Ухвала суду № 59088429, 21.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/1621/16-ц 21.07.2016 21072016 21.07.2016

Провадження № 22ц/784/1705/16 Суддя першої інстанції Тихонова Н.С.

Справа№489/1621/16-ц

Категорія 34 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

У Х В А Л А

Іменем України

21 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Козаченка В.І., Мурлигіної О.Я.,

із секретарем Гавор В.Б.,

за участю позивача ОСОБА_2,

його представника ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_6» (надалі Страхова компанія) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

5 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Страхової компанії про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 7 вересня 2012 року по вул. Авангардній в м. Миколаєві сталась дорожньо-транспортна пригода за його участю та ОСОБА_5, з вини якого сталася пригода. Внаслідок ДТП було пошкоджено його транспортний засіб.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_6», в звязку з чим страховою компанією йому було виплачено частину страхового відшкодування в розмірі 26 007,73 грн. Проте фактичні його витрати на ремонт автомобіля перевищили розмір страхового відшкодування, в звязку з чим частину коштів в сумі 11 870 грн. 58 коп. ним було сплачено особисто. До теперішнього часу Страхова компанія не повернула йому витрачені ним на ремонт автомобіля кошти, та не оплатила витрати на евакуацію транспортного засобу і послуги стоянки в розмірі 960 грн.

Крім того, у звязку з простроченням виконання зобовязання Страхова компанія має також сплатити йому пеню в розмірі 8 173,06 грн., суму інфляційних витрат в розмірі 7 379 грн. 51 коп., 3% річних в розмірі 953 грн. 26 коп.

Як на думку позивача, відповідач ОСОБА_5 повинен відшкодувати йому франшизу, компенсацію втрати товарної вартості автомобіля та моральну шкоду.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути зі Страхової компанії суму належного страхового відшкодування з урахуванням пені, інфляційного знецінення та трьох відсотків річних в сумі 27 876 грн. 41 коп. та витрати на евакуацію транспортного засобу та послуги автостоянки 960 грн., а з ОСОБА_5 стягнути на його користь 500 грн. франшизи; 2 126 грн. 75 коп. втрати товарного вигляду транспортного засобу та моральну шкоду в розмірі 5 000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог до Страхової компанії відмовлено, в іншій частині позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 втрату товарної вартості автомобіля в розмірі 2 126 грн. 75 коп., франшизу в розмірі 500 грн. та компенсацію моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив змінити рішення суду в частині відмови в стягненні зі страхової компанії понесених ним витрат, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до Страхової компанії, суд першої інстанції дійшов висновку, що субєктивне право позивача порушено, проте останній пропустив строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частина 4 ст. 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07 вересня 2012 року сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2В.(а.с.10)

07 вересня 2012 р. ОСОБА_5, керуючи транспортним засобом ВАЗ 2108, д/н НОМЕР_3, в м. Миколаєві по вул. Авангардній не слідкував за дорожньою обстановкою та особливостями її змін, не впевнившись у відсутності безпеки для себе та інших учасників дорожнього руху, не зупинився перед дорожнім знаком 5.62 Правил дорожнього руху, та, виконуючи маневр повороту наліво, виїхав на перехрестя з пр. Жовтневим на забороняючий сигнал світлофору та допустив зіткнення з автомобілем «KIA CEED» під керуванням ОСОБА_2

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю «KIA CEED», 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, власником якого є ОСОБА_2, було завдано механічних пошкоджень.

Відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29 жовтня 2012 року ОСОБА_5 за вказаним фактом ДТП було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с.10).

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ВАЗ-21081, д/н НОМЕР_5, була зареєстрована приватним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_6» на підставі полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У встановленому законом порядку позивач ОСОБА_2 звернувся до Страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування.

Згідно повідомлення страхової компанії від 11 лютого 2013 року за вих. № 132747838-21 вбачається, що визначення та оцінка реального розміру збитків, завданих позивачу, проводилась страховиком на підставі Звіту автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку № 262-12 від 28 вересня 2012 року, складеного фізичною особою підприємцем ОСОБА_7Відповідно до вказаного Звіту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,51) на складові, що підлягають заміні, розмір матеріального збитку становить 26 507 грн. 73 коп. При цьому страхове відшкодування було зменшене на суму франшизи, розмір якої відповідно до Полісу складає 500 грн. 00 коп. (а.с.14).

Всього розмір страхового відшкодування, який був нарахований та виплачений ОСОБА_2, склав 26 007 грн. 73 коп.

Згідно довідки товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр на Будівельників» № 65 від 23 листопада 2012 року вбачається, що 16 листопада 2012 року Страховою компанією дійсно перераховано кошти у зазначеному розмірі на банківський рахунок Автоцентру за ОСОБА_2

Страховою компанією під час розгляду справи було зроблено заяву про застосування позовної давності до позовних вимог щодо приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_6».

За твердженнями позивача він дізнався про перерахування Страховою компанією страхових сум 23 листопада 2012 року, тобто про порушення своїх прав щодо отримання страхових сум в повному обсязі, з листа товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр на Будівельників».

Між тим, позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення зі Страхової компанії недоплачених йому сум тільки 5 квітня 2016 року, тобто за межами трирічного строку, визначеного ст. 257 ЦК України.

Суд першої інстанції при застосуванні позовної давності зазначав, що її перебіг розпочався з 16 листопада 2012 року, а саме з моменту перерахування Страховою компанією на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр на Будівельників», про що останнє повідомило позивача 23 листопада 2012 року.

Колегія суддів не погоджується з визначеною датою початку перебігу позовної давності, оскільки позивач про порушення своїх прав дізнався 23 листопада 2012 року, тобто коли дізнався про відмову страхової компанії виплатити страхове відшкодування в повному обсязі. Між тим така різниця не впливає на суть судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до Страхової компанії з підстав пропуску позовної давності.

Доводи апеляційної скарги щодо переривання позовної давності у звязку зі зверненням позивача до суду з аналогічними позовами до Страхової компанії в квітня 2013 року та вересні 2015 року, які були залишені без руху, а потім повернуті заявнику, не можуть бути взяті до уваги, оскільки такі випадки для переривання позовної давності цивільним законодавством не передбачені.

Також не можуть бути задоволенні доводи апеляційної скарги про те, що у разі відмови у задоволенні позовних вимог до Страхової компанії, такі вимоги повинні бути розглянуті судом до другого відповідача ОСОБА_5, оскільки за приписами ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій в силу диспозитивності цивільного судочинства не можуть вийти за межі предявленнях позовних вимог, тобто самостійно змінити відповідача за тими чи іншими вимогами.

Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд повно зясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, що надали сторони, а тому підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для скасування рішення в оскаржуваній частині не вбачає.

Судове рішення в іншій частині не є предметом апеляційного розгляду, оскільки сторонами не оскаржувалося, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України колегія суддів законність та обґрунтованість судового рішенні в цій частині не перевіряла.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді В.І. Козаченко

ОСОБА_8