Ухвала суду № 59100281, 19.07.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/606/2016(м)

265/4386/15-ц

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Мельник І.Г.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2016 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Зайцевої С.А., Попової С.А.,

з участю секретаря Зливка І.І.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 травня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості. В обґрунтування вимог позивач послався на те, що 26(27) листопада 2014 року ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Свої зобовязання за вказаним кредитним договором відповідач належним чином не виконував, у звязку з чим, станом на 07 травня 2015 року, виникла заборгованість у сумі 34 957,88 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 21 405,74 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 10 818,59 грн., заборгованість з пені та комісії за користуванням кредитом 592,70 грн., штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) - 1640,85 грн. Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» вказану заборгованість та судові витрати в розмірі 349,58 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 травня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 27 квітня 2011 року станом на 07 травня 2015 року у розмірі 32 817 (тридцять дві тисячі вісімсот сімнадцять) гривень 03 копійки, яка складається з наступного: 21 405,74 гривень - заборгованість за кредитом; 10 818,59 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом; 592,70 гривень - заборгованість за пенею та комісією. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір у розмірі 328,17 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та залишити позовну заяву ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відносно себе без розгляду, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що підстав для його відповідальності перед банком немає, оскільки його кредитною карткою протиправно заволоділа його дочка ОСОБА_3 і тому, саме до неї повинні бути предявлені вимоги банку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4, заперечення проти апеляційної скарги представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 квітня 2011 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також тарифів, яку позивач підписав, складає між ним та банком договір, відповідно до умов якого відповідач зобовязався повернути наданий кредит, а також сплатити відсотки за користування ним.

Умови погашення кредиту відповідачем належним чином не виконувалися, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка, станом на 07 травня 2015 року, становила 34 957,88 грн. та складалася із заборгованості за кредитом у сумі 21 405,74 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 10 818,59 грн., заборгованість з пені та комісії за користуванням кредитом 592,70 грн., штраф (фіксована частина) у сумі 500 грн., штраф (процентна складова) у сумі 1 640,85 грн.

Зі справи вбачається, що платіжною карткою ОСОБА_2 протиправно заволоділа його дочка ОСОБА_3, яка використовувала кредитні кошти на власний розсуд і вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 24 жовтня 2014 року ОСОБА_3 була засуджена за ст. 185 ч. 2 КК України за вчинення вищевказаного злочину до 6 місяців арешту. Крім того, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 було стягнуто завдану майнову шкоду у розмірі 21 276,93 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що боржник порушив умови договору про повернення кредитних коштів та оплаті процентів за їх користування, а тому, заборгованість підлягає стягненню на користь позивача без нарахованих штрафних санкцій банком. Зважаючи на те, що договірні відносини існували між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_2, то покладати відповідальність за договором від 26(27) листопада 2014 року на іншу особу і, зокрема, ОСОБА_3, яка заволоділа кредитною карткою батька, немає, оскільки її діями шкода заподіяна відповідачу, а не банку.

З висновками суду не можна не погодитися.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 625 цього кодексу передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. При цьому ст. 599 ЦК України встановлено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, наявність між сторонами договірних відносин та заборгованості ОСОБА_2 перед банком підтверджується представленими позивачем анкетою-заявою відповідача про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, тарифами по платіжним карткам VISA, Умовами та Правилами надання банківських послуг, розрахунком заборгованості за договором № б\н від 26 листопада 2014 року станом на 7 травня 2015 року, даними про рух коштів по рахунку (а.с.6-35,104-105).

Цих обставин відповідач не спростував, оскільки не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду будь-яких доказів того, що умови договору щодо погашення кредиту ним виконувалися належним чином та відповідно до умов договору, а заборгованість виникла не з його вини.

При цьому колегія враховує, що в суді апеляційної інстанції представник відповідача визнала той факт, що з часу звернення ОСОБА_2 до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій ОСОБА_3, відповідач припинив будь-які погашення кредитних коштів перед банком.

Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та стягнення з ОСОБА_2 боргу за кредитом, оскільки саме неналежне виконання зобовязань боржником призвело до утворення заборгованості по кредиту і процентам та дало підстави банку для звернення до суду за захистом порушеного права.

Висловлюючи свою незгоду з рішенням суду, ОСОБА_2 послався на те, що відповідальність перед банком по погашенню заборгованості він не повинен нести, оскільки його карткою користувалася інша особа.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд вважає, що доводи відповідача, наведені у скарзі, є неспроможними.

Відповідно ст.ст. 10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Встановлено, що 01 липня 2014 року ОСОБА_3, яка є донькою ОСОБА_2, викрала кредитну пластикову картку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», що належить ОСОБА_2, після чого 01 липня 2014 року та 02 липня 2014 року за допомогою вказаної картки з банкоматів, розташованих по вулиці Бахмутській, 20-а, по проспекту Будівельників, 17 в Жовтневому районі міста Маріуполя, в місті Ростов-на-Дону РФ, таємно викрала з банківського рахунку, який належить ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 21 276, 93 грн., заподіявши потерпілому матеріальний збиток на вказану суму, розпорядившись у подальшому викраденими коштами на свій розсуд, що було визначено вироком Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 24 жовтня 2014 року.

Посилання відповідача на те, що у цьому випадку відповідальність перед банком по погашенню заборгованості суд повинен був покласти на ОСОБА_3, яка протиправно використовувала його платіжну картку, є безпідставними, оскільки з вироку суду вбачається, що обвинувачена заподіяла шкоду саме ОСОБА_2 і на підставі судового рішення на його користь з ОСОБА_3 стягнута сума збитків. Будь-яких протиправних дій ОСОБА_3 відносно ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не встановлено.

Крім того, поза увагою відповідача залишилося те, що за Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Положенням про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 визначено, що одним із видів доступу до банківських рахунків є спеціальні платіжні засоби - пластикові банківські картки, які емітовані в установленому законодавством порядку та використовуються для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або банку, а також для здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Платіжні картки є власністю емітента (банку) і надаються ним відповідно до умов договору клієнту, в тому числі і фізичній особі - держателю спеціального платіжного засобу, який на законних підставах використовує платіжні картки.

Держатель платіжної картки для забезпечення безпеки здійснення платіжних операцій з її використанням зобов'язаний використовувати цей спеціальний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України, правил користування ним та умов договору, укладеного з емітентом (банком), дотримуватись правил безпеки та не допускати використання цього засобу сторонніми особами, для чого повинен надійно зберігати спеціальний платіжний засіб, пін-код та інші засоби, що дають змогу користуватися ним, а у випадку його втрати зобов'язаний негайно повідомити про це емітента (банк), який повинен негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього спеціального платіжного засобу з внесенням до стоп-списку і його вилучення.

Згідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які є складовою договору на обслуговування карткового рахунку, укладеного між відповідачем ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», передбачені наступні обовязки клієнта: не передавати Карти, Стікер PayPass, ПІНи третім особам, не використовувати Карти, стікер PayPass, або нанесені на них дані у цілях, не передбачених даним договором, або що суперечить чинному законодавству (п.п. 1.1.2.1.2); вживати заходів щодо запобігання втрати (викрадення) Карти, Стікеру PayPass, ПІНу або інформації, нанесеної на Карту і магнітну смугу, або їхнього незаконного використання (п.п.1.1.2.1.12); інформувати банк, а також правоохоронні органи про факти втрати Карти, Стікеру PayPass, ПІНу, сім-карти мобільного телефону або отримання повідомлення про їх незаконне використання. У разі настання вищевказаних випадків, необхідно звернутися до відділення банку або за телефоном 3700 (безкоштовно) в Україні (п.п. 1.1.2.1.13). Власник карти зобовязаний вживати всіх можливих заходів для запобігання втрати Карти/ Піну/ постійного пароля/ одноразових паролів п.п. 2.1.1.9.9).

Отже, відповідальність за збереження платіжної картки та виконання умов кредитного договору покладена на держателя картки ОСОБА_2, а тому, правові підстави для стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором від 26 листопада 2014 року в сумі 34 957,88 грн. відсутні.

ОСОБА_2 посилався на те, що він повідомив банк про викрадення картки, але за даними, що є у справі це мало місце тільки у липні 2015 року, тобто через рік з дня викрадення у нього картки (а.с.98-103).

Доводи відповідача про те, що банк без його відома повідомив ОСОБА_3 про пін-код картки і, тим самим, надав їй можливість безперешкодно користуватися грошовими коштами, що працівниками банку було відмовлено у заблокуванні картки, оскільки на ній був борг, що втрату кредитної картки було виявлено коли ОСОБА_2 виявив бажання погасити кредит за зазначеною карткою, є недоведеними, а тому, до уваги не приймаються.

Оскільки в апеляційній скарзі не наведено, передбачених ст.207 ЦПК України підстав для залишення позовної заяви ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» без розгляду і в судовому засіданні апеляційного суду таких обставин не встановлено, скарга в цій частині є безпідставною.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що в рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді : С.А.Зайцева

ОСОБА_6