Ухвала суду № 59105979, 20.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2016 року м. Київ К/800/14607/16

К/800/14565/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Островича С.Е.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скаргиДержавного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2016 рокута ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 рокуу справі№2а-4942/11/1370за позовомДержавного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (далі по тексту - позивач, ДТГО «Львівська залізниця») звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові, правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (далі по тексту - відповідач, СДПІ) від 17 лютого 2011 року № 0000172301/2672 у частині.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року в задоволені позову відмовлено.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення Львівським апеляційним адміністративним судом 23 вересня 2014 року винесено постанову, якою постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року скасовано, а позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 грудня 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом касаційної інстанції в ухвалі вказано на необхідність при новому розгляді справи здійснити аналіз власне змісту господарських операцій, як і первинних документів, наданих позивачем на підтвердження реального виконання договорів, які були укладені з СП ТОВ ВКФ «Лембридж» і ТОВ «Втордеревпром». Крім того, зазначено про необхідність встановлення на підставі якого саме акта перевірки прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові №0000172301/2672 від 17 лютого 2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 2076,12 грн., у тому числі за основним платежем 1660,90 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 415,22 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, сторони звернулися до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами. Позивач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову та постановити рішення про відмову в задоволенні позову повністю.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року.

За результатами вказаної перевірки 31 січня 2011 року складено акт №56/23-2/01059900.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 04 квітня 1997 року №168/97-ВР, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на 1519469,00 грн.

Виявлення зазначеного порушення стало підставою для винесення відповідачем 17 лютого 2011 року податкового повідомлення - рішення №0000172301/2672, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1899336,25 грн., у тому числі на 1519469,00 грн. - за основним платежем, на 379867,25 грн. - за штрафними санкціями.

Вказане податкове повідомлення - рішення оскаржується позивачем в частині 672845,45 грн. основного платежу та 168211,36 грн. штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про ненадання відповідачем доказів на спростування реальності здійснених позивачем з його контрагентом ТОВ «Втордеревпром» господарських операцій з поставки матеріалів. При цьому, рішеннями судів за результатами розгляду кримінальної та адміністративної справ встановлено відсутність реального виконання договірних відносин, які мали місце між позивачем та його контрагентами: ПП «Акуніт» та СП ТОВ ВКФ «Лембридж».

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вироком Сихівського районного суду міста Львова від 28 березня 2011 року у справі №1-10/2011 було визнано винним за статтею 212 частиною 2 Кримінального кодексу України директора ПП «Акуніт» та встановлено відповідні факти, пов'язані із взаємодією вказаної організації із ВП «Служба матеріально-технічного постачання» ДТГО «Львівська залізниця».

Також постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2011 року у справі №33177/10/9104 за позовом СП ТОВ ВКФ «Лембридж» до ДПІ у Сихівському районі про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість, у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю та надано оцінку відповідним відносинам щодо незаконного формування податкових переваг третім особам та безтоварному характеру операцій. Зокрема, судом апеляційної інстанції зазначено, що: «Представниками відповідача і прокурором були надані документи, які вказують на відсутність реальних поставок товарів позивачем (ТОВ «Лембридж» на користь ДГТО «Львівська залізниця»)».

Колегія суддів погоджується з висновками судів про відсутність реальних господарських операцій за період з жовтня 2008 року по грудень 2009 року, протягом якого позивачем було включено до податкового кредиту обсяги реалізації від ПП «Акуніт» та СП ТОВ ВКФ «Лембридж» на суму 671184,55 грн. (згідно розрахунку штрафних (фінансових санкцій).

Тим часом, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції з ТОВ «Втордеревпром».

На обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідач посилався виключно на акт перевірки від 21 жовтня 2009 року №760/23-2/25560778 «Про результати планової виїзної документальної перевірки ТОВ «Втордеревпром» на предмет підтвердження взаєморозрахунків з ВП «Служба матеріально технічного постачання».

Колегія суддів погоджується з висновками судів про неприйняття зазначених обґрунтувань податкового органу, оскільки висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях про непроведення господарських операцій та здійснення діяльності, спрямованої лише на формування платником податкового кредиту, у зв'язку із відображенням їх змісту у первинних документах. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги відповідачем.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано постановлено рішення про часткове задоволення позову, а доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційні скарги Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» та Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Львові Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року у справі №2а-4942/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

С.Е. Острович