Рішення № 59093010, 13.07.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/1517/16-ц Головуючий у І інстанції Саган В. М.Провадження № 22-ц/780/4131/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 31 13.07.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

13 липня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Суханової Є. М.,

суддів: Данілов О.М., Мережко М.В.,

за участю секретаря: Петленко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (ПАТ «Київенерго») про стягнення витрат на санаторно - курортне лікування та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом в якому просить стягнути з відповідача витрати в сумі 40600 грн. за 2014 рік та 2015 рік на санаторно-курортне лікування та 100000 грн. моральної шкоди посилаючись на те, що в 1968 році, йому, у віці 6 років були завдані тяжкі тілесні ушкодження в трансформаторному пункті № 1298, що належить Відповідачу, внаслідок чого він став непрацездатним інвалідом 2 групи з дитинства (довічно).

Згідно Рішення Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року винним у заподіянні шкоди було визнано Відповідача.

Відповідно до рішення Залізничного районного суду від 9 липня 2001 року Відповідача було зобовязано сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень. Цим же рішення була встановлена потреба у санаторно-курортному лікуванні позивача.

Відповідач, незважаючи на рішення суду умисно його не виконує, знаючи про проходження Позивачем санаторно-курортного лікування.

Позивач вказує, що такі дії Відповідача порушують його права, завдають йому душевних страждань та обумовлюють життя в злиднях. Бездіяльність Відповідача примушує його вживати додаткових зусиль та заходів в організації власного життя, засобів пересування, нормального харчування, догляду, та призводить до тяжких моральних травм, принижує його людську гідність, що не може не позначитись на його психологічному стані, та завдає тяжких моральних страждань.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.05.2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (ідентифікаційний код 00131305) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати на санаторно-курортне лікування в розмірі 40600 грн. та моральної шкоди в розмірі 40000 грн., а всього 80600 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго») на користь держави 806 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з висновками наведеними в рішенні суду апелянт звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Колегія суддів вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що вона частково обґрунтована та підлягає частковому задоволенню.

Так, судом першої інстанції було обґрунтовано визначено правовідносини сторін та застосовано законодавство, яке їх регламентує.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до ч.І. ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.І. ст. 1199 ЦК України (ст.462 ЦК УРСР) у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України(2004), визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли до набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Як встановлено в судовому засіданні, 23.06.1968 року ОСОБА_2, у віці 6 років, були завдані тяжкі тілесні ушкодження в трансформаторному пункті №1298, що належить Відповідачу, внаслідок чого Позивач став інвалідом 2 групи з дитинства.

Згідно рішенням Залізничного районного народного суду м. Києва від 23 вересня 1969 року винним у заподіянні шкоди було визнано відповідача.

Рішення Залізничного районного суду від 9 липня 2001 року було визнано за ОСОБА_2 право на санаторно-курортне лікування в медичних закладах та зобовязано відповідача сплачувати необхідні платежі на санаторно-курортне лікування не менше одного разу на рік у період з червня по вересень.

За 2014 та 2015 роки відповідач коштів на санаторно курортне лікування не надавав, як визначив суд в своєму рішенні, тому за період з 06.08.2014 року по 18.08.2014 року та з 06.07.2015 року по 20.07.2015 року позивач сплатив власні кошти за своє санаторно-курортне лікування у санаторно-курортному закладі «Санаторій ім.. Гоголя», Полтавська обл., м. Миргород.

В якості доказів позивачем були надано санаторно-курортна путівка №143517, зворотний талон до путівки №143517, талони для харчування, довідки(а.с.13-20), які підтверджують факт перебування позивача на санаторно-курортному лікування у вищезазначених закладах та сплату власних коштів за санаторно-курортне лікування.

Позивач стверджував, що неодноразово звертався до відповідача з заявами і вимогами щодо відшкодуванням витрат на санаторно-курортне лікування і належним виконанням встановлених судом зобовязань, які були проігноровані відповідачем, тому просить стягнути з відповідача (18850+21750) 40600 грн.

Курортний заклад «Санаторій ім. Гоголя» входить до реєстру об»єднання «Миргород - курорт». Визначено тип курортного закладу як санаторно-курортний заклад: санаторій ; ліценція АВ№49762 від 09.03.2006 року; тип курорту бальнеологічний, кліматичний, питний; сертифікат МЗ№00712; вул. Миргородських Дивізій 12, м. Миргород Полтавської обл..

Таким чином, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що позивач дійсно перебував на санаторно-курортному лікуванні у закладі, який має відповідну ліцензію МОЗ на надання медично-лікувальних послуг громадянам та інвалідам, відповідні матеріально-технічні засоби для надання таких послуг, та кліматичні умови для оздоровлення та лікуванням природними ресурсами курортів.

Намагаючись спростувати висновки суду в цій частині апелянт пояснив свою відмову у виконанні встановлених Залізничним судом від 09 липня 2001 року зобовязань тим, що позивач до них не звертався за відшкодуванням витрат на санаторно-курортне лікування.

Натомість, колегія суддів не може прийняти цей аргумент до відома, так як він не спростовує необхідність сплати витрат позивача за санаторно-курортне лікування саме відповідачем по справі, згідно з правових наслідків, які були визначені рішенням Залізничного районного суду м. Києва від 09 липня 2001 року.

Щодо відшкодування моральної шкоди, позивач пояснив свої вимоги тим, що протягом тривалого часу, а саме понад 47 роки, відповідач, незважаючи на рішення судів різних інстанцій, виконавчі листи і норми суспільної моралі, умисно не виконує та ігнорує свої обовязки по відшкодуванню шкоди повязаної з каліцтвом позивача. Такі протиправні дії з боку відповідача, змушують позивача постійно звертатися до суду, щоб у в судовому порядку захищати своє право на відшкодування шкоди повязаної з каліцтвом та стягувати з відповідача відповідні кошти, які відповідач за законом, рішенням суду, повинен добровільно та у відповідні строки сплачувати позивачу. Відповідач знав про проходження позивачем санаторно - курортного лікування, проте свої зобов»язання ігнорував.

Далі, позивач посилається на те, що всі ці протиправні дії відповідача порушують права позивача, що завдає йому душевних страждань, життя в злиднях. Бездіяльність відповідача примушує позивача вживати додаткових зусиль та заходів в організації власного життя, засобів пересування, нормального харчування, догляду, та призводить до тяжких моральних травм, принижує людську гідність позивача, що не може не позначитись на фізичному і психологічному стані, та завдає йому тяжких моральних страждань. В якості компенсації за моральну шкоду, позивач просить стягнути з відповідача кошти у розмірі 100 000 грн.

Відповідач позов в цій частині не визнав та відшкодовувати завдану моральну шкоду позивачу відмовився, разом з тим, колегія суддів вважає, що у вирішенні даної частини позовних вимог та задовольнивши її часткове, припустився процесуальної помилки.

Так, згідно з вимогами ч. 1 ст. 1199 ЦК України, у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров?я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов?язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Згідно з вимогами ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з вимогами ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вивчивши матеріали справи встановила відсутність жодних доказів того, що саме діями відповідача позивачу була нанесена моральна шкода, недоведеним також є обставина яка призводить до тяжких моральних травм та принижує людську гідність позивача.

Відповідно до ст.309 ЦПК Українипідставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення про задоволення позову не ґрунтується на вимогах закону, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до вимог ст.309 ЦПК України є підставою до скасування рішення та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись: ст.ст.303,307,309,313-315,317,319 ЦПК України колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 травня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити в цій частині нове.

В задоволені позову ОСОБА_2 до Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» (ПАТ «Київенерго») про стягнення моральної шкоди відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: