Рішення № 59111320, 11.07.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2016 р.Справа № 916/1466/16

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трексім про стягнення 6460,69 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трексім про стягнення пені у розмірі 5596,74 грн. та 3% річних в розмірі 863,75 грн., нарахованих у звязку з несвоєчасністю сплати орендної плати за договором від 23.08.2013 р. № ДФ-377 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

23.08.2013 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області як орендодавець та ТОВ „Трексім як орендар було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-377, згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину відкритої складської площі інв. № 057091 (реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА595) площею 6809,00 кв.м; нежитлові приміщення будівлі реципієнтної інв. № 100656 (реєстровий номер майна 01125666.1.ЦИХКГЖ318) площею 142,00 кв.м; частину відкритої складської площі інв. № 057091 (реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА595) площею 904,00 кв.м, які територіально розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Гефта, 3 та обліковуються на балансі ДП „Одеський морський торговельний порт, вартість яких визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ „Експертне агентство „Укрконсалт станом на 30.06.2013 р. та становить 6153940,00 грн.

Як зазначає позивач, згідно п. 3.5 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12-го числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

За ствердженнями позивача, 07.10.2014 р. балансоутримувачем орендарю було виставлено рахунок № 252727 на суму 45392,53 грн., отже згідно до умов договору останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 12.10.2014 р., що орендарем не було виконано. Даний рахунок було сплачено 14.11.2014 р. частково у розмірі 10000,00 грн., що підтверджується банківською випискою за № БВ00004465 від 14.11.2014 р., сформованою бухгалтерією балансоутримувача. Залишок суми у розмірі 35392,53 грн. сплачено частково 18.11.2014 р. у розмірі 25392,53 грн., що підтверджується банківською випискою за № БВ00004516 від 18.11.2014 р., сформованою бухгалтерією балансоутримувача, та у розмірі 10000,00 грн. 28.11.2014 р., що підтверджується банківською випискою за № БВ00004700 від 28.11.2014 р., сформованою бухгалтерією балансоутримувача.

Як зазначає позивач, 08.12.2014 р. балансоутримувачем орендарю було виставлено рахунок № 252954 на суму 47365,10 грн., отже згідно до умов договору останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 12.12.2014 р. Проте, вказаний рахунок було сплачено 27.01.2015 р., що підтверджується банківською випискою за № БВ00000337 від 27.01.2015 р., сформованою бухгалтерією балансоутримувача.

Також позивач зазначає, що 31.12.2014 р. балансоутримувачем орендарю було виставлено рахунок № 253070 на суму 48786,06 грн., отже згідно до умов договору останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 12.01.2015 р. Вказаний рахунок було сплачено 02.02.2015 р., що підтверджується банківською випискою за № БВ0000449 від 02.02.2015 р., сформованою бухгалтерією балансоутримувача.

За ствердженнями позивача, 07.08.2015 р. балансоутримувачем орендарю було виставлено рахунок № 250761 на суму 67959,03 грн., отже згідно до умов договору останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 12.08.2015 р. Вказаний рахунок було сплачено 27.08.2015 р., що підтверджується банківською випискою за № БВ00003498 від 27.08.2015 р., сформованою бухгалтерією балансоутримувача.

Також позивач зазначає, що 08.09.2015 р. балансоутримувачем орендарю було виставлено рахунок № 250872 на суму 67415,36 грн., отже згідно до умов договору останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 14.09.2015 р. Даний рахунок було сплачено 28.09.2015 р., що підтверджується банківською випискою за № БВ00003891 від 28.09.2015 р., сформованою бухгалтерією балансоутримувача.

Крім того, 07.10.2015 р. балансоутримувачемо було виставлено рахунок № 250982 на суму 68965,91 грн., отже згідно до умов договору останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 12.10.2015 р. Вказаний рахунок було сплачено 28.10.2015 р., що підтверджується банківською випискою за № БВ00004361 від 28.10.2015 р., сформованою бухгалтерією балансоутримувача.

31.12.2015 р. балансоутримувачем орендарю було виставлено рахунок № 251310 на суму 69916,75 грн., отже згідно до умов договору останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку було 12.01.2016 р. Вказаний рахунок сплачено 29.01.2016 р., що підтверджується банківською випискою за № БВ00000263 від 29.01.2016 р., сформованою бухгалтерією балансоутримувача.

Наразі позивач посилається на п. 3.6 договору, згідно якого орендна плата, перерахована несвоєчасно та не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.5 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Так, позивач вказує, що в порядку ч.2 ст. 222 Господарського кодексу України відповідачу направлялись претензії: № 20/1-683 від 12.05.2015 р. на суму 3016,92 грн., № 20/1-684 від 12.05.2015 р. на суму 2475,18 грн., № 20/1-1818 від 12.10.2015 р. на суму 1391,18 грн., № 20/1-1819 від 12.10.2015 р. на суму 1759,49 грн., № 20/1-2066 від 70571 грн.

Відтак, загальна сума нарахованої пені по рахункам за № 250761 від 07.08.2015 р., № 250872 від 08.09.2015 р., № 250982 від 07.10.2015 р. та № 251310 від 31.12.2015 р. складає 5596,74 грн., а 3% річних 863,75 грн., що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2016 р. позовну заяву ДП "Одеський морський торговельний порт прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1466/16, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не зявився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, про що свідчать рекомендовані поштові повідомлення про вручення ухвал суду, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянув та дослідив всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

23.08.2013 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Трексім (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-377, згідно п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: частину відкритої складської площі інв. № 057091 (реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА595) площею 6809,00 кв.м; нежитлові приміщення будівлі реципієнтної інв. № 100656 (реєстровий номер майна 01125666.1.ЦИХКГЖ318) площею 142,00 кв.м; частину відкритої складської площі інв. № 057091 (реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА595) площею 904,00 кв.м, які територіально розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Гефта, 3, та обліковуються на балансі ДП „Одеський морський торговельний порт, вартість яких визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ТОВ „Експертне агентство „Укрконсалт станом на 30.06.2013 р. та становить 6153940,00 грн. Укладення вказаного договору було погоджено позивачем, який є балансоутримувачем вказаного майна.

Відповідно до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786 (зі змінами), та становить без ПДВ за базовий місяць оренди (липень 2013 р.) без ПДВ 77830,96 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - серпень 2013 р. визначається шляхом коригування орендної плати, яка зазначена у абзаці І цього пункту на індекс інфляції серпня 2013 р.

Згідно п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.4 договору встановлено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.5 договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 12-го числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 70% надсилається орендарем орендодавцеві.

Згідно п. 3.6 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.5. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 3.8 договору передбачено, що у разі виникнення заборгованості з орендної плати, поточні платежі, які сплачені за обєкт оренди насамперед спрямовуються на погашення заборгованості з орендної плати, яка виникла у минулі періоди, а потім - у рахунок поточних платежів.

Відповідно до п. 3.9 договору зайва сума орендної плати, що надійшла до державного бюджету та балансоутримувачу, підлягає заліку в рахунок подальших платежів.

Згідно п. 3.10 договору зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечуються у вигляді авансованого платежу в розмірі не меншому, ніж орендна плата за перший місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останній місяць оренди, протягом місяця з моменту підписання договору оренди на розрахунковий рахунок державного казначейства за місцем розташування обєкта.

Пунктом 3.11 договору встановлено, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою у повному обсязі, якщо така виникла, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Згідно п. 5.9 договору орендар зобовязаний щомісяця до 12-го числа надавати орендодавцеві та балансоутримувачу інформацію про перерахування орендної плати за попередній місяць (копію платіжного доручення з відміткою обслуговуючого банку про перерахування орендної плати до Державного бюджету України). На вимогу орендодавця та балансоутримувача проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах і оформляти відповідні акти звіряння.

Відповідно до п. 9.1 договору за невиконання або неналежне виконання зобовязань за договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Згідно п. 9.2 договору орендодавець не відповідає за зобовязаннями орендаря. Орендар не відповідає за зобовязаннями орендодавця. Орендар відповідає за своїми зобовязаннями і за зобовязаннями, за якими він є правонаступником, виключно власним майном. Стягнення за цими зобовязаннями не може бути звернене на орендоване державне майно.

Як встановлено п. 10.1 договору, останній укладено строком на 1 рік, що діє з 23.08.2013 р. до 23.04.2014 р. включно.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 серпня 2013 року на виконання умов вказаного договору між орендодавцем та орендарем було складено та підписано акт приймання - передачі державного нерухомого майна, що обліковується на балансі ДП „Одеський морський торговельний порт, згідно якого відповідачу в оренду було передано частину відкритої складської площі інв. № 057091 (реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА595) площею 6809,00 кв.м; нежитлові приміщення будівлі реципієнтної інв. № 100656 (реєстровий номер майна 01125666.1.ЦИХКГЖ318) площею 142,00 кв.м; частину відкритої складської площі інв. № 057091 (реєстровий номер майна 01125666.1.АААИГА595) площею 904,00 кв.м, які територіально розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Миколи Гефта, 3, та обліковуються на балансі ДП „Одеський морський торговельний порт.

В подальшому 24.08.2014 р. між орендодавцем та орендарем було укладено договір № ДФ-377/1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.08.2013 р., відповідно до якого сторони домовились п. 10.1 договору оренди доповнити реченням такого змісту: „Продовжити термін дії цього договору до 23.08.2015 р. включно.

Також 26.11.2014 р. між орендодавцем та орендарем було укладено договір № ДФ-377/2 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до Державної власності від 23.08.2013 р., відповідно до якого сторони домовились п. 3.5 договору оренди після слова „орендодавцеві доповнити словами та цифрами „та балансоутримувачу. Також розділ 3 договору доповнено п. 3.12 такого змісту: „У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості. Крім того, пункт 10.1 договору доповнено реченням такого змісту: „Продовжити термін дії цього договору до 20.10.2017 р. включно.

Як стверджує позивач, орендарем несвоєчасно вносилась на користь балансоутримувача орендна плата по рахункам за № 252727 від 07.10.2014 р., № 252954 від 08.12.2014 р., № 253070 від 31.12.2014 р., № 250761 від 07.08.2015 р., № 250872 від 08.09.2015 р., № 250982 від 07.10.2015 р. та № 251310 від 31.12.2015 р., у звязку з чим позивачем як балансоутримувачем нараховано пеню та 3% річні на несвоєчасно сплачену суму орендної плати.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна визначає, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна орендар зобовязаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, відповідач з моменту прийняття в оренду вказаних в договорі № ДФ-377 приміщень мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату (30%) до 12 числа поточного місяця.

Як зясовано судом та вбачається з матеріалів справи, в межах виконання вищевказаного договору оренди № ДФ-377 позивачем виставлялись відповідачу рахунки на оплату за оренду обєкту.

Так, балансоутримувачем орендарю було виставлено рахунок № 252727 від 07.10.2014 р. на суму 45392,53 грн., в свою чергу останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку позивач за умовами договору визначає 12.10.2014 р. Як свідчать матеріали справи, вказаний рахунок було сплачено частково 14.11.2014 р. в сумі 10000,00 грн., що підтверджується банківською випискою № БВ00004465 від 14.11.2014 р. Решта частина суми орендної плати у розмірі 35392,53 грн. сплачена 18.11.2014 р. частково у розмірі 25392,53 грн. згідно банківської виписки по рахунку позивача № БВ00004516 від 18.11.2014 р. та 28.11.2014 р. у розмірі 10000,00 грн. згідно банківської виписки № БВ00004700 від 28.11.2014 р.

Також виставлений балансоутримувачем орендарю рахунок № 252954 від 08.12.2014 р. на суму 47365,10 грн., останній строк оплати якого за умовами договору вважається 12.12.2014 р., було сплачено з простроченням 27.01.2015 р., про що свідчить надана позивачем банківська виписка № БВ00000337 від 27.01.2015 р.

Рахунок балансоутримувача № 253070 від 31.12.2014 р. на суму 48786,06 грн. було сплачено 02.02.2015 р. з прострочкою, про що свідчить надана позивачем банківська виписка № БВ0000449 від 02.02.2015 р., оскільки за умовами договору останнім днем сплати по вищезазначеному рахунку вважається 12.01.2015 р.

Рахунок балансоутримувача № 250761 від 07.08.2015 р. на суму 67959,03 грн. мав бути сплачений згідно умов договору не пізніше 12.08.2015 р., тоді як був сплачений з простроченням 27.08.2015 р., що підтверджується банківською випискою балансоутримувача за № БВ00003498 від 27.08.2015 р.

Рахунок балансоутримувача № 250872 від 08.09.2015 р. на суму 67415,36 грн. підлягав оплаті згідно умов договору з урахуванням вихідних днів 14.09.2015 р., однак був сплачений з простроченням 28.09.2015 р., що підтверджується банківською випискою балансоутримувача за № БВ00003891 від 28.09.2015 р.

Рахунок балансоутримувача № 250982 від 07.10.2015 р. на суму 68965,91 грн., що підлягав оплаті за договором не пізніше 12.10.2015 р., був сплачений з простроченням 28.10.2015 р., що підтверджується банківською випискою балансоутримувача за № БВ00004361 від 28.10.2015 р.

Рахунок балансоутримувача № 251310 від 31.12.2015 р. на суму 69916,75 грн. підлягав оплаті не пізніше 12.01.2016 р., проте був сплачений з простроченням 29.01.2016 р., що підтверджується банківською випискою балансоутримувача за № БВ00000263 від 29.01.2016 р.

В свою чергу невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасне внесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

При цьому слід зазначити, що чинним законодавством та договором передбачена відповідальність орендаря за невиконання обовязку щодо своєчасного внесення орендної плати.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено в п. 3.6 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.5. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Як роз'яснено в п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України. Так, нарахування пені можливо за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, а право на стягнення такої пені може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності

З огляду на неналежне виконання ТОВ „Трексім своїх обовязків щодо своєчасної сплати орендної плати, що не спростовано останнім, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано пеню за прострочення виконання відповідачем зобовязань по договору № ДФ-377 від 23.08.2013 р. стосовно оплати рахунків № 250761 від 07.08.2015 р., № 25082 від 08.09.2015 р., № 250982 від 07.10.2015 р. та № 251310 від 31.12.2015 р., тобто в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності. Як випливає зі змісту позовної заяви, позивач нарахував пеню на відповідну суму по кожному рахунку окремо, виходячи з облікової ставки НБУ, а саме:

-на суму 67959,03 грн. по рахунку № 250761 від 07.08.2015 р. за період з 13.08.2015 р. по 27.08.2015 р. (15 дн.) що складає 1675,70 грн. (67959,03 грн./100%х30%х2/365 дн. х 15 дн.);

-на суму 67415,36 грн. по рахунку № 250872 від 08.09.2015 р. за період з 15.09.2015 р. по 24.09.2015 р. (10 дн.), що складає 997,38 грн. (67415,36 грн./100%х27%х2/365 дн. х 10 дн.), та за період з 25.09.2015 р. по 27.09.2015 р. (3 дн.), що складає 243,80 грн. (67415,36 грн./100%х22%х2/365 дн. х 3 дн.);

-на суму 68965,91 грн. по рахунку № 250982 від 07.10.2015 р .за період з 13.10.2015 р. по 27.10.2015 р. (15 дн.), що складає 1247,05 грн. (68965,91 грн./100%х22%х2/365 дн. х 15 дн.);

-на суму 69916,75 грн. по рахунку № 251310 від 31.12.2015 р .за період з 13.01.2016 р. по 29.01.2016 р. (17 дн.), що складає 1432,81 грн. (69916,75 грн./100%х22%х2/365 дн. х 17 дн.).

Таким чином, загальна сума нарахованої пені за несвоєчасне сплату відповідачем виставлених рахунків складає 5596,74 грн. (1675,70 грн. + 997,38 грн. + 243,80 грн. + 1247,05 грн. + 1432,81 грн.).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки відповідач свої зобов'язання щодо внесення орендної плати не виконав у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення річних не залежить від моменту предявлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобовязання. Таким чином, право кредитора на стягнення річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що у спірному договорі оренди № ДФ-377 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобовязання щодо оплати оренди за договором № ДФ-377 від 23.08.2013 р., суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на відповідну суму орендної плати по кожному рахунку за № 252727 від 07.10.2014 р., № 252954 від 08.12.2014 р., № 253070 від 31.12.2014 р., № 250761 від 07.08.2015 р., № 250872 від 08.09.2015 р., № 250982 від 07.10.2015 р. та № 251310 від 31.12.2015 р. Зокрема, позивачем нараховано 3% річних:

-по рахунку № 252727 від 07.10.2014 р. на суму 45392,53 грн. за період з 13.10.2014 р. по 13.11.2014 р. (32 дн.), що складають 119,39 грн. (45392,53 грн./100%х3%/365 дн. х 32 дн.), на суму 35392,53 грн. за період з 13.10.2014 р. по 17.11.2014 р. (36 дн.), що складають 104,72 грн. (35392,53 грн./100%х3%/365 дн. х 36 дн.), на суму 10000,00 грн. за період з 13.10.2014 р. по 27.11.2014 р. (46 дн.), що складають 37,81 грн. (10000,00 грн./100% х 3%/ 365 дн. х 46 дн.), всього 261,92 грн.;

-по рахунку № 252954 від 08.12.2014 р. на суму 47365,10 грн. за період з 13.12.2014 р. по 27.01.2015 р. (46 дн.), що складають 179,08 грн. (47365,10 грн./100%х3%/365 дн. х 46 дн.);

-по рахунку № 253070 від 12.01.2015 р. на суму 48786,06 грн. за період з 13.01.2015 р. по 02.02.2015 р. (21 дн.), що складають 84,21 грн. (48786,06 грн./100%х3%/365 дн. х 21 дн.);

-по рахунку № 250761 від 07.08.2015 р. на суму 67959,03 грн. за період з 13.08.2015 р. по 27.08.2015 р. (15 дн.) що складають 83,79 грн. (67959,03 грн./100%х3%/365 дн. х 15 дн.);

-по рахунку № 250872 від 08.09.2015 р. на суму 67415,36 грн. за період з 15.09.2015 р. по 27.09.2015 р. (13 дн.), що складають 72,03 грн. (67415,36 грн./100%х3%365 дн. х 13 дн.);

-по рахунку № 250982 від 07.10.2015 р. на суму 68965,91 грн. за період з 13.10.2015 р. по 27.10.2015 р. (15 дн.), що складають 85,03 грн. (68965,91 грн./100%х3%/365 дн. х 15 дн.);

-по рахунку № 251310 від 31.12.2015 р. на суму 69916,75 грн. за період з 13.01.2016 р. по 29.01.2016 р. (17 дн.), що складають 97,69 грн. (69916,75 грн./100%х3%/365 дн. х 17 дн.).

Отже, з відповідача підлягає стягненню загальна сума 3% річних в розмірі 863,75 грн.

При цьому слід зазначити, що заявлені до стягнення повивачем суми пені та річних відповідач не оспорив, доказів на їх спростування не надав. Також відповіді на претензії позивача стосовно сплати нарахованих сум пені та річних (№ 20/1-683 від 12.05.2015 р. на суму 3016,92 грн., № 20/1-684 від 12.05.2015 р. на суму 2475,18 грн., № 20/1-1818 від 12.10.2015 р. на суму 1391,18 грн., № 20/1-1819 від 12.10.2015 р. на суму 1759,49 грн., № 20/1-2066 від 70571 грн.) відповідачем не надавались. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ДП „Одеський морський торговельний порт цілком обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у звязку з чим підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт до Товариства з обмеженою відповідальністю „Трексім про стягнення 6460,69 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Трексім (65026, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 34871753; р/р 26001962502275 в ПУМБ м. Одеси, МФО 328209) на користь Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 01125666; р/р 2600130103888) в філії Одеського обласного управління АТ „Ощадбанк, МФО 328845) пеню у розмірі 5596/пять тисяч пятсот девяносто шість/грн. 74 коп., 3% річних у розмірі 863/вісімсот шістдесят три/грн. 75 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1378/одна тисяча триста сімдесят вісім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18 липня 2016 р.

Суддя В.С. Петров