Ухвала суду № 59108394, 19.07.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

19 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Барановської Л.В., Гаращенка Д.Р.,

при секретарі: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах яких діє ОСОБА_3,

на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення індексу інфляції та 3% річних, -

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2016 року позивачі звернулися до Святошинського районного суду м. Києва з вказаним позовом, в обгрунтування якого зазначили, що рішенням суду було присуджено стягнути з ОСОБА_4 на користь позивачів грошову компенсацію за 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 44 088,00 грн. кожному.

Позивачі посилаючись на те, що сума грошової компенсації за рішенням суду була визначена на момент відкриття спадщини, тобто на 08.07.2004, а сплачена у лютому 2016 року, у зв'язку з чим зазнали матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за 12 років, просили з підстав передбачених ст. 625 ЦПК України, стягнути з ОСОБА_4 по 149 232,56 грн. інфляційного збільшення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період з 09.07.2004 по 01.02.2016 та по 15 310,01 грн. 3% річних з простроченої суми за період з 09.07.2004 по 01.02.2016 кожному.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивачі через свого представника ОСОБА_3 звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій зазначили, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Як на підставу скасування рішення зазначили, що ухвалюючи рішення суд дійшов помилкового висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами не є грошовим зобов'язанням, а тому відсутні правові підстави для застосування положень ст. 536, 625 ЦК України.

За вказаних обставин просили скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Представник позивачів - ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, з підстав викладених в ній та просив задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами не є грошовими зобов'язаннями, а тому відсутні правові підстави для застосування положень статті 625 ЦК України до даних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною другою вказаної статі передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошовогозобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12). Зобов'язальні правовідносини, що можуть бути віднесені до грошових, досить різноманітні. Вони можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу).

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Стаття 625 ЦПК України регулює зобов'язальні правовідносини, поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, із рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 - батько позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входила квартира АДРЕСА_1.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2013 позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 частково задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивачів по 10 000 грн. кожному грошової компенсації за частину квартири.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18.04.2013 рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2013 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивачів грошову компенсацію за 1/3 частини спірної квартири у сумі по 141 034 грн. 70 коп.

Ухвалою ВССУ від 23.10.2013 вищевказані рішення районного та апеляційного судів скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.04.2014 позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за відчужуване спадкове майно задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивачів грошову компенсацію за 1/3 частину спірної квартири у сумі по 116 180 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22.09.2015 скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14.04.2014 та стягнуто грошову компенсацію за 1/3 частину квартири у сумі по 50 981 грн. 82 коп. на кожного.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06.10.2015 виправлено описку в резолютивній частині рішення Апеляційного суду м. Києва від 22.09.2015 та зазначено про стягнення грошової компенсації у розмірі по 44 088 грн. кожному

За вказаних обставин на наведених правових норм, судова колегія приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, а саме стягнення грошової компенсації за частину квартири, не є грошовими зобов'язаннями.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України до правовідносин, що виникли між сторонами.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 в інтересах яких діє ОСОБА_3, - відхилити.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 759/3400/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9135/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Семаніва Ю.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.