Ухвала суду № 59105533, 19.07.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 р. Справа № 876/8917/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Заверухи О.Б., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судового засідання Бедрій Х.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області Державної податкової служби, яким просив скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 17.12.2012 року № НОМЕР_1, яким йому збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 28749,99 грн., в тому числі 19166,66 грн. за основним платежем і 9583,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що ФОП ОСОБА_1 не надав належних та достатніх доказів на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з придбання ним товару (дошок) у ТзОВ «Будколо». Водночас наявність деяких первинних бухгалтерських документів, зокрема, податкових накладних, без фактичного здійснення господарської операції (оплата та оприбуткування товару, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у таких документах сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця. З урахуванням положень Податкового кодексу України у позивача не було правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат із вищевказаних операцій. Також суд врахував факти, встановлені в ході перевірки ТзОВ «Будколо», згідно з результатами якої було встановлено відсутність у вказаного підприємства складських приміщень, транспортних засобів, основних фондів та виробничих потужностей, що унеможливлює здійснення ним господарської діяльності. Суд визнав неналежним доказом і не взяв до уваги посилання позивача на факт закриття кримінального провадження відносно директора ТзОВ «Будколо» ОСОБА_4 та інших осіб на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (відсутність в діянні складу кримінального правопорушення), оскільки в ході розгляду справи з огляду на представлені позивачем документи, встановлено відсутність реального характеру господарської операції між ним та ТзОВ «Будколо» щодо поставки товару (дошки дубової) в серпні 2012 року.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає її незаконною і необґрунтованою, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно мотивував оскаржувану постанову обставинами, щодо яких у сторін не виникало спору, а саме зазначив про недостатність наданих первинних документів для підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між ним та ТзОВ «Будколо». В свою чергу, висновки відповідача в акті перевірки базуються лише на факті порушення кримінальної справи відносно директора ТзОВ «Будколо» ОСОБА_4 та інших осіб за ознаками вчинення кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво) та даних перевірки цього підприємства. При цьому, жодних зауважень щодо наявності чи оформлення первинних документів по взаємовідносинах з цим контрагентом в періоді, що перевірявся, податковий орган під час перевірки не вказував. На думку позивача, суд не наділений повноваженнями виявляти і встановлювати інші підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, ніж ті, що встановлені податковим органом, а може лише перевіряти обґрунтованість визначених відповідачем підстав. Водночас відповідач не надав жодних доказів нікчемності правочинів між ним та ТзОВ «Будколо». А фіктивність підприємницької діяльності субєкта господарювання може бути підтверджена виключно вироком суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Проте, як було встановлено судом, зазначена вище кримінальна справа була закрита постановою слідчого.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, 10-11.12.2012 року працівники Державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області Державної податкової служби провели документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.04.2012 року до 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 11.12.2012 року № 224/17-00/НОМЕР_2.

В акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем вимог пп. 14.1.181 ст. 14, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту за серпень 2012 року на 19166,66 грн.

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція у Буському районі Львівської області Державної податкової служби прийняла податкове повідомлення-рішення від 17.12.2012 року № НОМЕР_1, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 28749,99 грн., в тому числі 19166,66 грн. за основним платежем і 9583,33 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з таких підстав.

В розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з п.198.2 ст. 198 цього Кодексу є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до п. п. 201.4, 201.6 ст. 201 Кодексу податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

А згідно з п. 198.6 ст. 198 Кодексу не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З врахуванням аналізу зазначених норм колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що формування субєктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а повязане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних). Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Водночас колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість, сплачених в ціні цих товарів (робіт, послуг), до податкового кредиту, є факт реальності придбання таких товарів (робіт, послуг), для чого відповідні витрати платника податків мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку.

Також в даному випадку необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (робіт, послуг), а аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Крім того, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до наведених вище норм Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для включення цих витрат до податкового кредиту.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів вважає безпідставним і не бере до уваги твердження апелянта про те, що суд першої інстанції поза межами свої компетенції досліджував і встановлював факт реального здійснення господарських операцій ФОП ОСОБА_1 з ТзОВ «Будколо», оскільки дані обставини безпосередньо належать до предмета доказування в цій справі.

В цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.

ФОП ОСОБА_1 стверджує, що в періоді, який перевірявся, він здійснював господарські операції з придбання товарів (дошки дубової) у ТзОВ «Будколо» на підставі укладеного між ними договору поставки від 14.08.2012 року № 0801.

На підтвердження реального здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом, а саме фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей, позивач надав податковому органу і суду видаткові накладні від 21.08.2012 року № 2105 на суму 59000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 9833,33 грн. та від 29.08.2012 року № 2901 на суму 56000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 9333,33 грн., виписані ТзОВ «Будколо» податкові накладні на відповідні суми від 21.08.2012 року № 2105 та від 29.08.2012 року № 2901, товарно-транспортні накладні від 21.08.2012 року та від 29.08.2012 року (без номерів), а також картки складського обліку матеріалів.

Оглянувши та оцінивши наявні в матеріалах справи копії зазначених документів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вони не можуть вважатись належними і достатніми доказами факту реального здійснення зазначених вище господарських операцій з таких підстав.

Як правильно врахував суд першої інстанції, п. п. 2.1, 2.4, 2.5 зазначеного вище договору поставки було передбачено, що покупець отримує замовлений товар від постачальника на умовах EXW Інкотермс 2010 (означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці), що передача товару покупцю засвідчується підписами відповідальних осіб у товаросупровідних документах, дата оформлення яких вважається датою передачі товару покупцю, а поставка товару здійснюється силами та за рахунок покупця.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Однак, як вбачається з копій цих накладних, вони підписані лише ФОП ОСОБА_1, однак відсутні відмітки (підпис, печатка) відповідальної особи вантажовідправника ТзОВ «Будколо», яка передала товар. Також позивач не надав жодних відомостей щодо того, кому належить автомобіль, вказаний в товарно-транспортних накладних (йому чи іншому субєкту підприємницької діяльності), доказів наявності договірних відносин з автоперевізником та оплати його послуг, чи трудових відносин з водієм, який здійснював перевезення.

Тому колегія суддів критично оцінює зазначені вище товарно-транспортні накладні і не вважає їх належним доказом підтвердження факту транспортування вказаного товару (дошок).

Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно врахував, що п. п. 1.1, 1.2 договору поставки було передбачено, що постачальник продає, а покупець купує на умовах цього договору товар в кількості та асортименті, за цінами та на суму, що наведені в накладних, та які є невідємною частиною даного договору. Документом, що визначає асортимент, кількість та ціну товару, поставленого за даною угодою, є рахунок-фактура та накладна постачальника.

Посилання на рахунки-фактури міститься також у зазначених вище видаткових накладних, однак позивач не надав суду цих рахунків-фактур із зазначенням вартості, якості, кількості та асортименту товарів, хоч ці документи є обовязковими додатками до договору.

Також, як правильно встановив суд першої інстанції, у зазначених вище податкових, видаткових і товарно-транспортних накладних товар вказано «дошка дубова», а згідно з наданими позивачем картками складського обліку матеріалів на виробництво було передано дошку букову, придбану, зокрема, 21.08.2012 року і 29.08.2012 року у ТзОВ «Будколо».

Крім того, позивач не надав суду доказів факту оплати зазначеного вище товару, наявності складських приміщень для його зберігання, а також доказів його використання у власній господарській діяльності.

Також відповідач надав суду копію акту від 16.11.2012 року № 352/1/22-10/38172544 про результати позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Будколо» за період з 01.04.2012 року до 30.09.2012 року, складеного Державною податковою інспекцією в Личаківському районі м. Львова Державної податкової служби, в якому зазначено, зокрема, відсутність у вказаного суб'єкта господарювання складських приміщень, транспортних засобів, основних фондів та виробничих потужностей, що унеможливлює здійснення ним господарської діяльності.

В контексті наведеного колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 27.03.2012 у справі № 21-737во10, згідно з якою про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Щодо посилання позивача на факт закриття кримінального провадження № 139-1224 відносно директора ТзОВ «Будколо» ОСОБА_4 та інших осіб (ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10І.) за ознаками вчинення кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 27, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), колегія суддів зазначає наступне.

Зазначене кримінальне провадження було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення), що підтверджується листом Слідчого управління Державної податкової служби у Львівській області від 10.04.2013 року № 3304/09-00, наданим на запит суду першої інстанції.

Частиною 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для адміністративного суду є обов'язковими такі, що набрали законної сили вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, при розгляді справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Водночас постанова про закриття кримінального провадження немає обовязкового (преюдиційного) значення для адміністративного суду, який розглядає справу щодо правомірності нарахування податків субєкту підприємницької діяльності, який мав господарські взаємовідносини з іншим субєктом господарювання, відносно посадових осіб якого було порушено кримінальну справу про фіктивне підприємництво.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, предметом доказування в адміністративній справі, яка розглядається, є встановлення факту наявності чи відсутність реального характеру господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «Будколо».

Крім того, як зазначено в акті перевірки ТзОВ «Будколо», директор даного підприємства ОСОБА_11 надав пояснення, які знаходяться в матеріалах кримінальної справи № 139-1224, згідно з якими, зокрема, він не здійснював постачання товарів (робіт, послуг) від імені цього підприємства.

А у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі № 21-421а11 міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним.

При цьому колегія суддів враховує, що кожна із наведених вище обставин сама по собі не є достатнім доказом відсутності факту реального здійснення господарських операцій, однак, оцінивши всі надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв'язку, колегія суддів дійшла висновку, що ФОП ОСОБА_1 всупереч вимогам ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не надав належних і достатніх доказів того, що господарські операції між ним та ТзОВ «Будколо» мали реальний (товарний) характер, тобто не доведено факту реального отримання позивачем товарів від зазначеного підприємства, що в свою чергу позбавляє позивача права на включення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Враховуючи наведені вище обставини, оцінивши зібрані докази та положення зазначених нормативно-правових актів, колегія суддів вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ФОП ОСОБА_1 сформував податковий кредит з податку на додану вартість за період, що перевірявся, за результатами взаємовідносин із зазначеним контрагентом з порушенням вимог законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року у справі № 813/64/13-а за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Буському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

ГоловуючийО.М. Довгополов

СуддіО.Б. Заверуха

ОСОБА_12

Ухвала складена в повному обсязі 21.07.2016 року