Рішення № 5910978, 04.03.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2009 р.Справа № 12/8-09-201 Позивачі: 1) приватний підприємець ОСОБА_1

2) приватний підприємець ОСОБА_2

Відповідач: Тузлівська сільська рада Татарбунарського району Одеської області

про визнання права власності

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від позивача 1: не зявився;

від позивача 2: не зявився;

від відповідача: Єфтеній С.В. довіреність від 16.07.2008 р.

СУТЬ СПОРУ: Позивачі, приватний підприємець ОСОБА_1 та приватний підприємець ОСОБА_2, звернулися до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Тузлівської сільської рада Татарбунарського району Одеської області про визнання права власності на Ѕ кожному на майновий комплекс готельний комплекс „Парус”, що складається з адміністративної будівлі, житлових корпусів № 1, і 2, пожежного резервуару, трансформаторної підстанції, дитячого грального майданчика, спортивного майданчика, резервуару запасу води, магазину та складу, що знаходяться на території с. Лебедівка Тузлівської сільської ради.

Позивачі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, а саме, за їх адресою, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які є у матеріалах справи, але у судове засідання не зявилися, про поважність причин відсутності не повідомили, заяву про відмову від позову суду не надали.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд вважає, що наданих Позивачами матеріалів достатньо для розгляду справи, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача , суд встановив:

29.05.2006 р. комісією, створеною рішенням Тузлівської сільської ради, згідно рішення ради № 18 від 26.05.2006 р. „Про надання дозволу на попередній вибір земельної ділянки гр.. ОСОБА_1 під будівництво магазину „Парус” в с. Лебедівка” та рішення ради № 12 від 26.05.2006 р. „Про надання дозволу на попередній вибір земельної ділянки гр.. ОСОБА_2 під будівництво спального корпусу в с. Лебедівка на території бази відпочинку „Жемчужина-2”” було складено та підписано Акт вибору та обстеження земельної ділянки для будівництва магазину „Парус”, площа земельної ділянки 0,021 га та Акт вибору та обстеження земельної ділянки для будівництва спального корпусу на території бази відпочинку „Жемчужина 2”, площа земельної ділянки 0,03 га

Згідно п. 1 Рішення № 50-V від 12.06.2006 р. Тузлівська сільська рада затвердила акт попереднього погодження земельної ділянки на реконструкцію та будівництво торгівельного обєкту, магазину „Парус”.

Пунктом 2 цього рішення ФОП ОСОБА_1 було надано дозвіл на реконструкцію та будівництво торгівельного обєкту, магазину „Парус”, розміщеного в с. Лебедівка Тузлівської сільської ради.

Згідно п. 1 Рішення № 51-V від 12.06.2006 р. Тузлівська сільська рада затвердила акт попереднього погодження земельної ділянки на реконструкцію та будівництво спального корпусу.

Пунктом 2 цього рішення ФОП ОСОБА_2 було надано дозвіл на реконструкцію та будівництво спального корпусу, розміщеного в с. Лебедівка Тузлівської сільської ради на базі відпочинку „Жемчужина 2”.

Відповідач 1 отримав архітектурно-планувального завдання № 44 на проектування обєкта архітектури нового будівництва, яке затверджено начальником відділу містобудування, архітектури та ЖКГ Татарбунарської райдержадміністрації 22.09.2006 р.

Відповідач 2 отримав архітектурно-планувального завдання № 45 на проектування обєкта архітектури нового будівництва, яке затверджено начальником відділу містобудування, архітектури та ЖКГ Татарбунарської райдержадміністрації 22.09.2006 р.

25.01.2007 р. між Позивачем 1 та Відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір 1) площею 0,015 га, що знаходиться в межах населеного пункту Лебедівка Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області. Цільове призначення земельної ділянки експлуатація та обслуговування фактично побудованого магазину „Парус”.

25.01.2007 р. між Позивачем 2 та Відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі - договір 2) площею 0,348 га, що знаходиться за адресою: вул.. Центральна, 16-а, с. Лебедівка Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області. Цільове призначення земельної ділянки експлуатація та обслуговування бази відпочинку „Жемчужина-2”.

Строк на який укладено обидва договори 25 (двадцять пять років) починаючи з дати їх реєстрації.

Договір 1 зареєстрований у Татарбунарському реєстраційному відділі Одеської регіональної філії Центру ДЗК 2.02.2007 р. під № 040753500002.

Договір 2 зареєстрований у Татарбунарському реєстраційному відділі Одеської регіональної філії Центру ДЗК 2.02.2007 р. під № 040753500005.

1.07.2007 р. між Позивачами був укладений договір про сумісну діяльність по будівництву та введенню в експлуатацію готельного комплексу „Парус”, який складається з адміністративної будівлі, житлових корпусів № 1, і 2, пожежного резервуару, трансформаторної підстанції, дитячого грального майданчика, спортивного майданчика, резервуару запасу води, магазину та складу, що знаходяться на території с. Лебедівка Тузлівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

Оскільки Позивач 1 та Позивач 2 є подружжям вони замість тимчасових будівель за власні кошти збудували адміністративну будівлю, житлові корпуса № 1, і 2, магазин та склад, трансформаторну підстанцію, дитячий гральний майданчик, спортивний майданчик, встановили пожежний резервуар та резервуар запасу води.

В підтвердження своєї позиції Позивачі посилаються на приписи п. 1 ст. 95 Земельного кодексу України у відповідності до якого: Землекористувачі, якщо інше не встановлено законом або договором мають право: п.п. ґ споруджувати будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Як зазначають Позивачі в своєї позовної заяві зазначені будівлі є єдиним комплексом що побудований ними без дозволу на будівництво державних органів, тобто самочинно збудований, так як вони вважали що можливо затвердити проект будівництва при здачі всього комплексу в експлуатацію.

На підставі зазначеного, а також з урахуванням того, що збудований майновий комплекс, Позивачі вважають , що в результаті проведених ними будівельних робіт була створена нова річ, а тому право власності на майновий комплекс готельний комплекс „Парус”, що складається з адміністративної будівлі, житлових корпусів № 1, і 2, пожежного резервуару, трансформаторної підстанції, дитячого грального майданчика, спортивного майданчика, резервуару запасу води, магазину та складу, що знаходяться на території с. Лебедівка Тузлівської сільської ради повинно бути визнано по Ѕ за Позивачем 1 та Позивачем 2.

Відповідач Тузлівська сільська рада проти позову заперечує, та просить суд відмовити у позові, посилаючись на те, що Відповідачі при будівництві майнового комплексу готельного комплексу „Парус” порушили чинне законодавство, а саме: ст.23 Закону України „Про планування та забудову територій”, ст.. 4 Закону України „Про архітектурну діяльність”, ст.ст.24, 30 Закону України „Про планування та забудову територій”, Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затверджений Постановою КМУ № 923 від 8.10.2008 р., а також Позивачі самочинно без згоди землевласника змінили цільове призначення наданих їм в оренду земельних ділянок, чим порушили приписи ст. 376 Земельного кодексу України та умови укладених договорів оренди земельних ділянок.

Розглянув матеріали справи суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 цього ж кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту є визнання права.

Згідно зі ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приписи ст. 319 Цивільного кодексу України вказують, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ст. 319 ЦК України).

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У відповідності до п.1. ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Пункт 2 вищезазначеної статті встановлює, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У відповідності до ч. 1 ст. 23 Закону України „Про планування та забудову територій”, забудова територій передбачає здійснення нового будівництва, реконструкції, капітального ремонту, впорядкування обєктів містобудування, розширення та технічного переоснащення підприємств. Будівництво обєктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.

Четверта частина цього закону встановлює що планування земельних ділянок, пов'язане із зміною їх цільового призначення, здійснюється власниками або користувачами цих ділянок у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України „Про планування та забудову територій” фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво).

Пята частина ст.. 24 цього закону вказує що дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.

Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України або її територіальних органів (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю).

У відповідності до ч.11. ст. 29 Закону України „Про планування та забудову територій” здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Згідно ст. 301 зазначеного закону Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (далі - свідоцтво), що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Свідоцтво - документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Для одержання свідоцтва замовник або уповноважена ним особа подає до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка надала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву, до якої додаються:

- проектна документація, затверджена у встановленому законодавством порядку;

- акт готовності об'єкта до експлуатації, підписаний генпроектувальною та генпідрядною організаціями, субпідрядними організаціями, що здійснювали будівництво, замовником, страховою компанією (у разі, якщо об'єкт застрахований).

Розгляд заяви, прийняття рішення про видачу свідоцтва або відмову у його видачі, реєстрація виданих свідоцтв здійснюється інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви.

Проте позивачі не надали суду жодного доказу, що вони зверталися з відповідною заявою до інспекції ДАБК з метою введення бази відпочинку „Парус” в експлуатацію та отримання Свідоцтва на право власності.

Крім того, Позивачі без згоди Відповідача при будуванні бази відпочинку „Парус” самовільно змінили цільове призначення земельних ділянок наданих їм в оренду.

Згідно п.2.2. договору оренди земельної ділянки, укладеному з Позивачем 1 цільове призначення земельної ділянки експлуатація та обслуговування фактично побудованого магазину „Парус”.

Згідно п.2.2. договору оренди земельної ділянки, укладеному з Позивачем 2 цільове призначення земельної ділянки експлуатація та обслуговування фактично побудованого магазину „Парус”.

Тим самим Позивачі порушили вимоги п.2. ст. 20 Земельного кодексу України, згідно якому зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

А тому посилання Позивачів на п.1. ст. 95 Земельного кодексу України не можуть прийматися судом до уваги так, забудова земельної ділянки здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил і допускається лише у випадках, коли вона узгоджується із цільовим призначенням земельної ділянки (ч.3. ст. 375 ЦК України) та містобудівною документацією та місцевими правилами забудови (ч.2 ст.22 Закону України „Про планування та забудову територій”) у дозвільному порядку.

Як встановлено судом Позивачі у встановленому законом порядку не отримували дозвіл на будівництво та дозвіл на виконання будівельних робіт для будівництва бази відпочинку „Парус”.

Враховуючи приписи ст.376 Цивільного кодексу України, а саме ч.1 відповідно до якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Враховуючи вищезазначене суд не приймає до уваги посилання Позивачів на те, що відповідно до проведеної ними будівельної експертизи, будівельні роботи з будівництва бази відпочинку „Парус” відповідають чинним будівельним нормам та правилам і не порушують ДБН 360-92**, як такі що не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Крім того, Відповідач не погоджуючись із самовільним будівництвом Позивачів згоди на зміну цільового призначення орендованих земельних ділянок не дав, в встановленому порядку Позивачам земельні ділянки після здійснення самочинного будівництва не надав (п.3. ст. 376 ЦК України).

А тому, відповідно до ч.2. ст.376 Цивільного кодексу України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За таких обставин, у суду не має підстав для задоволення позову приватного підприємця ОСОБА_1 та приватного підприємця ОСОБА_2.

З урахуванням вимог ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України з приватного підприємця ОСОБА_1 та приватного підприємця ОСОБА_2 слід стягнути недоплачене державне мито у розмірі по 6326,49 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 44,49,75, 82-85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову приватного підприємця ОСОБА_1 та приватного підприємця ОСОБА_2 відмовити.

2. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095, р/р31114095700008, Банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ - 23213460) витрати по сплаті державного мита у сумі 6326(шість тисяч триста двадцять шість) грн. 49 коп.

3. Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ід. код НОМЕР_2) на користь Державного бюджету України (код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності 095, р/р31114095700008, Банк одержувача ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, одержувач ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ - 23213460) витрати по сплаті державного мита у сумі 6326(шість тисяч триста двадцять шість) грн. 49 коп.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Накази видати у порядку ст.116 ГПК України.

Суддя Цісельський О.В.