Ухвала суду № 59088265, 15.07.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/11198/14-ц 15.07.2016 150716 15.07.2016

Провадження №22-ц/784/1307/16 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Категорія 53 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

У Х В А Л А

Іменем України

15 липня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М.,Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Лівшенку О.С.,

за участю позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк « Південний» про визнання права на звільнення, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобовязання видати наказ про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення сум вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, заробітної плати за роботу в надурочний та нічний час, при суміщенні посад, недорахованої заробітної плати за суміщення посад, за виконання обовязків тимчасово відсутнього працівника, зобовязання внести відомості до трудової книжки про роботу за суміщення посад, зобовязання видати підписані документи, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

19 листопада 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Південний» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, встановлення фактів порушення законодавства про працю, стягнення заробітної плати за надурочний час, за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника, стягнення недораховану заробітну плату за суміщення посад, вихідної допомоги, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання видати документи.

В обґрунтування позову, позивач зазначав, що він перебував у трудових відносинах ПАТ АБ "Південний" з 10 липня 2008 року по 22 жовтня 2014 р. та обіймав такі посади:

-10 липня 2008 р. по 31 грудня 2009 р. - економіста відділу активно-пасивних операцій філії АБ "Південний" в м. Миколаєві (далі - відділ АПО філії АБ «Південний»);

-з 01 січня 2009 з р. - економіста 1 категорії відділу АПО філії АБ "Південний" в м. Миколаєві;

-з 23 червня 2014 р. - провідного економіста кредитного відділу Регіонального відділення АБ "Південний" в м. Миколаєві.

Крім того, відповідно до наказу №205-к-ф від 03 травня 2012 року з 03 травня 2012 року по 22 червня 2014 року він виконував обов'язки начальника відділу АПО філії Банку, яка була вакантною та отримував доплату за виконання обовязків начальника відділу в розмірі 18% від окладу посади. 20 червня 2014 р. доплату знято.

22 жовтня 2014 року його було звільнено з посади провідного економіста кредитного, відділу Регіонального відділення АБ "Південний" в м. Миколаєві за п. 1 ст. 40 КЗпП у звязку з скороченням штату.

Наказ №689-к-ро від 22 жовтня 2014 року вважає незаконним, оскільки були відсутні підстави для звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України, так як на момент скорочення посади реорганізації та скорочення чисельності і штату в регіональному відділенні АБ "Південний" м. Миколаєві вже не було. Реорганізація та скорочення штату пройшли у червні 2014 року та завершились 23 червня 2014 року переведенням працівників на тотожні посади; не розглядалося питання стосовно наявності переважного права на залишення на роботі відповідно до ст. 42 КЗпП; не запропоновано іншу роботу на тому ж підприємстві за його професією та спеціалізацією, а також за іншою професією.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем грубо порушено законодавство про працю в частині встановлення норм тривалості робочого часу, норм праці, обмеження надурочних робіт, оплати праці, встановлення норм праці, не забезпечення його умовами праці, необхідними для виконання роботи відповідно до трудового договору, порушено законодавство про працю в частині права на підтвердження виконуваної роботи, а саме: не внесено до його трудової книжки запис про строки та виконання ним роботи начальника відділу активно - пасивних операцій філії АБ "Південний" в м. Миколаєві, порушено законодавство про працю в частині оплати праці при суміщенні професій (посад) і виконанні обовязків тимчасового відсутнього працівникам частині повідомлення працівника про розміри оплати праці, а також право на звільнення за власним бажанням.

Посилаючись на вищевикладені обставини та неодноразово уточнюючи та збільшуючи позовні вимоги позивач остаточно, позивач остаточно просив: визнати за ним право на звільнення з ПАТ АБ "Південний" на підставі ч. З ст. 38 КЗпП України; визнати незаконним та скасувати наказ №689-к-ро від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_3, провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ "Південний" в м. Миколаєві 22 жовтня 2014 року у звязку із скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України; зобовязати ПАТ АБ "Південний" видати новий наказ про звільнення ОСОБА_3 з посади провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ "Південний" в м. Миколаєві з 21 жовтня 2014 року на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України; змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з ПАТ АБ "Південний" з посади провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ «Південний" в м. Миколаєві з п. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. З ст. 38 КЗпП України; зобовязати ПАТ АБ "Південний" внести до трудової книжки ОСОБА_3 запис про зміну формулювання причин звільнення; стягнути з ПАТ АБ "Південний" на його користь суму вихідної допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП України з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари (інфляційні витрати) на дату винесення рішення; стягнути з ПАТ АБ "Південний" середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України; стягнути з ПАТ АБ "Південний" заробітну плату за роботу в надурочний та нічний час в сумі 5088,55 грн. з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари (інфляційні втрати) на дату винесення рішення; стягнути з ПАТ АБ "Південний" недораховану заробітну плату за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника за періоди:

з 01 червня 2012 року по 30 червня 2012 року в сумі 1108,35 грн. з урахуванням зростання цін на споживчі товари (інфляційні втрати) на дату винесення рішення;

з 01 серпня 2012 року по 30 серпня 2012 року в сумі 906,80 грн. з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари (інфляційні витрати) на дату винесення рішення;

з 01 червня 2013 року по 30 червня 2013 року в сумі 2100 грн. з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари (інфляційні витрати) на дату винесення рішення;

з 01 серпня 2013 р. по 31 серпня 2013 року в сумі 950 грн. з урахуванням індексу зростання цін на споживні товари (інфляційні витрати) на дату винесення рішення;

з 01 червня 2014 року по 30 червня 2014 року в сумі 3990 грн. з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари (інфляційні витрати) на дату винесення рішення;

з 01 липня 2014 року по 30 липня 2014 року в сумі 693,92 грн. з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари (інфляційні витрати) на дату винесення рішення;

зобовязати ПАТ АБ "Південний" внести відомості до трудової книжки ОСОБА_3 про роботу за суміщенням посади начальника відділу активно-пасивних операцій філії АБ "Південний" в м. Миколаєві; зобовязати ПАТ АБ "Південний" видати підписані документи: Трудовий договір від 23 червня 2014 року; Договір про нерозголошення банківської таємниці та іншої конфіденційної інформації банку від 23 червня 2014 року; договір про повну матеріальну відповідальність від 23 червня 2014 року; стягнути з ПАТ АБ "Південний" відшкодування моральної шкоди в розмірі 22 797 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та посилаючись на його необґрунтованість, незаконність, ухвалення без належної оцінки допустимості та достовірності кожного доказу, не відповідності нормам матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач, вказуючи на правильність та справедливість оскаржуваного рішення суду, просив його залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на підставі наступного.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення суду першої інстанцій відповідає зазначеним нормам матеріального права, є законними та обґрунтованими.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 64 ГК України власник або уповноважений ним орган має право самостійно визначати штат і чисельність працівників, структуру підприємства. Таким правом він може скористатися в будь-який час, у т. ч., враховуючи потреби виробництва, вносити відповідні зміни.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За вимогами ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Тільки за умов рівних продуктивності праці та кваліфікації має розглядатись питання про наявність переважного право на залишення на роботі з підстав, передбачених ч. 2 ст.42 КЗпП України.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, позивач перебував у трудових відносинах з АБ Південний з 10 липня 2008 року та обіймав на такі посади:

- з 10 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року - економіста відділу активно-пасивних операцій філії АБ "Південний" в м. Миколаєві (далі - відділ АПО філії АБ «Південний»);

-з 01 січня 2009 з року - економіста 1 категорії відділу АПО філії АБ "Південний" в м. Миколаєві.

Відповідно до протоколу №21 від 23 травня 2016 року та протоколу №23 від 01 липня 2016 року наглядової ради ПАТ АБ «Південний» було прийнято рішення про ліквідацію філії АБ «Південний» у м. Миколаєві та відкриття регіонального відділення АБ «Південний» у м. Миколаєві.

Наказом №319-к-р від 11 червня 2014 року ОСОБА_3 провідного економіста відділу активно-пасивних операцій філії АБ «Південний» в м. Миколаєві переведено на посаду провідного економіста в кредитний відділу регіонального відділення у м. Миколаєві з 23 червня 2014 року ( т.2 а.с.35).

Згідно з наказом №579 від 18 серпня 2014 року голови Правління АБ Південний на підставі проведеного аналізу економічних, фінансових і виробничих показників була встановлена необхідність внесення істотних змін в організацію кредитного відділу регіонального відділення АБ Південний в м. Миколаєві, та вирішено скоротити з 22 жовтня 2014 року штат банку на одну одиницю; внести зміни в штатний розклад АБ Південний шляхом виключення з нього посади провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ Південний в м. Миколаєві; начальникові регіонального відділення АБ Південний в м. Миколаєві надати пропозиції на розгляд Голові Правління банку щодо кандидатури на звільнення у звязку із скороченням штату ( т.1 а.с. 32).

Наказом №584 від 20 серпня 2014 року голови Правління АБ Південний на підставі службової записки начальника регіонального відділення в м. Миколаєві було затверджено кандидатуру ОСОБА_3, що займає посаду провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ Південний в м. Миколаєві, яка підлягає вивільненню у звязку зі скороченням штату ( т.1 а.с. 33).

Отже, у відповідача мало місце скорочення штату, а тому доводи позивача про те, що на час скорочення його посади дійсної реорганізації та скорочення чисельності і штату в регіональному відділенні АБ Південний не відбулося не заслуговують на увагу.

З вказаними наказами ОСОБА_3 був ознайомлений 20 серпня 2014 року, тобто за 2 місяці про наступне вивільнення, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується позивачем.

Цього ж дня позивачеві було запропонована вакантна посада у регіональному відділенні Банку у м. Миколаєві, яка відповідала його кваліфікації - економіст відділу роздрібного бізнесу ( т.1 а.с.41). ОСОБА_3 ознайомився з такою пропозицією, але відмовся, оскільки посада була вакантна на час перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і така відпустка закінчувалася у вересні 2014 року.

Наступного дня, 21 серпня 2014 року йому також пропонувалися вакантні посади, які існували в даному товаристві в інших структурних підрозділах Банку та відповідали його кваліфікації, проте згоди на переведення на іншу посаду позивач не надав, від підписання з ознайомленням з посадами відмовився, що підтверджується актами складеними працівниками регіонального відділення Банку 21 серпня 2014 року ( т.1 а.с.89,177).

Наказом №689-к-ро від 22 жовтня 2014 року ОСОБА_3, провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ Південний в м. Миколаєві звільнено з 22 жовтня 2014 року у звязку зі скороченням штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП.

В цей день йому також пропонувалися вакантні посади, які існували на час його звільнення, проте він своєї згоди на переведення не надав, від підписання відомостей про ознайомлення з запропонованими посадами відмовився, що підтверджується актом №1 від 22 жовтня 2014 року (т.1 а.с. 19,178,190).

Таким чином, позивач не надав згоди на переведення його на аналогічні посади.

Оскільки були в наявності вакансії про роботу за відповідною професією (спеціальністю), то у відповідача не було підстав пропонувати позивачу іншу роботу, що була на підприємстві (касир, інкасатор, водій, охоронець тощо) (а.с. 147, 172 т. 1).

А відтак доводи позивача про те, що відповідачем не було запропоновано йому іншу роботу на тому ж підприємстві за його професією та спеціалізацією, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, та спростовуються зібраними по справі доказами.

Як вбачається із затвердженого штатного розпису регіонального відділення АБ «Південний» станом на 01 серпня 2014 року у кредитному відділі передбачено три посади: провідний економіст - ОСОБА_3, 2 посади економіста 1 категорії ОСОБА_5 та ОСОБА_6В.( т.2 а.с.31).

Відповідно до наказу №506 к-ро від 18 серпня 2014 року ОСОБА_7 економіста першої категорії кредитного відділу регіонального відділення АБ «Південний» у м. Миколаєві переведено з 18 серпня 2014 року на посаду економіста в сектор корпоративного обслуговування клієнтів оперативного відділу вказаного регіонального відділення ( період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років основного працівника) в звязку з чим, з 18 серпня 2014 року внесено зміни до штатного розпису регіонального відділення Банку у м. Миколаєві, із кредитного відділу виведено одну вакантну посаду економіста першої категорії ( т.2 ст.152).

Станом на 01 вересня 2014 року штатним розписом РВ АБ «Південний» у м. Миколаєві у кредитному відділі передбачено три посади: начальник відділу - ОСОБА_8, провідний економіст - ОСОБА_3 та економіст першої категорії - ОСОБА_6В.( т.2 а.с.33).

Твердження апелянта проте, що він мав переважне право на залишення на роботі не заслуговують на увагу, оскільки скороченню підлягала посада провідного економіста, а як вбачається із штатного розпису його посада у кредитному відділі була одна і в новому штатному розписі вказана посада відсутня, тому підстав для застосування положень ст. 42 КЗпП України, щодо переважного права залишення на роботі саме його у роботодавця не було.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів суд правильно встановив, що у АБ «Південний» дійсно було запроваджено зміни до організаційної структури підприємства, шляхом скорочення штату регіонального відділення банку у м. Миколаєві, позивача було попереджено про наступне вивільнення 20 серпня 2014 року, а звільнено з посади22 жовтня 2014 року, тобто із дотриманням установленого трудовим законодавством двомісячного строку попередження про можливе звільнення, під час його звільнення відповідачем тричі пропонувалося вакантні посади, наявні як в РВ АБ «Південий» у м. Миколаєві, так і у інших структурних підрозділах товариства, проте, позивач від них відмовився.

Відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповдіно до довідки ПАТ АБ «Південний» у товаристві відсутня профспілкова організація, а тому звільнення відбулося без попереднього погодження з профспілковим комітетом.

За таких обставин, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з урахуванням вказаних вимог закону, обґрунтовано виходив із того, що звільнення позивача відповідачем відбулося з дотриманням вимог з ч.2 ст.40, ст.42, ч.3 ст.49-2 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що йому не запропонували вакантну посаду економіста 1 категорії відділу роздрібного бізнесу регіонального відділення АБ Південний в м. Миколаєві, яку обіймала ОСОБА_9, що звільнилася, а також те, що при вивільненні не вирішувалося питання про переважне право на залишення на роботі не знайшли свого підтвердження і судом першої інстанції не встановлені.

Згідно з ч.1ст. 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 2ст.235 КЗпП Українипередбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку.

Позивач неодноразово змінював та уточнював свої позовні вимоги, і в остаточному варіанті вимоги щодо поновлення його на роботі ним не заявлялися.

Оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог діючого трудового законодавства, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу №689-к-ро від 22 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_3, провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ «Південний» в м. Миколаєві з 22 жовтня 2014 року у звязку із скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. Якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем законодавства про працю (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 зазначеного Кодексу.

15 жовтня 2014 року позивач поштою на юридичну адресу відповідача, направив заявою від 14 жовтня 2014 року, в якій просив звільнити його з посади провідного економіста кредитного відділу Регіонального відділення АБ «Південний» в м. Миколаєві з 21 жовтня 2014 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у звязку з систематичним невиконанням власником і уповноваженим ним органом законодавства про працю ( т.1 а.с. 49,50 ).

21 жовтня 2014 року позивач отримав відповідь про неможливість задоволення його заяви ( звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України), у звязку з відсутністю з боку Банку порушень діючого законодавства України ( т.1 а.с. 51).

Оскільки за ч.3 ст.38 КЗпП України передбачається звільнення в звязку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, а таких порушень при вирішенні даного спору не встановлено, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права на звільнення з ПАТ АБ «Південний» на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зобовязання відповідача видати новий наказ про звільнення ОСОБА_3 з посади провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ «Південний» видати новий наказ про звільнення ОСОБА_3 з посади провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ «Південний» в м. Миколаєві з 21 жовтня 2014 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зміну формулювання причини звільнення ОСОБА_3 з ПАТ АБ «Південний» з посади провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ «Південний» в м. Миколаєві з п. 1 ст. 40 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України та зобовязання ПАТ АБ «Південний» внести до трудової книжки ОСОБА_3 запис про зміну формулювання причин звільнення.

Крім того, не було підстав у відповідача для звільнення ОСОБА_3 за ч.3 ст.38 КЗпП України ще й тому, що роботодавцем був розпочатий процес звільнення позивача і фактично відбулося скорочення посади, яку він обіймав.

Статтею 71 КЗпП України, зокрема передбачено, що залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно дост. 72 КЗпП Україниробота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Аналогічні норми визначені і в п. 12 розділу 5 Правил внутрішнього трудового розпорядку АБ «Південний» (а.с. 63-67 т. 2).

Відповідно до ч.1, 3 ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (ч.4 ст.73) оплачується у подвійному розмірі:1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Зі змісту наведених норм залучення працівників до роботи у вихідні дні не повязується з їх згодою.

На підставі наказу №498 к-ро від 13 серпня 2014 року позивач у звязку з виробничою необхідністю був залучений до роботи 09 серпня 2014 року ( т.2 а.с. 62). Цим же наказом передбачено надання позивачеві за роботу у вихідний день іншого дня відпочинку, і цю обставину не заперечував позивач в судовому засіданні.

А тому доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було порушено права позивача виданням вищевказаного є безпідставними.

Не заслуговують на увагу і твердження позивача про порушення законодавства про працю в частині забезпечення умов праці, необхідних для виконання роботи відповідно до трудового договору, що на думку позивача полягає у незаконному переміщенні робочого місця з кредитного відділу до господарчого відділу. Таке розміщення не є порушенням прав позивача, передбачених посадовою інструкцією провідного економіста кредитного відділу регіонального відділення АБ «Південний» в м. Миколаєві ОСОБА_3 (а.с. 137-141 т. 1), в якій взагалі не визначено про обовязкове розміщення робочого місця в конкретному кабінеті або приміщенні АБ «Південний».

Відповідно до ст.110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Твердження позивача про порушення відповідачем законодавства про працю в частині встановлення норм праці та повідомлення працівника про розміри оплати праці з посиланням на ст. 110 КЗпП не можуть бут прийняті судом, оскільки звертаючись до суду позивач не надав відповідних доказів того, що відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі виплачувалася належна йому заробітна плата.

Згідно з ч.2ст. 97 КЗпП України режим роботи працівників, в залежності від характеру роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також окремими наказами (розпорядженнями) керівництва. Відповідно дост. 54 КЗпП України, нічним робочим часом вважається час з 10 год. вечора до 6 год. ранку. При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Коли працівника спеціально прийнято для виконання роботи в нічний час, тривалість нічної роботи не скорочується.

Статтями 106, 108 КЗпП України визначені правила оплати роботи в надурочний та нічний часи.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку АБ Південний, затвердженими 27 січня 2006 року для всіх працівників було встановлено наступний режим роботи: початок робочого дня - 9.00 год., закінчення робочого дня - 18.00 год., та тривалість робочого часу 40 годин на тиждень.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про порушення його прав відповідачем щодо невиплати йому заробітної плати на надурочну роботі та роботу в нічний час, позивач посилається на лазерний диск із записами скріншотів меморіальних ордерів банківського програмного комплексу SFTBank з 01.01.2013 р. по 31.05.2014 р. (а.с. 103), супровідний лист від 08.11.2012 р. №0-16-37176 щодо памятки по формуванню резерву (а.с. 104), Памятку по розрахунку і формуванню резерву для відшкодування можливих збитків і формування звітності НБУ по кредитним операціям від 08.11.2012 р. (а.с. 105-110), копію Регламенту робіт в останній робочий місяць для розрахунку страхового фонду (а.с. 112). Проте вказані матеріали в силу ст.ст. 58,59,60 ЦПК України не можуть вважатися належними та допустимими доказами роботи позивача в нічний час та виконання понаднормової роботи.

Виконання роботи позивачем у нічний час та понад встановлену тривалість робочого дня спростовується довідкою про тривалість робочого часу ОСОБА_3 в АБ Південний, табелем обліку використання робочого часу (а.с. 173 т. 1, а.с. 45-60 т. 2)

Наявність лише наведених ним обставин роботи в надурочний та нічний час у визначені ним періоди не може слугувати підставою для висновку про порушення його прав відповідачем щодо невиплати йому заробітної плати на надурочну роботі та роботу в нічний час, а відтак відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення заробітної плати за роботу в надурочний та нічний час в сумі 5088,55 грн. 55 коп. з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари (інфляційні витрати) на дату винесення рішення.

А тому посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно не прийняті надані ним докази про роботу в надурочний та нічний час (лазерний диск із записами скріншотів меморіальних ордерів банківського програмного комплексу SFTBank) не можуть бути прийняті до уваги.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог ОСОБА_3 про стягнення на його користь недорахованої заробітної плати за роботу при суміщенні посади начальника відділу активно-пасивних операцій філії АБ «Південний» в м. Миколаєві в сумі 123656 грн. 51 коп. з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари (інфляційні витрати) на дату винесення рішення.

Відповідно до ст.105 КЗпП України працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника.

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Головною передумовою суміщення професій (посад) є наявність вакансії суміщуваної професії (посади) в штатному розписі.

Відповідно до наказу №205п-ф від 3 травня 2012 року на ОСОБА_3 за виконання обовязків начальника відділу активно-пасивних операцій філії АБ «Південний» в м. Миколаєві на час відсутності штатного співробітника встановлено доплату в розмірі 18% від посадового окладу посади, що суміщається (т.1 а.с. 91). Отже з цього часу і до звільнення позивач погодився з такими умовами праці, розміром встановленої доплати, виконував покладені на нього обовязки, даний наказ не оспорював.

Наказом №346-к-ф від 20 червня 2014 року за погодженням з ОСОБА_3 та виробничою необхідністю з 23 червня 2014 року знято виконання обовязків начальника відділу активно-пасивних операцій філії АБ «Південний» в м. Миколаєві, провідного економіста цього ж підрозділу та скасовано раніше встановлену доплату ( т. 1 а.с. 18 ).

Як вбачається із матеріалів справи, проведено ліквідацію філії Банку у м. Миколаєві, в звязку з чим було затверджено новий штатний розпис, відповідно до якого у кредитному відділі де працював позивач не передбачалося посади начальника цього відділу.

Тобто позивач був обізнаний про виробничу необхідність зняття виконання обовязків за суміщення, проте погодився працювати за своєю основною посадою.

За погодженням між сторонами суміщення посади можуть запроваджуватися в будь-який час, тоді як без погодження з працівником суміщення посад можуть запроваджуватися в порядку, встановленому ч. 3 ст. 32 КЗпП.

В даному випадку суміщення посади було запроваджено в звязку з вакантною посадою начальника кредитного відділу ( на таке суміщення ОСОБА_3 погодився), а не у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, яке б передбачало видання наказу про попередження відповідних працівників, що через два місяці за їх робочими місцями (посадами) запроваджується суміщення. Таким чином, скасування суміщення посади можливе не тільки в порядку, встановленому ч. 3 ст. 32 КЗпП, а і за домовленістю сторін.

Висновок суду першої інстанції щодо відсутність підстав для стягнення на користь ОСОБА_3 недорахованої заробітної плати за виконання обовязків тимчасово відсутнього працівника з урахуванням індексу зростання цін на споживчі товари (інфляційні втрати) є правильним, виходячи з того, що позивачем не доведено наявності наказу про покладання на нього обовязків за вказаних обставин та виконання ним такої роботи. Наведені позивачем доводи висновків суду не спростовують.

За змістом ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.7 п.2.14 Інструкції про ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, робота за сумісництвом, яка оформлена в установленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим пунктом. Запис відомостей про роботу за сумісництвом проводиться за бажанням працівника власником або уповноваженою особою.

Сумісництво передбачає виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому або іншому підприємстві. З працівником який працює за сумісництвом, укладається окремий трудовий договір. На відміну від сумісництва, суміщення посад або професій здійснюється за одним трудовим договором, завжди на одному підприємстві та в межах встановленої тривалості робочого дня.

Оскільки за вказаних вище обставин мало місце суміщення посад, а не сумісництво, то відсутні підстави для задоволення вимог позивача про зобовязання відповідача внести відомості до трудової книжки про роботу за суміщенням посади начальника відділу активно-пасивних операцій філії АБ «Південний» в м. Миколаєві.

В абз.3 п. 5.3 розділу 5 Інструкції передбачена можливість внесення тільки до дублікату трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій за бажанням працівника.

Таким чином, закон передбачає внесення відомостей про роботу за суміщенням професій, а не за суміщенням посад (яку виконував позивач) і тільки в разі втрати оригіналу трудової книжки.

За таких обставин, відповідач не порушив прав позивача на підтвердження виконуваної роботи, а оскільки діюче законодавство не передбачає внесення до трудової книжки відомостей про виконання роботи, що суміщається, то роботодавець може обмежитися відповідною довідкою про роботу за певний період, яка і була видана позивачу (а.с. 17 т. 1).

Наведенні в апеляційній скарзі доводи щодо безпідставної відмови в задоволенні вимог щодо зобовязання відповідача видати підписані документи: трудовий договір від 23.06.2014 р., договір про нерозголошення банківської таємниці та іншої конфіденційної інформації банку від 23.06.2014 р., договір про повну матеріальну відповідальність від 23.06.2014 р., відшкодування моральної шкоди, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

За такого в силу ст.308 ЦПК України рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу позивача.

Керуючись ст.ст.307, 308, 314, 315 ЦПК, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: