частиною першою статті 553 ЦК України встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За змістом частини четвертої стаття 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Порука - це строкове зобов'язання і незалежно від установлення строку її дії договором чи законом сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, що визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не означають, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 зобов'язалася перед банком повернути суму кредиту з процентами до 19.05.2009 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів.

Отже, разом із установленням строку дії кредитного договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою стаття 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Судами встановлено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати 20 числа кожного поточного місяця (проценти) від дати укладення договору, а останній платіж боржник повинен був здійснити у відповідності до графіку погашення кредита та процентів не пізніше 19 травня 2009 року, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя щодо щомісячних платежів.

Отже, останній строк виконання основного зобов'язання сторони кредитного договору визначили 19.05.2009 року, тому саме з цієї дати рахується початок шестимісячного строк дії поруки.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Як вбачається зі змісту рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2013 року, у Банку виникло право пред`явит вимогу до поручителів про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту та сплати процентів з моменту виникнення заборгованості у боржника ОСОБА_3 - 20.06.2008 року протягом наступних 6 місяців. Проте вимогу до поручителів Банк пред`явив лише 19.11.2012 року, тобто після спливу шестимісячного строку встановленого. 4 ст. 559 ЦК України. У задоволенні вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було відмовлено. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.03.2013 року вступило в законну силу.

В подальшому Банком 08.12.2015 року було направлено повідомлення з вимогою про сплату заборгованості за кредитним договором до позичальника і обох поручителів.

23.12.2015 року Банком підготовлена та направлена до суду позовна заява про солідарне стягнення заборгованості з позичальника і поручителів.

За таких обставин немає підстав для скасування рішення в частині відмови у вимогах про стягнення заборгованості по пені, які Банком заявлені до поручителів.

Доводи апеляційної скарги з наведенням правової позиції, яке зазначена у постанові № 436цс15 від 23.12.2015 року, не можуть бути взятими до уваги, оскільки Верховний Суд України у вказаній постанові скасовуючи рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2014 року, рішення Апеляційного суду Рівненської області від 10 лютого 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2015 року в частині стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором зазначив про хибність висновку апеляційного суду про застосування положень статті 261 ЦК України, які регулюють питання перебігу позовної давності, до передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку пред'явлення вимог до поручителя, оскільки цей строк не є строком позовної давності, на який поширюються зазначені норми.

Тобто невиконані за кредитним договором зобов`язання продовжують існувати і після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання.

Після перебігу 19.05.2009 року строку дії кредитного договору №250 МТ від 19.05.2008 року Банк звернувся до суду з вимогою до поручителя лише 19.11.2012 року, що стало підставою для Індустрального районного суду м.Дніпропетровська для припинення поруки відносно вимог до поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Дане судове рішення, яким припинено поруку і на поручителів не покладено зобов`язання з погашення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту, процентам за користування кредитом, комісії та пенею (відмовлено у вимогах до поручителів), вступило в законну силу.

Тому відсутні підстави для скасування рішення Приморського районного суду м.Одеси від 22.03.2016 року про відмову у задоволенні вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення з кожного з них окремо заборгованості за пенею за період з 19.11.2012 року до 18.11.2015 року разом із позичальником в солідарному порядку.

Таким чином апеляційна скарга ПАТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції в частині відмови у вимогах про стягнення заборгованості за пенею до позичальника ОСОБА_3 - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача пені за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту та процентам за користування кредитними коштами за період з 19.11.2012 року по 18.11.2015 року включно в сумі 166174 грн. 56 коп. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

У відповідності до ч.5 ст. 88 ЦПК України у зв`язку з ухваленням апеляційним судом нового рішення судові витрати підлягають перерозподілу, зокрема на користь позивача з ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору за подання позову до суду першої інстанції та за подання апеляційної скарги пропорційно до задовлених вимог в сумі 166174,56 грн., що складає 1661,74 грн. (1% від суми стягнення).

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" Сокуренко Наталії Вікторівни - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 22 березня 2016 року суду в частині відмови у вимогах про стягнення заборгованості за пенею до позичальника ОСОБА_3 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по тілу кредиту та процентам за користування кредитними коштами за період з 19.11.2012 року по 18.11.2015 року включно в сумі 166174 грн. 56 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк „ПриватБанк" судові витрати в сумі 1661 грн. 74 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Ю.І. Кравець

С.О. Погорєлова