Рішення № 59095952, 19.07.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 666/6253/15-ц Головуючий в І інстанції: Рядча Т.І.

Номер провадження: №22-ц/791/1578/2016 Доповідач: Майданік В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого Майданіка В.В.

суддів: Кузнєцової О.А.,

ОСОБА_1

секретар Кутузова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючої в інтересах ОСОБА_3, на заочне рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 16 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 (третя особа приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6) про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки недійсним, витребування майна,

В С Т А Н О В И Л А:

11 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому після уточнень просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку №55 в с.Жовтневе м.Херсона та земельної ділянки від 10.06.2013р., укладений між ОСОБА_5Х й ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6; витребувати на його користь у добросовісного набувача ОСОБА_3 вказані житловий будинок та земельну ділянку площею 612кв.м за вказаною адресою; скасувати в Державному реєстрі рішення про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на вказане домоволодіння з закріпленою земельною ділянкою площею 612кв.м, внесене на підставі вказаного вище договору купівлі-продажу від. 10.06.2013 року.

Позов обґрунтував тим, що відповідно до договору купівлі-продажу №5325 від 29.07.1999 р., посвідченого Херсонською Товарною біржею «Ізумруд», він є власником вказаного домоволодіння. Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 11.03.2013 р., яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 24.05.2013р., був задоволений позов ОСОБА_5 до нього та його дружини ОСОБА_7, яким визнано недійсним зазначений договір купівлі-продажу будинку та визнано право власності на зазначений будинок за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлого 23.09.2004 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.10.2013 року вказані вище судові рішення було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Дніпровського районного суду м.Херсона від 25.11.2013 р. вказану вище позовну заяву ОСОБА_5 було залишено без розгляду з підстав неявки позивача. Однак, до постановлення судового рішення суду касаційної інстанції, 10.06.2013р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу вказаних будинку та земельної ділянки, який просить визнати недійсним на підставі ст.ст.215, 203 ЦК України, як такий, що суперечить ЦК України, його інтересам. Також вказав, що він не бажав і не уповноважував ОСОБА_5 розпоряджатись його майном від його імені, тому просив витребувати будинок від добросовісного набувача за ст.388 ЦК України.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 16 лютого 2016 року позов було задоволено. Суд вирішив: визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку №55 в с.Жовтневе м.Херсона від 10.06.2013р., укладений між ОСОБА_5Х та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6; витребувати на користь ОСОБА_4 у добросовісного набувача ОСОБА_3 житловий будинок з закріпленою земельною ділянкою площею 612кв.м, розташоване за адресою: м.Херсон, с.Жовтневе, буд.55; скасувати в Державному реєстрі рішення про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на домоволодіння з закріпленою земельною ділянкою площею 612кв.м, розташоване за адресою: м.Херсон, с.Жовтневе, буд.55, внесене на підставі вказаного вище договору купівлі-продажу від. 10.06.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 13.05.2016 року заяву ОСОБА_2, діючої в інтересах ОСОБА_3, про перегляд вказаного вище заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, діюча в інтересах ОСОБА_3, просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначила, що суд не звернув уваги на те, чи є позивач законним власником спірного домоволодіння, не надав правової оцінки щодо дійсності біржової угоди, укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 29.07.1999 року і не перевірено правомірність набуття позивачем права власності на спірний житловий будинок. Також вказала, що суд не врахував, що ОСОБА_3 на сьогодні володіє вказаним домоволодінням на підставі свідоцтва про право власності на новостворене майно від 30.09.2014 року, тобто вона володіє іншим майном, на підставі іншого правовстановлюючого документа, яке видозмінилось, перебудовано, є новоствореним, змінились його характеристики, вартість і склад, ніж майно, витребуване в неї за судовим рішенням. Крім того, висновок експерта підтверджує, що будинок, який витребуваний судом, і будинок, яким вона володіє не є ідентичними, а витребуваний судом будинок відсутній, тому він не може бути предметом віндикаційного позову. Вважає, що позивачем не доведено що його права як власника порушені, оскільки не доведено, що він є власником спірного будинку, і не доведено законні підстави витребування майна, що зумовлює неправильний спосіб звернення до суду.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу №5325 від 29.07.1999 року, посвідченого Херсонською Товарною біржею «Ізумруд», ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_4 купив домоволодіння, житлова площа 94,4кв.м з закріпленою земельною ділянкою площею 612кв.м за адресою: м.Херсон, с.Жовтневе, буд.55. Загальна площа будинку не зазначена. (а.с.7).

Право власності ОСОБА_4 на будинок №55 у с.Жовтневе м.Херсона зареєстровано у Херсонському міжміському бюро технічної інвентаризації 29.07.1999 року за реєстровим №240 (а.с.7).

Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 11.03.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 24.05.2013 року (у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_4 треті особи Херсонська товарна біржа Ізумруд, Перша Херсонська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності в порядку спадкування за законом) позов був задоволений. Суд вирішив: поновити позивачу строк звернення до суду; визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку №55 в с.Жовтневе м.Херсона, укладений 29.07.1999 року між ОСОБА_8 та позивачем на Херсонській товарній біржі "Ізумруд" за №5325; визнати право власності на зазначений будинок за ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлого 23.09.2004 року (а.с.8-9, 10-12).

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10.06.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 остання стала власником житлового будинку №55 в с.Жовтневе м.Херсона, загальною площею 263,2кв.м, житловою 93,6кв.м, а також земельної ділянки за вказаною адресою площею 0,0612га. Це вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.55-56).

Проте, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.10.2013 року вказані вище рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 11.03.2013 року та ухвала апеляційного суду Херсонської області від 24.05.2013 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.14-15).

Підставою для скасування вказаних судових рішень стало те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання поновлення строку позовної давності, всупереч вимогам ч.3 ст.212 ЦПК України не зазначив у рішенні мотивів, з яких не взяв до уваги вищезгадані докази, та не зазначив, які докази підтверджують той факт, що про порушене право позивачу стало відомо у вересні 2012 року. Далі суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в позові, допущені судом порушення норм процесуального права призвели до неповного встановлення обставин та ухвалення необґрунтованого рішення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Херсона від 25.11.2013 р. позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним та визнання права власності було залишено без розгляду з підстав неявки позивача (а.с.16).

Зазначеним судовим рішенням суду касаційної інстанції встановлено, що продавець за зареєстрованим на товарній біржі договором купівлі-продажу від 29.07.1999 року ОСОБА_8 перебував у шлюбі з ОСОБА_5, від якого мають дочку ОСОБА_7. Остання ж перебувала у шлюбі з позивачем у цій справі ОСОБА_4 з 06.07.1985 року. Тобто, ОСОБА_4 є зятем ОСОБА_8

В зазначеній іншій справі (у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_4 треті особи Херсонська товарна біржа Ізумруд, Перша Херсонська державна нотаріальна контора про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності в порядку спадкування за законом) в обґрунтування позову позивачка зазначала, що гроші за придбаний будинок ОСОБА_4 ОСОБА_8 не сплачував, в будинку не прописувався, будинок та документи на нього не передавалися, у володіння та користування будинком відповідач не вступив, договір купівлі-продажу спірного будинку, що був зареєстрований на товарній біржі, був необхідний ОСОБА_4 для задоволення вимогам фінансової заможності для виїзду на роботу за кордон.

Згідно декларації про готовність обєкту до експлуатації від 11.09.2014 року та свідоцтву про право власності на нерухоме майно від 30.09.2014 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку №55 в с.Жовтневе м.Херсона, загальною площею 263,2кв.м, житловою 93,6кв.м (а.с.53-55, 57-58).

Відповідно до висновку №24/2016 будівельно-технічного дослідження від 25.04.2016 року, долученого до матеріалів при поданні заяви про перегляд заочного рішення, фактично існуючий станом на день дослідження об?єкт нерухомості, а саме житловий будинок №55 в с.Жовтневе м.Херсона, загальною площею 263,22кв.м, не є ідентичний об?єкту житловому будинку №55 в с.Жовтневе м.Херсона, загальною площею 270,1кв.м, про який зазначено в договорі купівлі-продажу №5325 від 29.07.1999 року. Ці житлові будинки відрізняються один від одного за основними технічними та об?ємно-планувальними параметрами: на день дослідження час введення в експлуатацію є 2014 рік, загальна площа його складає 263,22кв.м, житлова площа 93,6кв.м, він має чотири надземних поверхи, до складу домоволодіння входить гараж "Б", господарчий блок "В", навіс "Г", огорожа, загальна площа господарчих будівель та споруд складає 164кв.м; на момент укладення договору купівлі-продажу від 29.07.1999 року час введення в експлуатацію є 1999 рік, загальна його площа складала 270,1кв.м, житлова площа 94,4кв.м. він має три надземних поверхи, до складу домоволодіння входить огорожа (а.с.10-27 матеріалів за заявою про перегляд заочного рішення).

Задовольняючи позов на підставі ч.1, ч.3, ст.215, ч.3 ст.388 ЦК України, суд виходив з того, що право власності на будинок та земельну ділянку на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу не було набуто відповідачем ОСОБА_5 з передбачених законом підстав, як того вимагає ст.328 ЦК України, тому їй не належали і права власника, в тому числі, передбачене ст.317 ч.1 ЦК України право розпорядження майном.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки до них суд прийшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, що згідно п.4 ч.1 ст.309 ЦПК україни є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Щодо права власності на спірний будинок, колегія суддів виходить з такого.

Згідно ст.227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо однією із сторін є громадянин. Невиконання цієї вимоги тягне недійсність договору.

Також, ч.2 ст.47 вказаного Кодексу передбачала можливість за певних умов визнання дійсним договору, який не був нотаріально посвідчений, а мав бути.

З іншого боку, за ст.15 Закону України "Про товарну біржу", чинної на час укладення договору купівлі-продажу: угода, зареєстрована на біржі, не підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2); угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі (ч.4).

Тобто, на момент укладення договору купівлі-продажу від 29.07.1999 року було наявне неоднозначне регулювання законодавством питання щодо укладення договору купівлі-продажу житлового будинку за участю громадянина. При цьому, на думку колегії суддів, пріоритетне значення мають норми ЦК УРСР, оскільки саме вони регулюють спірні правовідносини, тобто є спеціальними для них, а норми Закону України "Про товарну біржу" регулюють, як зазначено в його преамбулі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, лише правові умови створення та діяльності товарних бірж на території України.

Отже, за чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством ОСОБА_4 не набув згідно із законом права власності на спірний житловий будинок.

На теперішній час з 01.01.2004 року діє ЦК України.

Положення ч.2 ст.220 вказаного Кодексу не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації (зокрема, щодо договору купівлі-продажу житлового будинку згідно зі ст.657 ЦК України), оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст.210, 640 ЦК України повязується з державною реєстрацією. Тому правочини, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, у випадку, передбаченому ч.2 ст.220 ЦК України, не є укладеними, не мають юридичної сили, не відбулися як юридичний факт і не створюють прав і обовязків сторін.

ОСОБА_4 же уклав договір купівлі-продажу житлового будинку до набрання чинності ЦК України, він наразі не може використати своє право щодо спірного житлового будинку.

Згідно зі ст.392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У звязку зі змінами в законодавстві, що регулює правовідносини з приводу купівлі-продажу нерухомого майна, позивач ОСОБА_4 позбавлений можливості реалізувати право власності на нерухоме майно, оскільки це право не визнається, а іншого способу для поновлення порушеного права, ніж звернення до суду з позовом про визнання права власності, законом не передбачено.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, з таким позовом ОСОБА_4 до суду не звертався, рішення суду про визнання за ним права власності на спірний житловий будинок відсутнє.

Що стосується позовної вимоги про витребування у відповідача житлового будинку, то вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ч. ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно в управління, не з їхньої волі іншим шляхом.

Дійсно, якби позивач мав право власності на спірний житловий будинок, який був предметом договору купівлі-продажу №5325 від 29.07.1999 року, посвідченого Херсонською Товарною біржею «Ізумруд», слід було б вважати, що вказаний будинок вийшов з його володіння поза його волею, оскільки в такому випадку вибув би з його володіння шляхом винесення вказаного вище судового рішення Дніпровського районного суду м.Херсона, яке пізніше було скасовано в судовому порядку судом касаційної інстанції. Адже за змістом ст.388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Така правова позиція міститься в постанові ВСУ від 11.06.2014 року у справі за №№ 6-52цс14.

Однак, витребувати майно може лише власник, яким ОСОБА_4 в повному розумінні цього терміну, як зазначено вище, на теперішній час не є, рішення суду про визнання за ним права власності на будинок відсутнє.

Що стосується позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, то вона також не підлягає задоволенню, оскільки позивач не набув права власності на спірний будинок і не є стороною оспорюваного договору.

Крім того, слід зазначити і таке. Аналіз ст.ст.215, 216, 330, 388 ЦК України дає підстави вважати, що за умови, що власник (позивач) не є стороною недійсного правочину, то його права не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст.215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Така позиція міститься в постанові ВСУ від 10 червня 2015 року у справі за № 6-348цс15.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув. Отже, не підлягають задоволенню вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 10.06.2013 року.

Крім того, слід зауважити, що відсутній сам предмет витребування.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема висновку №24/2016 будівельно-технічного дослідження від 25.04.2016 року, фактично існуючий станом на день дослідження житловий будинок №55 в с.Жовтневе м.Херсона не є ідентичний об?єкту житловому будинку №55 в с.Жовтневе м.Херсона, про який зазначено в договорі купівлі-продажу №5325 від 29.07.1999 року. Ці житлові будинки відрізняються один від одного за основними технічними та об?ємно-планувальними параметрами, різна кількість поверхів (відповідно 4 і 3), різний рік введення в експлуатацію (відповідно 2014р та 1999р), різні загальна та житлова площі, в першому випадку наявні господарчі будівлі та споруди площею 164,0кв.м, а в другому випадку такі відсутні.

На даний час відповідачка ОСОБА_3 є власником житлового будинку згідно декларації про готовність обєкту до експлуатації від 11.09.2014 року та свідоцтву про право власності на нерухоме майно від 30.09.2014 року.

Таким чином, через недоведення позивачем свого права власності на спірний житловий будинок, а також через відсутність предмету витребування відповідна позовна вимога задоволенню не підлягає, що не позбавляє позивача права, за наявності підстав, ставити питання про стягнення грошових коштів на відшкодування дійсної вартості будинку за станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню вимоги про скасування в Державному реєстрі рішення про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на спірне домоволодіння, оскільки вказані вимоги є похідними від решти позовних вимог, в задоволенні яких слід відмовити. Крім того, Державний реєстратор, що приймав оскаржуване рішення про державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на спірне домоволодіння з закріпленою земельною ділянкою, участі у справі в якості відповідача не брав, спору з ним щодо відмови в скасуванні державної реєстрації з матеріалів справи не вбачається.

З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції як незаконне і необґрунтоване підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, ст.ст.215, 216, 330, 388 ЦК України, ст.227 ЦК УРСР, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, діючої в інтересах ОСОБА_3, задовольнити.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 16 лютого 2016 року скасувати й ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 (третя особа приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6) про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки недійсним, витребування майна відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ОСОБА_9

Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ОСОБА_10

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ ОСОБА_1