Ухвала суду № 59082115, 12.07.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2016 року м. Київ К/800/48283/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого -Мойсюка М.І.,суддів:Іваненко Я.Л.,Кочана В.М.,

при секретарі - Буденку В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Генеральної прокуратури України про визнання наказу нечинним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 5 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2015 року, -

у с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ) в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив: визнати нечинним наказ відповідача від 27 березня 2015 року № 503ц про його звільнення з посади (далі - спірний наказ); поновити його на посаді начальника організаційно - методичного відділу управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України; стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що його звільнення здійснено за відсутності на те правових підстав, з порушенням вимог законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини і його прав, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 5 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2015 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано спірний наказ, поновлено позивача на посаді, яку він обіймав до звільнення та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 19744,56 гривень.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити в позові.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач, звільняючи позивача з посади, діяв з порушенням вимог законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини.

Так, судами встановлено, що позивач з 1987 року проходив службу в органах прокуратури на різних посадах, зокрема, з 28 вересня 2011 року на посаді начальника організаційно - методичного відділу головного управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією Генеральної прокуратури України.

Наказами Генерального прокурора України від 24 червня 2014 року № 25шц та № 26шц затверджено нову структуру та штатний розпис ГПУ згідно якого скорочено посаду, яку обіймав позивач і створено управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією ГПУ у складі головного управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спец підрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією.

При цьому, загальна штатна чисельність працівників ГПУ збільшилась на шість посад, а штатна чисельність новоутвореного управління відповідала кількості посад скороченого структурного підрозділу, до якого, згідно дослідженого судом Положення про Головне управління захисту прав і свобод громадян, інтересів держави, нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, перейшло виконання його функцій та завдань.

28 червня 2014 року позивача попереджено про наступне звільнення і запропоновано вакантні посади, від зайняття яких останній відмовився, мотивуючи це тим, що такі не відповідають його кваліфікації і є фактично пониженням на посаді.

В подальшому, позивачу пропонувалися інші посади від зайняття яких він також відмовився, оскільки останні були вакантними на період перебування працівників у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

22 січня 2015 року рішенням профспілкового комітету первинної профспілкової організації ГПУ надано згоду на звільнення позивача з посади з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, а 27 березня 2015 року відповідачем видано спірний наказ, яким звільнено ОСОБА_4 з займаної ним посади.

Розглядаючи спори щодо звільнення осіб з публічної служби пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

У відповідності до частини 1 статті 46-2 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (чинного на час виникнення спірних правовідносин у редакції цього періоду, далі - Закон № 1789-XII) прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю. Військовослужбовці військових прокуратур можуть бути звільнені з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, на підставі якого звільнено позивача з посади, передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас, згідно з частинами 1 і 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова Пленуму ВСУ) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини 1 статті 40, частин 1 і 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, якщо такі дійсно мали місце, зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади на підприємстві, в установі, організації, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, а також вжити усіх можливих заходів, спрямованих на дотримання трудових прав і гарантій працівника, який вивільняється.

У даному випадку, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, внаслідок зміни чисельності штату працівників ГПУ скорочення кількості посад не відбулося, при цьому усі функції і завдання ліквідованого структурного підрозділу продовжило виконувати новостворене управління у тій самій кількості посад, які існували до змін штатного розпису, а тому колегія суддів дійшла висновку, що умови для звільнення, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, зокрема, зміни в організації виробництва і праці, шляхом ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників не настали.

За таких обставин, у відповідача не було правових підстав для звільнення позивача за правилами пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, відтак висновки судів стосовно протиправності спірного наказу і наявності підстав для поновлення ОСОБА_4 на посаді, яку він обіймав є правильними та узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини.

Ураховуючи наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є правильними, а їх рішення відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури України залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 5 червня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.І. Мойсюк

Судді: Я.Л. Іваненко

В.М. Кочан