Рішення № 59084595, 07.07.2016, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/5119/15-ц

Провадження № 2/175/2096/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(з а о ч н е)

07 липня 2016 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Реброва С.О.,

при секретарі Пренко А.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним.

Позивач та її представники просили суд визнати недійсним договір дарування квартири №38, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Дослідне, вул. Наукова в будинку №40, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, посвідчений Державним нотаріусом третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за №2-1142.

ОСОБА_5 у судове засідання не зявилася, повідомлена належним чином, причину неявки у судове засідання суду не повідомила. Зі згоди позивача та її представників суд здійснює розгляд справи у заочному порядку, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Представник Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори у судове засідання не зявився, відповідно до заперечень на позов завідуюча нотаріальною конторою просила суд у задоволенні позову відмовити у звязку з його необґрунтованістю.

Суд, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, оцінивши надані сторонами докази та наведені ними доводи, дійшов до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 23.08.2013 року державним нотаріусом третьої Державної нотаріальної контори Дніпропетровської області ОСОБА_6 за №2-1142 посвідчено договір дарування квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який було підписано власником ОСОБА_1.

Позивач у судовому засіданні пояснила, що починаючи з вересня 2011 року ОСОБА_5 постійно приїжджала та відвідувала її, допомагала сплачувати обов'язкові комунальні платежі та неодноразово зазначала про можливість догляду за нею з метою отримання спадку після смерті.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Позивач у судовому засідання наголошувала, що підставами для визнання недійсним договору дарування стало те, що вона помилялася щодо правової природи договору, так як зважала, що підписує договір довічного утримання. На даний час та після підписання договору дарування ОСОБА_5 неодноразово погрожувала висилити її з квартири та категорично відмовляється доглядати за нею, а вона хворіє і потребує сторонньої допомоги. Вона бажала подарувати спірну квартиру в обмін на зобов'язання ОСОБА_5 доглядати за нею,оскільки, остання до укладення спірного договору дарування обіцяла надавати їй матеріальну допомогу, та зобовязувалась після укладання договору доглядати її до кінця життя, оскільки, вона потребує стороннього догляду, як літня та хвора людина.

Доводи позивача підтверджують, що позивач уклавши договір дарування з ОСОБА_5, яким розпорядилась своєю квартирою, бажала отримувати допомогу від ОСОБА_5 і надалі, довічно.

Тобто, позивачка вважала, що спірний договір встановлює обовязок ОСОБА_5 надавати їй допомогу, а тому відповідно до ч.2 ст. 717 ЦК України, спірний договір не є договором дарування, оскільки фактично встановлює обовязок обдарованого вчинити на користь дарувальника дії майнового характеру.

Згідно із ч.1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення мас помилка щодо природи правочину. Помилка щодо мотивів вчинення правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Позивач у судовому засіданні акцентувала увагу на те, що укладаючи оскаржуваний договір дарування, мала на меті те, що вона залишиться проживати у своїй квартирі, а також те, що ОСОБА_5 буде за нею довічно доглядати.

Позивач у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_5 викрала у неї всі документи на квартиру, за адресою: АДРЕСА_1, паспорт та ідентифікаційний податковий код. На підставі заяви до органів міліції в жовтні 2015 року ОСОБА_5 повернула їй паспорт, однак документи на квартиру досі не повернуті.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено факт помилки ОСОБА_1 щодо правової природи укладеного нею 23.08.2013 року правочину, у зв'язку з чим договір дарування необхідно визнати недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки беззаперечно встановлено, що спірне нерухоме майно обдарованому фактично не передавалось, необхідність застосовувати наслідки недійсності правочину відсутня.

З розяснень, які викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 41 Конституції України Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ОСОБА_2, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Відповідно до ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України сторони мають рівні права щодо надання доказів і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільного процесуального кодексу України.

Статтею 60 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень і такі докази подаються сторонами, однак доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, а відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 3, 7, 10, 11, 27, 31, 57, 60, 88, 130, 173, 174, 130, 212, 213, 215, 223, 224, 225, 226 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 216 ЦК України, суд

В и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа Третя Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання договору дарування недійсним задовольнити.

Визнати договір дарування квартири №38, яка знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Дослідне, вул.Наукова в будинку №40, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, посвідчений Державним нотаріусом третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори за №2-1142 - недійсним.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 487,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, а саме рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя С.О. Ребров