Ухвала суду № 59108686, 13.06.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2016 року м. Київ К/800/23727/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року

у справі №826/10496/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Естейт Менеджмент»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юкрейн Естейт Менеджмент» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 29 жовтня 2013 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 квітня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги. Скасував податкове повідомлення-рішення від 20 березня 2013 року №0000019156.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважена особа контролюючого органу провела документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем залишку від'ємного значення по декларації з ПДВ за грудень 2012 року, про що склала акт від 06 березня 2013 року №19/15.6/37814605, яким встановила порушення позивачем вимог пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено залишок від'ємного значення суми ПДВ за грудень 2012 року у розмірі 5 221 518,00 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 20 березня 2013 року №0000019156, яким зменшив позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5 221 518,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ за жовтень 2011 року, яка в подальшому вплинула на розмір від'ємного значення ПДВ.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на акті перевірки місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 19 лютого 2013 року № 6/15.6/37814605, яким встановлено відсутність позивача за місцезнаходженням та ненадання первинних бухгалтерських документів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та залишку від'ємного значення суми ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що правовою підставою для проведення перевірки позивача відповідач визначив підпункт 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а саме - подання податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить 2 485 567,00 грн.

Про проведення перевірки було видано наказ від 19 лютого 2013 року № 543 та направлення від 19 лютого 2013 року № 78/15.6.

Представниками відповідача було складено акт перевірки місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 19 лютого 2013 року № 6/15.6/37814605, згідно якого позивач відсутній за зареєстрованим місцезнаходженням - м. Київ, вул. Анрі Барбюса, 5-Б, офіс 21.

Враховуючи встановлене, відповідач склав акт від 19 лютого 2012 року № 7/15.6/37814605 про неможливість вручення копії наказу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки та акт від 19 лютого 2012 року № 8/15.6/37814605 про неможливість розпочати перевірку позивача, та також направив до податкової міліції запит від 19 лютого 2013 року №2503/15.6 на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків.

Як вбачається з акту перевірки, під час перевірки показників декларації позивача було використано інформацію комп'ютерних баз даних та автоматизованих інформаційних систем державної податкової служби, оскільки у зв'язку з відсутністю підприємства за юридичною та фактичною адресами первинні документи на підтвердження залишку від'ємного значення з податку на додану вартість - не надані.

Перевіркою достовірності декларування залишку від'ємного значення податку на додану вартість за грудень 2012 року було встановлено його завищення.

Підставою виникнення від'ємного значення податку на додану вартість є наявність різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за жовтень 2011 року та грудень 2012 року, а саме - придбання основних фондів, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 16-а.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 19 вересня 2011 року придбав у ТОВ «Траст Фінанс» нежитловий будинок - торгівельний комплекс «Рено» з СТО, що знаходяться за адресою: м.Київ, вул.Дніпровська набережна, 16-а, на загальну суму 34 098 417, 04 грн.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжного доручення від 27 жовтня 2011 року №15, податкової накладної від 19 вересня 2011 року №28 на загальну суму 34 098 417,04 грн., у тому числі ПДВ у розмірі - 5 683 069, 51 грн., витягу про державну реєстрацію права власності.

Сплачений позивачем податок на додану вартість у ціні придбаного у ТОВ «Траст Фінанс» нежитлового приміщення позивач відобразив у складі податкового кредиту жовтня 2011 року у розмірі 5 683 069,00 грн.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

При цьому, доводи контролюючого органу про відсутність позивача за місцезнаходженням, які підстави неправомірності формування податкового кредиту, спростовуються наявними у матеріалах справи копіями договорів оренди нежитлових приміщень від 10 серпня 2011 року №17, від 10 серпня 2012 року №17/1, від 10 червня 2013 року №18 та платіжних доручень від 21 березня 2013 року №241 та від 14 червня 2013 року №288, а також інформацією про підтвердження у встановленому законом порядку відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання податкового органу на відсутність відповіді від ТОВ «Київагроленд-1» як на достатню підставу для висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту.

Так, контрагентом позивача надано письмові пояснення на підтвердження придбання торгівельного комплексу «Рено» з СТО у ТОВ «Київагроленд-1» та його продажу позивачу, про що також відображено і у акті перевірки від 06 березня 2013 року № 19/15.6/37814605.

Відтак, судом апеляційної інстанції, обґрунтовано зазначено, що саме по собі неотримання на час здійснення перевірки відповіді на письмовий запит не свідчить про відсутність господарської операції між ТОВ «Траст Фінанс» та ТОВ «Київагроленд-1».

Отже, позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковою накладною, що виписана контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту за результатом виконання господарських операцій з вказаним контрагентом.

За приписами підпунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту з ПДВ, що вплинуло на формування залишку від'ємного значення суми ПДВ, відповідачем не спростовано.

Зважаючи на встановлення судом попередньої інстанції факту документального підтвердження сформованого позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарських відносин з вказаним контрагентом за перевірямий період, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у справі №826/10496/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.